Залишки американської армії покинули Афганістан. 20-річна війна США офіційно завершена.
Генерал-майор Крістофер Донах'ю, командувач 82-ї повітряно-десантної дивізії, став останнім військовослужбовцем США, який за півгодини до дедлайну скочив у останній борт, що відлітав, залишаючи цю прокляту афганську землю назавжди.
Разом із солдатами, вдивляючись у далекі, темні гірські силуети, полетів і посол США в Афганістані Росс Вілсон. Американське посольство закрите. США будуть підтримувати зв'язок із талібами через Катар.
Несподівано для багатьох американці відходили важко, трагічно та болісно. Хоча Вашингтон щосили намагався уникнути паралелей із Сайгоном-75 і не повторити драму минулого, йому все одно довелося пережити це душевне потрясіння.
Чотири місяці стрімкого талібського бліцкригу, ганебний колапс уряду Ашрафа Гані, тотальна здача Кабула, страшна масова істерія афганців, що тікали від талібів, в аеропорту і хаотична евакуація всіх охочих у «турборежимі» вибила американців із колії. А кривавий вибух, який убив більше 200 людей, та не дуже вдалий авіаудар у відповідь і зовсім добили очевидно втомленого та засмиканого за ці дні Джозефа Байдена.
США вмили руки. Афганістан більше не їхня проблема. За всієї пихатості загроз і демонстративної стурбованості долями жінок і дітей американцям уже не буде цікаво, що там таліби зроблять зі своєю багатостраждальною батьківщиною та змученим війнами народом.
Поступово більшість американців забудуть про Афганістан. Як забули про Лівію. І про Сирію. І про Ємен.
Не забудуть лише ветерани цієї війни, які знову і знову безпорадно запитуватимуть: «Що це було?», «За що ми вмирали?» Не забудуть прихильники неоконсерваторів і глобалістів, які вважають вихід з Афганістану помилкою. Не забудуть політичні опоненти Джо Байдена, які мають намір осідлати афганську тему для здійснення політичного реваншу в 2022 році. Не забудуть окремі групи лібералів, котрі ратують за порятунок усіх афганців від варварських орд «Талібану».
Усі інші через якийсь час повернуться до своїх побутових, рутинних проблем: кредити, безробіття, ковід, культурні мінівійни та суперечки за історичну спадщину та національну пам'ять. Загалом — до всього того, що насправді цікавило американців набагато більше, ніж далекий і незрозумілий Афганістан і все, що з ним пов'язано.
Уперше за довгий час у небі над Кабулом стало надзвичайно тихо. Не чути протяжного гулу літаків, вигуків метушливої юрби, взагалі нічого.
«Талібан» вийшов тріумфатором у цій історії майже з усіх поглядів. Він переміг США військовим способом, показав свою ефективність як партизанський рух, продемонстрував наявність потужної соціальної підтримки, поки що втримавися від масштабних репресій а-ля 1990-ті, ініціював діалог із Панджшерським опором, роздав купу гарантій зовнішнім гравцям, заручившись щонайменше їхнім нейтралітетом, почав наводити порядок на вулицях міст і не допустив анархії та хаосу.
Звичайно, все ще попереду: таліби мають не лише розповідати, але й показувати реальні досягнення та прогрес в обмін на зовнішнє визнання та допомогу. Але це вже буде інша історія — історія «Талібану» як політичного суб'єкта, як управлінця і національного лідера, а не лише як армії джихаду.
США пішли і навряд чи повернуться. Але тиснути на Афганістан вони продовжать із новою силою. Щонайменше для того, щоб не дати закріпитися там Китаю і щоб «Талібан» не став історією успіху.
Бо такі приклади заразливі, і Штатам не потрібні подібні тріумфи в інших країнах регіону. А на талібів нині в ісламському світі дивляться з великим захватом і повагою навіть ті, хто не поділяє їхній світогляд. Бо для них це не стільки перемога талібів, скільки поразка США та західної цивілізації, а для багатьох цього достатньо.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
