Вибори в Білорусі: чого чекати Україні

Вікторія Закревська
Консультантка з міжнародних комунікацій, технолог

Залишається менше двох тижнів до президентських виборів у Білорусі, де вперше за останні десять років з'явилися не тільки сильні альтернативні кандидати, але й рівень невдоволення політикою Олександра Лукашенка проявляє себе у нових формах і якості.

Незважаючи на цю новизну, білоруські експерти погоджуються, що нинішній президент, найімовірніше, переобереться на шостий строк.

Відтоді (та попри досвід Олександра Лукашенка) Білорусь опиниться у більш складній, менш стабільній і передбачуваній ситуації, яка вплине на параметри безпеки всього регіону та України зокрема. Чого чекати Україні після виборів у Білорусі 9 серпня 2020 року?

Telegram Logo

Події останніх 15 років у регіоні Східного партнерства показали особливо яскраво на прикладі України, що в східноєвропейській країні необмеженої влади однієї людини бути не може.

Якщо ця людина починає приймати рішення, ігноруючи думку суспільства, то вона позбавляється влади та їде до іншої країни. Якщо суспільство проти, то воно проти, і свою справу зробить.

Приклад Михайла Саакашвілі тут особливо показовий: нещодавно він заявив про те, що протягом другого й останнього законного свого строку він і вся його команда спостерігали, як бажання народу бачити їх при владі витікало крізь пальці, незважаючи на ефективність їхньої політики.

Не оцінюючи наслідків цього, приклади зміни влади в Грузії, Україні, Вірменії показують, що коли те, що відбувається, не влаштовує народ, то президент втрачає рейтинг, владу та позбавляється свого крісла, і ніякі успіхи не враховуються.

Законсервувати владу в Європі, хоч і східній, не вийшло ні в кого. Не в останню чергу тому Росія не є частиною політики Східного партнерства ЄС. Там зовсім інша історія.

Сьогодні Лукашенко значно вигідніший Заходу, ніж Кремлю.

Щодо Білорусі цей закон теж працює: якщо залишити осторонь усі проблеми, про які говорять міжнародні організації, правозахисники всередині та зовні країни, то ми побачимо таку саму закономірність. Якщо Лукашенко довгий час при владі, то це насамперед показник того, що народ влаштовує те, що відбувається.

У Лукашенка завжди була більшість. Зважаючи на нещодавню заборону (2014 р.) на публікацію політичних рейтингів, складно сказати, яка у нього ситуація з більшістю сьогодні.

На жаль, Білорусь щодо політики є країною практики, а не прогнозів, проєкцій або теорій: тільки майбутні вибори покажуть, наскільки сильним є протестний потенціал. Але факт залишається фактом: якщо б політика Олександра Лукашенка не мала широкої підтримки народу, то він давно втратив би владу.

Немає нічого сильнішого за волю народу. Це і прописано в конституціях сучасних держав, і доведено на практиці Україною та Грузією. Не піде армія проти мільйонів людей.

Ніхто не заперечує, що в Білорусі є проблеми: всі міжнародні організації постійно говорять про це. Але, говорячи одне, не можна мовчати й про інше: будь-яка влада в кожній країні захищає свої голоси — головне, щоб не було перекосів. Їх і покажуть події після виборів, а оцінку дасть міжнародне співтовариство.

У політиці не буває абсолютної відданості всім заявленим цінностям, і саме тому малоймовірним є очікування засудження Заходом жорстких методів, до яких вдається влада для захисту своїх голосів у Білорусі.

Сьогодні Лукашенко більш вигідний Заходу, ніж Кремлю: він зрозумілий, передбачуваний, підтримує стабільність і безпеку на кордонах з ЄС та Україною.

QuoteУ Білорусі багато протиріч, і тиск на неї сьогодні дуже схожий на той, що відчула на собі Україна.

А ось незацікавленість влади Росії у сприянні розгойдуванню крісла під Лукашенком ніхто гарантувати не може.

І це на тлі небажання Лукашенка розміщувати на території Білорусі військові бази, визнавати незалежність анексованих Росією територій, газового та нафтового конфлікту з Росією, обмеженої можливості залучати зовнішні позики на Заході.

Чому ж не варто очікувати засудження жорсткості з боку Заходу, як у 2010 році? Щоб не штовхнути Білорусь в обійми Росії, маючи збройний конфлікт з Україною на відстані витягнутої руки.

Власне, ЄС був готовий підписувати угоду про асоціацію з Януковичем, а Німеччина не відмовляється від планів будівництва з Російською Федерацією «Північного Потоку – 2» в обхід санкцій. І з Лукашенком змиряться.

Україна як потенційний лідер у відносинах Білорусі та Росії

Сьогодні політиканство в Україні заважає побачити той факт, що Білорусь не є реальним союзником Росії.

Так, Білорусь має багато протиріч. І тиск, який країна відчуває сьогодні, дуже схожий на той, що відчула на собі Україна, коли почала переговори про Зону вільної торгівлі з ЄС. Все це закінчилося агресією.

Тож Білорусь в особі Росії має загрозу. Зважаючи на досвід СНД, не можна виключати, що РФ не втрутиться і на територію останньої братньої держави.

Тому абсолютно незрозуміло, чим українські політики керуються, ізолюючи себе від активного співробітництва з Білоруссю щодо питань регіональної та національної безпеки за рамками Мінського процесу.

У Білорусі як суверенної держави є чітке розуміння того, що російський Чорноморський флот одного разу висадився й анексував Крим.

Білорусь не має повноцінного, а надто військового союзу з Росією.

Просто з огляду на певну ситуацію на цій риториці не наголошується. Агресію Росії проти України та Грузії в Білорусі за нинішньої влади ніколи не визнають, тому що їм потенційно може загрожувати те саме з боку «великого брата».

Так, Білорусь не голосувала в Генасамблеї ООН щодо цих питань, це політика подвійних стандартів – реальність виживання маленької країни поруч із великим сусідом.

Але важливо подивитися правді у вічі: Білорусь не має повноцінного, а надто військового союзу з Росією. Від цього й варто відштовхуватися українським політикам у формуванні політики з Білоруссю після виборів.

Сьогодні це питання надзвичайно актуальне: ми спостерігаємо в Білорусі шантаж щодо газу та нафти, підрив безпеки, втручання у внутрішньополітичний процес під час передвиборної кампанії. Все це дуже нагадує негативний сценарій, який РФ реалізує в Україні.

У відповідь на цей тиск Білорусь диверсифікує економічні зв'язки: яскравий приклад — це візит Держсекретаря США Помпео та домовленості про постачання американської нафти.

Після цього візиту країни обмінюються послами після десятирічної перерви в дипломатичних відносинах.

Крім того, всі реалісти розуміють, що Мінський процес Білорусь використовувала у своїх інтересах. І не тільки для отримання мінімальних послаблень у відносинах із Заходом – Білорусь використовує Мінський процес, щоб у разі активізації амбіцій РФ на своїх кордонах мати підтримку Заходу і хоч якісь гарантії.

Їх у неї після відмови від ядерної зброї (на відміну від України) немає навіть на підставі сумно відомого Будапештського меморандуму.

Саме тому у Білорусі є стратегічний інтерес щодо сильної Україні в ролі потенційного союзника проти російських погроз (нехай навіть на рівні обміну досвідом), а також у ролі лобіста на західному рубежі, щоб не опинитися сам на сам з російської загрозою.

Білорусь важлива для України не менше: зрештою, там відбувається Мінський процес, критично важливий для безпеки в Європі. Якщо припустити, що конфлікт відбудеться між Росією та Білоруссю, то де ще приймати бандитів із тимчасово окупованих українських територій? В ЄС? Чи в Казахстані?

QuoteУ Білорусі є стратегічний інтерес щодо сильної України.

Тож Україна та Білорусь мають на порядку денному масу загальних загроз та викликів, пов'язаних із Росією та європейською політикою безпеки.

А після виборів 9 серпня всі ці загрози не зникнуть, а посиляться та матимуть потребу в управлінні.

Водночас відносини України із західними сусідами похитнулися, доступ на ринки ЄС і світу ускладнено з політичних причин і через наслідки коронавірусу. А Білорусь — це потенційно чималенький ринок, де не буде політичного тиску.

З політичної точки зору співробітництво України з Білоруссю — це можливість показати і Заходу, і Росії, що монополії на відносини з Республікою Білорусь немає у якоїсь однієї конкретної країни.

А обом країнам – можливість продемонструвати на практиці, що ми в регіоні СНД можемо будувати прагматичні відносини та працювати спільно, всупереч бажанням Російської Федерації.

Остання, згідно з висновками свіжого звіту Парламентського комітету з питань розвідки та безпеки Великобританії, пильно стежить за своєю привілейованою позицією у керівництві країн пост-СРСР.

І хоча кардинального відходу Білорусі від Росії не буде, Україна у співпраці з Мінськом зможе проявити себе як центр не тільки м'якої сили в регіоні Східного партнерства та СНД, але й показати себе стратегічним центром протистояння Росії.

Варто не чекати, а діяти.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: kolonka@thepage.ua

Warning icon Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини