Статус кримінального провадження — «на карантині»: підсумки першого місяця

юрист практики кримінального права та захисту бізнесу, адвокат

Україна вже «відсвяткувала» місяць у режимі карантину, який, безперечно, вплинув на всі сфери життя, зокрема, й на кримінальний процес. Які висновки можна зробити?

Хотіли б підвести символічні підсумки, зокрема, щодо законодавчих змін до процесу, режиму роботи правоохоронних органів, складнощів, які виникали в учасників кримінальних проваджень, та можливих переваг, які отримали правоохоронні органи від карантинного режиму.

Як відомо, 17 березня 2020 року Верховна Рада ухвалила, а президент України підписав закон, яким було підвищено межі адміністративної та кримінальної відповідальності за недотримання вимог карантину.

Після прийняття цього Закону тільки в Києві працівниками поліції було вже виписано понад 800 протоколів за порушення правил карантину.

На противагу органам поліції, судова практика не є такою однозначною. Аналізуючи рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень, бачимо, що суддя в одному регіоні застосовує штраф у розмірі 17 тис. грн до продавчині за торгівлю овочами, а в іншому регіоні – звільняє продавців від відповідальності як таких, що не контролюють роботу магазину, бо не є його власниками.

Поважними причинами неприбуття особи на виклик є обмеження свободи пересування внаслідок дії закону.

Вбачаємо, що за таких умов зарано говорити про уніфікацію підходів, оскільки судові рішення виносяться в залежності від скоєного правопорушення, особи порушника та власного переконання судді.

Тож будемо і надалі спостерігати різні випадки правозастосування, а правопорушники сподіватимуться на лояльність з боку судової системи.

Верховною Радою 13 квітня 2020 року було внесено низку змін до кримінального процесуального законодавства. Зокрема, прийнято Закон, яким внесено зміни до КПК України та передбачено можливість проводити судове засідання на досудовій і судовій стадії кримінального провадження у режимі відеоконференції (в порядку ст.135 КПК).

Так, рішення про проведення судового засідання в режимі відеоконференції може бути прийнято слідчим суддею, судом з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження, за винятком розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Однак на практиці більшість судів вже від початку карантину, керуючись рекомендаціями Державної судової адміністрації України, встановили особливий режим роботи на період карантину та відповідні обмеження у своїй роботі: контроль за станом здоров’я та кількістю відвідувачів, переноси судових засідань, розгляд справ шляхом відеоконференції, подачу документів засобами поштового зв’язку та електронною поштою тощо.

Водночас режим роботи правоохоронних органів не було кардинальним чином змінено. Офіційних заяв щодо скорочення робочого графіку працівників поліції, прокуратури, НАБУ, СБУ чи інших органів розслідування опубліковано не було.

Водночас всіма ключовими органами досудового розслідування було обмежено контакти з громадськістю. Так, від 13 березня 2020 року Офіс Генерального прокурора призупинив проведення прийому громадян в органах прокуратури та тимчасово обмежив допуск населення до адміністративних будівель органів прокуратури.

Від 16 березня 2020 року Національне антикорупційне бюро України обмежило роботу приймальні громадян та повністю перейшло на письмове спілкування. Так само вчинили Національна поліція України та Служба безпеки України.

Щодо здійснення самого слідства, то, враховуючи той факт, що передбачені ст. 219 КПК України строки досудового розслідування не було відмінено чи автоматично зупинено, розшукові дії мали б здійснюватися навіть у період подібних обмежень.

Тож насамперед – про терміни. Як ми бачимо з власної практики, а також з ухвал, опублікованих в Єдиному державному реєстрі судових рішень, слідчі у звичайному порядку звертаються до слідчих суддів із клопотаннями про продовження строків досудового розслідування на підставі того, що встановлені карантином обмеження не дозволяють провести необхідні розшукові заходи, наприклад, допит особи з іншої місцевості.

У більшості випадків слідчі судді задовольняють такі клопотання, зважаючи на аргументи слідчих щодо неможливості проведення повноцінного розслідування.

Крім того, для оптимізації судового розгляду слідчі відразу просять розглядати клопотання без їхньої участі, враховуючи складнощі з прибуттям до суду. Так само за відсутності слідчих розглядаються клопотання про проведення обшуку та отримання тимчасового доступу до речей та документів.

Водночас виникають певні питання щодо способів виконання ухвалених судами рішень. Наприклад, проведення обшуку без власника приміщення можна вважати, навпаки, позитивним здобутком для слідчого: ні тобі адвоката, який «заважає» збирати докази, ні заперечень у протоколі обшуку, ні подальших спроб визнання процедури обшуку незаконною тощо.

Водночас виконання ухвали про надання тимчасового доступу до речей та документів є дещо ускладненим. Адже велика кількість компаній та державних органів, доступ до речей та документів яких може запитуватись, перейшли на віддалений режим роботи, і ухвалу фактично нікому виконувати.

За таких обставин не виключаємо, що така процесуальна дія застосовуватиметься слідчими лише до тих компаній та державних органів, які, згідно з відомою слідчому інформацією, залишилися працювати в звичайному режимі на час карантину.

Більшість запланованих допитів відкладаються за ініціативою самих допитуваних.

Водночас слідчі певною мірою обмежені у здійсненні слідчих та процесуальних дій, про що, зокрема, і свідчать їхні клопотання про продовження строків та неможливість проведення тих чи інших слідчих дій. Складність викликає навіть проведення допиту свідків, що знаходяться в одній місцевості із органом розслідування.

Адже, відповідно до ст. 138 КПК України, поважними причинами неприбуття особи на виклик є обмеження свободи пересування внаслідок дії закону, а також інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

Тож, як ми бачимо з практики, більшість запланованих допитів відкладаються за ініціативою самих допитуваних, які посилаються на неможливість прибуття за викликом. Зрозуміло, що всі ці дії будуть перенесені та проведені вже після скасування обмежень щодо пересування. За таких умов, найімовірніше, спостерігатимемо шквал активності слідчих органів після зняття наявних обмежень.

Водночас припускаємо, що така ситуація має для органів слідства також і певну вигоду, оскільки об’єктивно вимагати від них високої результативності та показників на час поширення пандемії та реальної загрози життю й здоров’ю населення не повинні ані керівництво, ані потерпілі в кримінальних провадженнях.

Останні стали певними заручниками ситуації та можуть відчути негативні наслідки через втрату часу та нездійснені слідчі дії в рамках ініційованих розслідувань.

Підсумовуючи зазначене вище, вбачаємо, що нинішня ситуація є неоднозначною та передбачає і плюси, і мінуси як для органів розслідування, так і для осіб, залучених до кримінального процесу. Реальні наслідки покаже лише час та те, якими ми вийдемо після закінчення пандемії.

Автори:

Катерина Шапран – юрист практики кримінального права та захисту бізнесу, адвокат;
Олександр Максименко – старший юрист практики кримінального права та захисту бізнесу, адвокат.