У березні цього року Швеція стала 32-м членом НАТО, поклавши цим вступом кінець двохсотрічної політики позаблоковості. При цьому країна має потужну оборонну промисловість, що виробляє високотехнологічну продукцію, і значні військово-повітряні сили. Швеція була і залишається однією з небагатьох країн світу, здатних самостійно створювати першокласну військову авіаційну техніку. А шведський авіагігант Saab є не лише вагомою частиною ВПК та економіки країни, але й повноцінним гравцем світової авіації.
Зважаючи на те, що перед Києвом сьогодні стоїть завдання швидкого нарощування військового виробництва, а також враховуючи наш інтерес до шведської військової техніки, особливо винищувачів Gripen, варто докладніше зупинитися на тому, що дозволяє шведським підприємствам розробляти найсучасніше військове обладнання, а авіапрому зберігати свої навички проєктування винищувачів.
Секрет успіху Швеції
Швеція однією з перших країн у світі сформувала свої військово-повітряні сили (1926 р.). Тоді країна багато в чому опиралася на зовнішні ресурси та закупівлю військової техніки за кордоном. Проте Друга світова війна довела хибність цього шляху. Збройні сили країни були абсолютно недостатніми, а шестирічна ізоляція внаслідок бойових дій не залишила Швеції іншого вибору, ніж покладатися на внутрішній військово-промисловий потенціал, зокрема, власний авіапром. У тих же сферах, де Швеції бракувало технологічних можливостей (сучасні реактивні двигуни або радіоелектронне обладнання), країна активно закуповувала ліцензії на виробництво відповідних зразків.
Підсумком такої політики став той факт, що у повоєнні роки Швеція практично не поступалася провідним авіаційним державам (Великій Британії, Франції, США), тим самим довівши, що невелика країна (усього 10,5 мільйонів людей) може мати свої військові літаки і навіть поставляти їх на експорт.
Попри розпад СРСР, закінчення холодної війни і зростання пацифістських настроїв, шведська влада не скорочувала кардинально витрати на власний ВПК. Натомість максимально зберегла свої військово-промислові потужності та продовжила проєктувати власні літаки (Tunnan, Draken, Viggen, Gripen тощо). Зокрема, компанія Saab розробила 13 різних типів винищувачів та побудувала понад 4000 літаків. Їхньою основною перевагою була відповідність специфічним вимогам ВПС Швеції: можливість діяти з погано підготовлених аеродромів і мати укорочений зліт, бути зручним і простим в обслуговуванні тощо.
Як наслідок, загальний річний обсяг експорту озброєнь шведського ВПК у 2023 році зріс на 18 відсотків і досяг 1,6 мільярда євро. Шведське оборонне підприємство Saab входить до щорічного топ-100 Defense New (топ-світових виробників озброєнь), посівши у 2023 році 33-тє місце. Загалом за 2016–2023 рр. оборот шведських оборонних компаній збільшився на 70% і продовжує зростати. Найбільше замовлення в історії було розміщено навесні 2022 року Чехією, яка замовила 246 бойових машин піхоти Stridsvagn 90 на десятки мільярдів крон. Проте головний успіх шведського ВПК – це її військовий авіапром, зокрема винищувачі Gripen.
І хоча оборонна промисловість Швеції за своїми можливостями поступається великим гравцям, таким як США, Франція або Німеччина, наявність найсучаснішого військового обладнання та передових оборонних систем дозволяє Стокгольму чинити ефективний спротив будь-якому агресорові.
Від Швеції – до України
Чого не скажеш, на жаль, про Україну, яка 30 років тому мала потужну оборонну промисловість – понад 3,5 тисячі підприємств, науково-дослідних організацій і конструкторських бюро, на яких працювало майже 3 мільйони людей. Військовий авіапром налічував тоді понад 25 вітчизняних підприємств, у тому числі лідера галузі – ДП «Антонов», літаки якого експлуатувались у десятках країн світу.
Проте хронічне недофінансування, відсутність державного замовлення та програм імпортозаміщення, корупція та крадіжки в ОПК призвели до стрімкого занепаду підприємств і всієї галузі. На 2020 р. в Україні залишалося усього 147 державних і ще близько 250 приватних підприємств, які виробляли продукцію військового та подвійного призначення. При цьому більшість із них мали серйозні проблеми: зношене обладнання (понад 70%), зруйновані виробничі ланцюжки, недостатнє завантаження потужностей, конфлікти та розбіжності щодо стратегій розвитку. Як наслідок, 85% підприємств мали фінансові проблеми, 45% – перебували на межі банкрутства. А ті, що лишалися, фактично лише трохи модернізували радянське озброєння та виробляли поодинокі зразки та малі серії військової техніки.
Не останню роль у такому занепаді ВПК відіграло і мусування ідеї про нейтральність (позаблоковість) України за часів колишнього президента-втікача Януковича. Проте, як показує досвід Швеції, саме позаблоковість (на відміну від міжнародно гарантованого нейтралітету) передбачає наявність у країні потужних збройних сил, територіальної оборони і власної оборонної промисловості, яка є необхідним елементом захисту країни.
