Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року (далі – Закон) зобов’язує певні категорії осіб подавати декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – декларація). Серед іншого, окрім різноманітних груп державних службовців та військових посадовців, до цих осіб належать: а) посадові особи юридичних осіб публічного права та б) члени наглядової ради тих господарських товариств, у статутному капіталі яких понад 50% акцій (часток) належать державі.
Якщо ситуація із часткою держави в статутному капіталі господарських товариств, які вочевидь підпадають під зобов’язання Закону, зрозуміла, то щодо «юридичних осіб публічного права» є певна невизначеність. Українське законодавство не містить однозначного тлумачення «юридичної особи публічного права», через це відносити господарське товариство до юридичних осіб публічного права чи приватного доводиться за опосередкованими критеріями.
Критерії, за якими підприємство визначає свій статус
Насамперед підприємство самостійно може визначити свій статус, чи є воно юридичною особою публічного або приватного права, та зафіксувати це в статуті. Наприклад, статути АТ «Українська залізниця», ПАТ «НЕК «Укренерго» та ПАТ «НАК «Надра України», що знаходяться у відкритому доступі.
Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) у своїх роз'ясненнях 2023 року надало критерії, за кожним з яких окремо, як вважає НАЗК, можна визначати, чи належить юридична особа до юридичних осіб публічного права:
- Характер діяльності юридичної особи. Юридичні особи публічного права здійснюють діяльність у ключових галузях економіки, які є критичними та забезпечують функціонування та розвиток держави, є основою стабільності й економічного прогресу суспільства, як-от гірничодобувна, енергетична, транспортна, житлово-комунального господарства. Держава та суспільство зацікавлені в якнайбільшому їхньому розвитку. Вичерпного переліку таких галузей суспільного та державного інтересу, діяльність в яких вважалася б критерієм юридичної особи публічного права, законодавство не містить.
- Зміст діяльності юридичної особи. Критерій стосується ситуацій, коли компанія діє як монополіст у певній сфері. Наприклад, якщо компанія є єдиним постачальником певних послуг чи товарів у конкретній галузі.
- Залежність юридичної особи від держави або територіальної громади. Цей критерій включає випадки, коли державна або комунальна частка в статутному капіталі компанії перевищує 50%, або навіть коли держава чи територіальна громада, хоча і не мають частки в капіталі юридичної особи, але іншим чином здійснюють неформальний вирішальний вплив на діяльність компанії та в будь-який спосіб беруть активну участь у керуванні компанією або здійснюють оперативне управління її справами, наприклад, в частині управління майном, визначення напрямків діяльності, формування фінансової політики тощо.
НАЗК вказує на важливість цих критеріїв, спираючись на рішення Європейського суду з прав людини, який визначив, що юридична особа може бути визнана публічною, якщо вона залежить від держави або громади через юридичні, організаційні, фінансові аспекти або має значну державну участь в управлінні.
Вищий господарський суд України підкреслив, що статус засновника (акціонера) господарського товариства і правовий режим його майна не впливають на статус самого товариства. Тому навіть якщо учасником товариства є держава, це автоматично не відносить майно товариства до державної власності
Неподання декларацій може призвести до кримінальної відповідальності, включно зі штрафом від 42 500 до 51 000 гривень, громадських робіт, обмеження волі до 2 років (ст. 366-3 Кримінального кодексу України). Несвоєчасне подання декларації без поважних причин тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн (ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Суб’єктами адміністративної або кримінальної відповідальності за неподання або несвоєчасне подання декларації є посадові особи юридичних осіб публічного права. Обов’язок подання декларацій встановлює НАЗК згідно з відповідною процедурою, і у разі встановлення факту неподання чи несвоєчасного подання декларацій письмово повідомляє про цей факт.
На основі вищевикладеного, для уникнення двозначності у трактуванні, господарське товариство має сформувати чітку правову позицію щодо того, чи належить воно до юридичних осіб публічного або приватного права.
Так, якщо господарське товариство належить до юридичних осіб приватного права:
- Майно товариства належить йому на праві власності, товариство не діє на основі державної власності, не отримувало державне майно у господарське відання або оперативне управління.
- Правовстановлюючі документи не містять положень про публічні (державні, суспільні) цілі діяльності, а натомість орієнтовані на отримання прибутку та комерційну діяльність, збільшення капіталізації та зростання прибутку, що є основною та єдиною метою господарської діяльності.
- Товариство керується Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та власним статутом і не керується індивідуальними законами чи підзаконними актами, що визначають його правовий статус.
- Товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки власним майном та коштами, в статуті відсутні механізми покладення відповідальності за зобов’язаннями на державу, органи місцевого самоврядування.
- У держави немає ані юридичного, ані фактичного впливу на управління майном та визначення напрямів діяльності тощо такого товариства.
Матеріал написаний у співавторстві молодшого юриста Максима Кисиля.
Читайте також
