Потенціал водню як палива «без вуглецю» виглядає дуже привабливим. Компанії та уряди по всьому світу планують збудувати майже 1600 заводів для його виробництва. Цей газ можна виробляти «чисто», використовуючи електроенергію із відновлюваних джерел. Такий водень називають зеленим.
У січні 2024 року в Україні презентували проєкт Водневої стратегії до 2050 року. Робота над документом продовжується. Україну в ЄС розглядають як одного із пріоритетних партнерів у майбутній водневій економіці. 2021 року Міненерго України приєдналося до Європейського альянсу чистого водню. Також до нього приєдналися «Енергоатом» та «Оператор ГТС України».
Є лише одна проблема: переважна більшість анонсованих у світі водневих проєктів поки що не мають жодного клієнта, який уклав би контракти на купівлю продукту, пише Bloomberg. В результаті багато проєктів, які зараз рекламуються, швидше за все, ніколи не будуть реалізовані. За даними BloombergNEF, лише 12% заводів із виробництва зеленого водню мають клієнтів з надійними угодами.
«Жоден розсудливий розробник проєкту не почне виробляти водень, не маючи покупця на нього, і жоден розсудливий банкір не даватиме гроші розробникові проєкту без розумної впевненості в тому, що хтось купить водень», — сказав аналітик BNEF Мартін Тенглер.
Майже 90% водневих заводів не мають покупців із контрактами
Багато аналітиків вважають, що єдиним способом декарбонізувати сталеливарну, морську та інші галузі є їх переведення на використання зеленого водню. BNEF прогнозує, що знадобляться 390 млн тонн водню на рік у всьому світі у 2050 році, щоб унеможливити викиди вуглецю у світовій економіці. Це вчетверо перевищує обсяг, який використовується сьогодні.
Але це простий перехід. Більшості підприємств, які могли б працювати на водні, потрібно встановити дороге нове обладнання для його використання, на ці витрати вони не хочуть іти. Зелений водень коштує вчетверо дорожче за аналог, вироблений з природного газу, згідно з даними BNEF. І складно збудувати інфраструктуру для постачання водню — не тільки заводи для його виробництва, а й трубопроводи для транспортування — в умовах, коли попит може не матеріалізуватися протягом багатьох років.
«Це нічим не відрізняється від будь-якого іншого масштабного розвитку енергетики. Газопроводи не будували без клієнтів», — каже Лора Люс, генеральний директор Hy Stor Energy.
Країни з потенціалом генерувати багато електроенергії з відновлюваних джерел, такі як Чилі з вітряною енергією та Австралія і Єгипет — із сонячною, оголосили про грандіозні цілі щодо виробництва зеленого водню, часто на експорт. За даними BNEF, лише у Китаї було оголошено про будівництво 360 заводів.
Європейський Союз поставив за мету виробляти 10 млн тонн зеленого водню до 2030 року, імпортуючи таку ж кількість. У США президент Джо Байден виділив 8 млрд доларів на створення «водневих хабів» — кластерів підприємств, які виробляють та використовують це паливо.
Енді Марш, генеральний директор Plug Power, каже, що його компанія веде інженерні роботи в європейських проєктах, які разом використовуватимуть близько 4,5 ГВт відновлюваної енергії для вироблення водню. «Навіть якщо чверть із цього буде реалізована, ми будемо щасливі», — заявив він.
Хоча ЄС поставив амбітні цілі, держави-члени все ще включають їх у власні правила, затримуючи приватні інвестиції. У США галузь та адміністрація Байдена продовжують сперечатися про вимоги щодо отримання податкових пільг на водень.
Воднева установка Plug Power у Вудбайні, Джорджія. Фото: Агнес Лопес/Bloomberg
Проєкти для експорту стикаються з додатковими перешкодами. На відміну від природного газу чи нафти, глобальної системи транспортування водню наразі немає. Транспортування водню вимагає його сильного охолодження, стиснення або перевезення в іншій, більш керованій формі, наприклад, у вигляді аміаку, який поєднує водень з азотом.
Вернер Поніквар, генеральний директор виробника водневого обладнання Thyssenkrupp Nucera, каже, що сьогодні, найімовірніше, досягнуть успіху ті, хто розміщує водневий завод поблизу джерела чистої енергії, з готовим покупцем під рукою. Наприклад, його компанія постачає обладнання для водневого заводу на півночі Швеції, який постачатиме майбутній металургійний завод компанії H2 Green Steel (вона забезпечила 6,5 млрд євро фінансування проєкту). Рясна гідроенергетика регіону забезпечить усіх електроенергією, і Mercedes-Benz Group погодилася купувати 50 тисяч тонн сталі заводу на рік. «Щодо зеленої сталі, є ринок, який зацікавлений у купівлі, і вони готові платити за неї премію», — каже Поніквар.
Hy Stor Energy пішла схожим шляхом, розробивши проєкт, який буде розташований поряд з майбутнім клієнтом у штаті Міссісіпі. Хоча будівництво ще не почалося, компанія має намір завершити його до 2027 року. «Ми не створювали проєкт, а потім намагалися продати його людям. Ми будували його навколо клієнта, — каже Люс. — Проєкти, які орієнтовані на клієнта, завжди знаходять спосіб бути реалізованими».