Путін у своєму стилі прямо говорить про те, якою буде стратегія ескалації на Донбасі.
У своїй заяві про Україну російське розвідбюро проводить паралелі з Грузією 2008 року та каже, що вони (грузинcька сторона – 
) тоді «зірвалися з ланцюга», напавши на російських миротворців.
Власне, саме такий сценарій заготовлений для України – розіграти провокацію, в якій у підсумку звинуватять Україну і яка стане приводом для завдання «удару у відповідь». Навіщо вигадувати велосипед? У Грузії спрацювало, спрацює і в Україні.
Це дуже крихкий лід, по якому важко пройти, не впавши в крижану воду. Тут усе залежить від зрілості та моральної підготовленості президента як верховного головнокомандувача. Бо саме йому давати наказ на дії. І саме тут наша ахіллесова п'ята.
Ще одне слабке місце – це боротьба в інформпросторі як в Україні, так і за кордоном. Надважливо не дати Кремлю сформувати інформаційне підґрунтя для агресії.
На цьому етапі нам як державі самостійно з цим завданням впоратися буде вкрай складно, але нам і не треба. Наші західні партнери готові допомагати та допомагають. Нас системно й наполегливо запрошують на безпекові брифінги та пропонують підтримку, діляться інформацією. І вони навіть закривають очі на тих «кротів», які займають головні посади в Україні та зливають інформацію закритого характеру Росії.
Що робити зараз?
Можна увімкнути улюблений режим «страус» і продовжувати далі розповідати, що ми все контролюємо та «всіх переможемо». Наслідки будуть сумні.
Можна увімкнути режим «The полководець». Вдягти форму, поїхати на фронт, записати «відосик» над тактичною мапою та розповісти, що ми до всього готові. Це те, що найімовірніше буде робити влада. Наслідки будуть не менш сумні.
А можна увімкнути голову. Зрозуміти всі можливі наслідки та усвідомити, що за наявного розкладу ми самі аж ніяк не впораємося. Це не означає, що потрібно проводити «нахабну політику», бігти до когось та розповідати, що вони нам щось винні. Але це означає, що ми можемо прийняти допомогу, яку нам щиро пропонують.
Безсумнівно, розвідка наших американських і британських партнерів інформована на порядок краще за нас, та їхнє бачення може вберегти нас від дуже серйозних наслідків. Все, що нам потрібно, – дослухатися до порад та налагодити професійну співпрацю.
Головна наша мета – це у співпраці зі спецслужбами країн-партнерів уважно відслідковувати ситуацію на предмет передбачення провокацій та швидкого реагування на дії РФ. Ми маємо бути попереду не тільки у військовому реагуванні, а й першими реагувати інформаційно. Агресія Росії має сприйматися всіма як агресія Росії, а не наратив, що Україна – провокатор та агресор.
У будь-якому разі настає час істини передусім для президента. Він або збагне всю серйозність наслідків та обере правильний шлях, або продовжить вестися на підкилимні ігри у власній адміністрації, насиченій російськими агентами, та зажене країну в глухий кут із непередбачуваними та дуже серйозними наслідками.
Щиро сподіваюся на голос розуму.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
