«Проклятий Гані та його свита» — принизливий кінець «бейрутського хлопчика»!
Цю фразу коротким рядком у Twitter написав уже колишній міністр оборони Афганістану Бісмілла Мухаммаді, залишаючи Кабул через буквально пару годин після його здавання талібам і загадкової втечі президента.
Ашраф Гані йшов до свого персонального ендшпілю наполегливо, послідовно, нікуди не звертаючи.
Колишній громадянин США, викладач, економіст, чиновник Світового банку, ООНівський бюрократ, експерт, кандидат у генсеки ООН, кращий міністр фінансів Азії — 2003 за версією журналу Emerging Markets, став президентом у 2014 році. Він був найкращий кандидат в очах західної публіки: в нього просто ідеальний активістсько-освітньо-технократичний послужний список.
Але за 7 років правління в Гані не просто не вийшло. Він провалився з тріском.
Напевно, така вже доля цих «хороших хлопців», теоретиків, які виглядають перспективно, але зазнають невдачі в разі зіткнення із суворою місцевою реальністю та владою в її чистому вигляді.
Свій перший уряд Ашраф Гані зумів створити лише через майже 100 днів після інавгурації, з величезними труднощами та політичними чварами, якими потім буде характеризуватися все його правління.
Адже виявиться, що хороші якості, якими президента наділили, посилаючись на його запаморочливу кар'єру на Заході, нівелюються іншими особливостями характеру: складністю в спілкуванні з іншими, самодурством, егоїзмом, жагою влади, імпульсивністю, небажанням визнавати власні помилки.
Мабуть, кожен подібний академік-технократ, який став політиком, проходить важкий шлях від розкидання легковажними обіцянками «почути кожного» до звуження в самому кінці до якоїсь тісної секти прихильників з одноманітними й однаковими меседжами.
Це і відбулося з Ашрафом Гані, який на тріумфі перемоги в 2014 році спокійно наобіцяв вирішити конфлікт із талібами, створити інклюзивний уряд і нормалізувати відносини з Пакистаном. Однак згодом таліби стали «шпигунами пакистанців», Ісламабад — головною причиною всіх бід Афганістану, а багато політичних сил були відсторонені в процесі розподілу влади.
Тому і на виборах 2019 року з 10 мільйонів виборців на дільниці прийшли голосувати лише 1,6 мільйона людей, і навіть серед них за Гані проголосувала тільки половина.
За 7 років ВВП країни залишився колишнім на рівні $20 млрд. Бідність збільшилася з 39 до 54%. Незважаючи на реальні спроби створити робочі місця, чверть працездатного населення не мало роботи станом на 2019 рік, а потім вже почався COVID. За витрат в $11 млрд самостійні доходи Афганістану становили лише $2,5 млрд, а країна сильно залежала від зовнішніх фінансових вливань: майже $8,5 млрд на рік. У 2019 році в Афганістані виробили 6,7 тонн опіуму, що стало 10-річним рекордом.
Що сталося з Ашрафом Гані в ті фатальні години та хвилини ранку 15 серпня в Кабулі, залишається загадкою.
Таліби, які раптово зупинилися біля воріт столиці, повідомили, що очікують мирного передання влади, щоб уникнути жертв. У столиці Катару Досі сторони за участі США домовляються про формування перехідного уряду, навіть вибирають кандидатуру голови. У президентському палаці збирається нарада, куди приїжджає делегація талібів.
Однак через годину, поспілкувавшись із силовиками та віддавши їм вказівку «подбати про порядок у місті», Ашраф Гані збирає речі, мовчки сідає в літак і летить у невідомому напрямку. Після цього «Талібан» несподівано відкидає ідею перехідного уряду та просто заходить у безпорадний, охоплений панікою Кабул.
Разом із президентом на літаку полетіли його радник Хамідулла Мохіб і глава адміністрації Фазл Махмуд Фазлі — єдині, хто залишилися його соратниками в усьому Кабулі.
Усього якихось два дні тому рішучий, впевнений у собі Гані приїжджав до Мазарі-Шарифу, де повідомив про створення єдиного антиталібського фронту та пообіцяв дати талібам справжній бій. А наступного дня афганські війська покинули місто та здали його бойовикам.
Навіть Сполучені Штати, здається, відреклися від своєї колись «суперзірки» у світі політичних мислителів і технократів, яку просували у владу в Кабулі. Політавши над Таджикистаном, заїхавши в Оман, Гані знайшов притулок лише в ОАЕ, які взяли його «з гуманітарних міркувань». США лише сухо заявили, що більше не вважають президента-втікача серйозною політичною фігурою в Афганістані.
Те, що відбулося за останній місяць, — це персональна трагедія Ашрафа Гані. Майже на 30 років відірваний від афганського життя пуштун, він не зумів «перепідключитися» до батьківщини та завоювати повагу і довіру населення, тим самим прирікаючи себе на принизливу, хворобливу втечу з власного дому, де його так і не визнали як свого і який він сам не зміг прийняти для себе цілком.
А захоплення Кабула талібами стало яскравим підтвердженням того, що гарні, розумні, по-західному освічені й хороші люди на вищих посадах не гарантують ефективного управління та прогресу, і навіть навпаки, можуть посилити проблеми в країні. Для Заходу, який активно експортує цю модель в інші країни, Афганістан став тривожним дзвіночком, але, до речі, зовсім не першим. Як тут не згадати М'янму, постсаддамівський Ірак, Ліван-2020 і Туніс.
Текст опубліковано за згодою автора.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
