Facebook Pixel

Відставка Разумкова або вибір Зеленського на 2022 рік

Ігор Тишкевич
експерт Українського інституту майбутнього
Фото: pravda.com.ua

Фото: pravda.com.ua

Президент Зеленський вперше за свою каденцію отримав ситуацію, за якої має важелі впливу на практично всі процеси в країні. Фундамент ситуації, що склалася — турборежим РНБО 2021 року, який відновив рейтинги й підняв показники легітимності ухвалених президентом рішень. І, як другий результат, вивів у стан очікування основних політичних супротивників президента.

Рішення РНБО, звичайно, не можна сприймати як постійний і працюючий механізм. Це, ймовірніше, латки на системі, які почнуть «відвалюватися» вже у 2022 році. АЛЕ поки що вони працюють й створюють фундамент посилення президента — безпечні показники рейтингів і легітимність. АЛЕ легітимність не завжди тотожна поняттю «легальність» (законність). І твоя легітимність, легітимність твоїх рішень не завжди сприяє роботі зі створення системи, побудованої на принципах стримувань і противаг. Тобто того, що називається демократією. Адже за наявності підтримки можна вибудовувати як рівносильні незалежні інституції влади, які взаємодіють на рівних, так і вертикально орієнтовану систему. До речі, улюблене Олександром Лукашенком слово «вертикаль влади» останніми місяцями дуже часто лунає від людей із близького оточення Зеленського.

Президент сьогодні домігся максимальної керованості системи (можливої на цьому етапі). І далі він отримує можливість діяти й можливість вибору.

Telegram Logo

Повторю тезу, яку озвучив на початку тексту — сьогодні ще не катастрофа. Все залежить від вибору, який зробить президент. А варіантів у нього два.

1. Вибудовувати інституційно потужну систему державної влади. З одного боку, це ухвалення цілого пакету законів, що стосуються системи управління, вибудовування відносин центру й регіонів, реалізації реформ в економіці, завершення нарешті трансформації судової системи. У такий спосіб парламент демонструє напрям розвитку країни (законопроєктами). Далі слово знову за президентом і його оточенням. Для практичної реалізації законодавчих норм потрібні люди. І тут доведеться змінювати систему пріоритетів у кадровій роботі. Тобто слово «свої» має відійти принаймні на четверте місце після слів «компетентний», «здібний» (той, що здатен вчитися), «самостійний».

Для реалізації такого плану необхідний мінімум є — керованість. Далі необхідна критична кількість просто розумних людей в ядрі групи, яка ухвалює рішення, і політична воля. Якщо одного з двох параметрів бракуватиме, тоді можливий другий варіант.

2. Стопами Олександра Лукашенка. Але не теперішнього, і навіть не зразка 2014 року. Це, нехай, за скороченою програмою, але починаючи від Лукашенка 1995 року. Дійсно, багато що в Україні нагадує процеси в Білорусі того періоду. Президент із величезним кредитом довіри й високими показниками легітимності на тлі кадрового голоду й скепсису ключових груп білоруських еліт. 1994 — 1996 роки — роки отримання повного контролю над процесами в країні. Лукашенко витратив два роки. Треба зазначити, що той самий процес у Зеленського потребував періоду з грудня 2020 року по вересень 2021 року. Швидше. І там, і там система вибудовувалася на основі «латок». У Білорусі — укази президента, в Україні — рішення РНБО. Далі та сама «вилка» вибору: або вибудовувати працездатну систему й вирішувати проблему кадрового голоду. Або вибудовувати вертикаль власної влади, ставлячи не завжди на «розумних», але у 100% випадків на слухняних.

Яким шляхом піде Зеленський — покаже найближчий час. У президента України для того, щоб зробити вибір, є від 4 до 10 місяців — після цього терміну «латки на системі» у вигляді рішень РНБО не працюватимуть, а спроби ухвалити нові викликатимуть посмішку співчуття у зацікавлених груп і населення.

Ознакою першого варіанту буде поява самостійних і самодостатніх людей у владі. Наприклад, на місце спікера може прийти навіть менш «слухняний» політик, ніж Разумков.

Що може стати ознакою вибору варіанту «Лукашенко 2.0»? Відповідь на це питання в слові «легітимність» — будь-які спроби штучно підняти цей показник. Публічна війна з вітряками, коли президент «бере на контроль» реалізацію програм, до яких згідно із законом не має ніякого стосунку. Або будь-яка гарна електоральна кампанія. Можна не вибори, а, наприклад, референдум, де як мінімум одне питання буде «приємне» для виборця й дасть результат, який можна інтерпретувати як «підтримку президента». До речі, це в Білорусі теж було. 1995 і 1996 роки.

Текст опубліковано за згодою автора

Оригінал

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини