Олександр Лукашенко відзначив річницю скандальних президентських виборів у Білорусі 8-годинною «Великою розмовою». У її глядачів та слухачів цілком могло сформуватися враження, що Землю та життя на ній створив сам Олександр Григорович.
Безапеляційна тональність, яка часом переходила у брутальний тон, давно стала візитною карткою публічних виступів Лукашенка. Вона зраджує йому лише під час переговорів із Владіміром Путіним – тоді ветерана управління Білоруссю наче підміняють. Цього разу він запевнив, що у майбутньої Союзної держави не буде наднаціональних органів. Але чи буде в її системі влади сам Лукашенко – питання! Навіть на тлі його підкресленої впевненості у собі.
У країні фантазій Лукашенка не було тортур в ізоляторі на Окрестіна, через який пройшли тисячі затриманих; триває економічний успіх Білорусі, про який свідчить позитивне сальдо зовнішньої торгівлі; а санкції Заходу лише роблять білорусів міцнішими. Власну боротьбу з коронавірусом він оцінює підкреслено високо. Лукашенко намагається показати себе навколишньому світу суворим та справедливим батьком нації, але мало схожий на Лі Куан Ю чи іншого прихильника «сильної руки».
Лукашенко дав зрозуміти, що в оновленій Конституції Білорусі не буде нейтрального статусу, і він не буде проти розміщення російських військ на території країни, звісно, «для попередження світової війни». До речі, «КДБ та ФСБ тісно співпрацюють», і про це добре знають політичні опоненти Лукашенка, багато з яких шукали у Москві порад та ресурсів для боротьби проти єдиного у новітній історії Білорусі президента. Той не поспішає залишати своє крісло попри невизнання результатів виборів-2020 у Білорусі переважною частиною світової спільноти.
Україні під час «Великої розмови» від Лукашенка дісталося чимало. Прозвучали поради «недосвідченому Зеленському», як будувати відносини з Донецьком та Луганськом. Лукашенко розповідав деталі переговорів лютого 2015 року у Мінську з таким виглядом, ніби входив до Нормандської четвірки. Насправді він виступив лише ретранслятором наративів Кремля, можливо, у такий спосіб виграючи щось для себе. Це не виправдовує Лукашенка, який погрожував «разом із Росією поставити Україну на коліна» та згадував про смерті Віталія Шишова та Павла Шеремета виключно у власних політичних інтересах.
Українці мають можливість бачити, до чого призводять поразки революцій. І якщо події Плошчі у грудні 2010 року у Мінську могли забутися, то кількамісячні протести проти фальсифікації результатів останніх президентських виборів у Білорусі бачив увесь світ. Поразка протестів спричинила бурхливе загострення авторитарно-абсолютистських тенденцій у житті Білорусі, яка і без того не була зразковою демократією. Ця ситуація повинна стати приводом для формування ефективної стратегії України щодо Білорусі (можливо, у форматі «Люблінського трикутника») для убезпечення транзиту абсолютизму через 1000-кілометровий кордон між нашими державами. Підстав для цього – формальних та ситуативних – достатньо.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
На столичному готелі «Україна» з’явилась арт-інсталяція, присвячена українським піхотинцям