Принаймні потрібно мати достатній внутрішній військово-технічний потенціал, щоб повністю забезпечувати свої потреби та не залежати від зовнішніх поставок у разі збройного нападу на країну. До прикладу, шведський авіапром на 90% використовує комплектуючі власного виробництва. Водночас основним пріоритетом для Швеції завжди була і залишається повна відповідність і сумісність військових процедур та озброєнь із натовськими, щоб мати можливість розвивати за потреби коопераційні зв’язки з іноземними виробниками та задовольняти попит замовників військової продукції.
Особливості шведської моделі ВПК
Чотири фактори були особливо важливі для створення унікальної шведської безпекової моделі, елементи яких також можуть бути використані в Україні.
- Фактор перший: концепція тотальної оборони, яка передбачає, що країна має бути повністю захищена від ударів із землі, моря та повітря. Через особливості шведського ландшафту (протяжна берегова лінія і численні острови) та наявність агресивного і непередбачуваного сусіда за морем (рф) особливе значення у цій доктрині відводиться саме військовій авіації (для попередження висадки десанту). А також флоту, береговій охороні та ПВО, які призначені саме для оборони, а не наступальної війни.
- Фактор другий: безпрецедентна співпраця приватних і державних компаній, а також населення у справі оборони країни. Так, Департамент автошляхів планує автомагістралі як злітно-посадкові смуги для літаків, а АЗС розміщуються з можливістю забезпечити літаки потрібним паливом у разі посадки. Своєю чергою суспільство у разі небезпеки також одразу включається до оборони. Починаючи від місцевих органів влади і закінчуючи комунальними та аварійними службами, які забезпечують роботу критично важливої інфраструктури. Усі чоловіки віком від 16 до 70 років мають нести військову службу, а у цивільній обороні служить усе доросле населення. При цьому охоронець АЗС знає, як обслуговувати літак у разі потреби, а місцевий ремонтник телевізорів за потреби може усунути несправності на станції радіолокації. У буквальному сенсі оборона – справа кожного громадянина та підприємства.
- Факт третій: стандарти авіабудування та експлуатації військових літаків є одними з найвищих у світі. А це можливо зробити лише за умови наявності нових технологічних рішень, фундаментальної та прикладної науки, а також тісного співробітництва між освітніми установами та розробниками продукції ВПК. Сьогодні Швеція має найбільше число докторів наук у світі на душу населення з технічних та природничих предметів та унікальну кількість для країни такого невеликого розміру високотехнологічних транснаціональних гігантів (ABB, Atlas Copco, Electrolux, Ericsson, Saab, Scania, Securitas, SKF).
- Нарешті, факт четвертий: позаблоковий донедавна статус не заважав Швеції брати активну участь у Північноєвропейському оборонному співробітництві у галузі оборони (NORDEFCO) за участі Норвегії, Данії, Фінляндії та Ісландії. Це є один із найуспішніших та найефективніших прикладів регіонального співробітництва з метою підвищення ефективності армії, флоту й авіації п'яти країн Північної Європи.
Чим шведська модель може допомогти Україні?
Досвід Швеції є важливим для нас передусім завдяки великій ролі, яка відводиться у ній авіапромисловості сьогодні та в майбутньому. І в цьому сенсі перед Україною стоїть надскладне завдання: не втратити існуючу промислово-виробничу базу авіапідприємств, але водночас перебудовувати її на нові західні стандарти (стандарти НАТО – у військовій авіації).
Зробити це можна лише за умови розробки та ухвалення урядом комплексної багаторічної стратегії розвитку вітчизняного авіапрому з чітким розумінням завдань, які стоять перед галуззю у середньо- і довгостроковій перспективі: модернізація виробничих потужностей, імпортозаміщення радянських та російських комплектуючих, скорочення витрат, інтеграція галузі в економіку країни та розширення міжнародного співробітництва.
Проте ця стратегія має бути підкріплена політичним консенсусом, гарантованим державним фінансуванням оборонних замовлень, у тому числі покриттям державою витрат на розробку, та програмою підготовки кадрів. Українська оборонна промисловість не повинна боятися за своє існування через зміни урядів або скорочення фінансування. Натомість тісна співпраця з виробниками, починаючи від етапів розробки, гарантуватиме військовим, що вони отримують саме те озброєння, яке відповідає їхнім потребам.
Особливе значення має бути приділено також розвитку військової авіації: проведенню ремонтів та продовженню ресурсу існуючого озброєння (до поставки нових зразків), поступовому переоснащенню Військово-повітряних сил новими бойовими літаками з одночасним виведенням з бойового складу застарілих.
Загалом досвід Швеції показує, що зосередження на національній оборонній промисловості, яка спроможна забезпечити майже всю номенклатуру потрібного озброєння, є виграшною стратегією. А об'єднання військових, промисловості та населення навколо питання оборони на сьогодні є одним з найкращих варіантів забезпечення міцного захисту країни. До того ж ВПК країни є одним із найбільш технологічних секторів, дослідні розробки якого впроваджуються і у цивільне життя. І така модель є гарною дорожньою картою для України в сенсі розробки власної оборонної стратегії.
Читайте також
