Отже, перша велика приватизація з часів «Криворіжсталі» пройшла. Завод «Більшовик» купили. Кінцевий покупець – Василь Хмельницький.
Спочатку про хороше
Добре, що приватизація відбулася. Це факт. Це успіх. Справжній успіх.
Приватизація, чесна та прозора — це дуже важлива реформа. Насамперед це боротьба з корупцією. Тому що державна власність є запорукою корупції. Те, що тягне до політики брудних на руку хлопців. Тому й казав свого часу Каха Бендукідзе, що «необхідно продати все, окрім совісті». А це означає, що хоч тушкою, хоч опудалом, але державні підприємства мають бути продані.
Понад 15 років великої приватизації не було. Наразі вона повернулася. І це однозначний плюс. Нині замість зруйнованих цехів майже в самісінькому центрі Києва біля метро виросте мікрорайон. І сподіватимемося, що там не буде збудовано гетто, а ми побачимо тріумф урбаністики. Адже надія завжди є. У будь-якому разі, тепер багато вже залежить від київської влади. Саме вони мають погодити проєкт, який має замінити розвалені цехи на Шулявці, в яких останніми роками можна було хіба що знімати фінальні сцени в бойовиках категорії В.
А тепер про погане
Перемогла українська дійсність. Погана українська дійсність. Прориву не сталося. Черги з інвесторів, як після продажу «Криворіжсталі», у Борисполі не варто очікувати.
Справжнього конкурентного аукціону не вийшло. На аукціон прийшли троє учасників. З них торгувалися двоє. Причому торгувалися – це дуже голосно сказано. Один підняв ціну на 20 млн грн (за загальної ціни 1,4 млрд гривень), другий перебив його ціну ще на 20 млн грн. А третій учасник аукціону, здається, прийшов просто посидіти. І взагалі не брав участі в торгах. Водночас початкова ціна де-факто і не змінилася. Як говорили в одному фільмі «Здається мені, джентльмени, це була комедія». Відчуття, що ти подивився матч «Швеція — Данія», який закінчився з рахунком 2 — 2, що за щасливим збігом обставин влаштовувало обох учасників.
Чому так сталося? Чому на аукціон майже ніхто не прийшов? Чому ті, хто прийшов, не надто боролися з переможцем? Як так вийшло? На тлі буму на ринку київської нерухомості. З огляду на зростання цін. Як так вийшло, що за такий ласий шматочок ніхто й не поборовся?
Просто тому, що певна група людей системно працювала на те, щоби відлякувати потенційних покупців. Зробити так, щоб купівля «Більшовика» була квитком на війну. Квитком на нескінченні судові позови. Суди, протести тітушок, договори оренди, які на десятиліття вперед укладали колишні керівники заводу на користь певних компаній. Власне через це ціла низка потенційних інвесторів відмовилася грати в цю гру. А деякі, як, наприклад, одеський забудовник Kadorr, навіть виступили в пресі зі звинуваченнями у бік олігархів. Пояснюючи, чому відмовилися йти на аукціон.
За таких умов суди, тітушки та інше пов'язувалися в пресі з певною групою людей. І ці люди, о диво, виграли в аукціоні. Зробивши все, щоб їм ніхто не заважав. Стратегія виявилася успішною. І від цього дуже мерзенне відчуття на душі. Бо знову перемагають погані хлопці. Які користуються поганими методами. А їм ніхто не заважає.
Знову ми змушені говорити про те, що потенціал виявився нереалізованим.
Два інші ключові моменти приватизації (після боротьби з корупцією) – це сигнал інвесторам та гроші до бюджету. Така приватизація мало про що хороше сигналізує інвесторам. Окрім готовності держави проводити прозорі та чесні аукціони з великої приватизації. Але загалом державна машина виявилася безсилою проти скоординованих дій групи осіб, що фактично протидіє успіху проєкту. Та й на конкурентному аукціоні з великою кількістю по-справжньому зацікавлених учасників можна було б залучити набагато більше грошей до бюджету. Десь вдвічі більше.
Держава, з її силовиками та іншими атрибутами, держава в широкому розумінні слова дистанціювалася. Як із вакцинацією після атак антивакцинаторів в інстаграмі. Не знайшовши в собі сил чи бажання зробити аукціон по-справжньому проривним. Фонд держмайна залишився віч-на-віч із реальністю. На жаль. І це знову змушує нас говорити про чергові втрачені можливості.
Тому — так, успіх. Приватизація відбулася. Але осад залишився. Великий такий осад.
Текст опубліковано за згоди автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
