Наприкінці березня Верховна Рада на своєму позачерговому засіданні прийняла за основу законопроєкт №2571-д, який ще називають «антиКоломойським». Його головне положення — неможливість ексвласників націоналізованих банків (насамперед Приватбанку) повернути собі фінустанови. Однак після прийняття його в першому читанні сталося дещо непередбачуване.
Законопроєкт, прийняття якого є однією з головних умов Міжнародного валютного фонду для виділення Україні траншу, народні депутати засипали більш ніж 16 тис. поправок. Для того, аби не ставити під загрозу співпрацю з Фондом, комітет Ради з питань фінансів, податкової та митної політики працює в прискореному режимі, а парламент навіть змінив регламент для запобігання зловживанням правами народних депутатів.
обговорило це питання з нардепом від «Слуги народу» Єгором Чернєвим, який виступає за прийняття закону, та з президентом Асоціації українських банків Андрієм Дубасом, який категорично проти голосування за нього в нинішній редакції.
Про передісторію закону та співпрацю з МВФ
Єгор Чернєв: «Це вже друга редакція закону — перша була запропонована декілька місяців тому. Прийняття закону є важливим для МВФ, бо в разі, якщо в країні почнуть повертати банки колишнім власникам чи на ринок або почнуть виплачувати неправомірну компенсацію, то це передусім вдарить по бюджету України. А Фонд надає транш для підтримки української економіки, а не для того, аби ці гроші повертали акціонерам банків. Я знаю, що проєкт закону напрацьовувався разом з МВФ і вони погоджують саме цю його редакцію.
Але зараз є великий супротив у вигляді 16 тис. поправок. Більшість з них подав наш колишній колега Антон Поляков. Раніше ми виключили його з фракції і, мабуть, недаремно. Я вважаю, що це взагалі політичний тероризм чи шантаж, адже він зараз говорить, що згоден відкликати частину поправок і обміняти їх на певні умови, зокрема на голосування проти ринку землі. Ми, звісно, на це не підемо, тому розробили варіант зміни регламенту».
«Я вважаю, що цей законопроєкт однозначно потрібно приймати. Але голосувати 16 тис. поправок — це занадто, тому сподіваюся, що прийняті будуть лише деякі з них, зокрема, ті, що запропоновані Асоціацією банків через якихось депутатів».
Єгор Чернєв
Депутат від фракції «Слуга народу»
Андрій Дубас: «Хочу почати з передісторії. Усе почалося ще з далеких 2010-х. Приватбанк і тоді, і зараз займає величезну долю на банківському ринку, а його монопольне становище має надзвичайно велику вагу: власники або акціонери подібної установи можуть диктувати державі умови. У разі якщо така фінустанова перестане працювати, це може похитнути цілу систему і створити шалену паніку на ринку.
Україна намагається вирішити цю проблему не тільки зараз, але й за минулої та позаминулої влади. Хтось намагався наростити інші банки, аби вони мали співмірні частки, але минула влада вирішила в екстремальних умовах провести націоналізацію Приватбанку. І з цим ми зараз маємо щось робити, адже рішення, що приймають в екстремальних умовах, завжди містять якісь помилки, які згодом можна довести в судовому режимі.
Співпраця з МВФ Україні вкрай потрібна. Це визнає і банківська система. Але в країні ми зараз стикаємося з ситуацією, коли ти створюєш бізнес і він працює, а згодом тебе ставлять на один рівень з тими, хто займався відмиванням коштів або працював для обслуговування свого іншого бізнесу. І потім тебе ставлять перед фактом: або ми рухаємося в бік співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, але твій бізнес і право власності буде нівельовано, або країна опиниться у переддефолтній ситуації.
«Я вважаю, що закон у такій редакції, в якій він зараз є, точно приймати не потрібно. Він потребує суттєвого доопрацювання. Сподіваюся, що це можна буде зробити у форматі правок».
Андрій Дубас
Президент Асоціації українських банків
Про право власності
Андрій Дубас: «Зі 104 банків, які вивели з ринку, є 30, которі виграли суди всіх інстанцій, і навіть Верховний Суд прийняв рішення про те, що дії Нацбанку щодо виведення цих фінустанов були неправомірними. Давайте уявімо, що банк — це звичайний бізнес, який створив власник і вів свою госпдіяльність. А потім якийсь державний орган починає накладати на нього санкції, що призводить до визнання цього бізнесу неплатоспроможним, і він виводиться з ринку. Тепер виникає питання: а чи є в Україні право власності?
Після ліквідації одного з банків він виплатив кошти всім вкладникам, після чого навіть залишилися гроші, які розподілили між власниками. Це означає, що фінустанова була платоспроможною. Але я не кажу про банки, які обслуговували якусь промислову групу, або ті, які займалися відмиванням коштів».
Єгор Чернєв: «Нагадаю, що все ж таки бізнес і банки — це різні установи, бо останні відповідають за наші кошти. І це означає, що банк несе більше відповідальності, ніж звичайний бізнес, в який вклалися інвестори. Саме тому за фінустановами з боку держави жорстокіший нагляд, адже вона бере відповідальність за те, аби вкладники, які прогоріли, не залишились на вулиці».
Про компенсації та оскарження рішень Нацбанку
Андрій Дубас: «Відповідно до законопроєкту, ті банки, які були виведені регулятором з ринку з порушеннями, швидше за все, не зможуть отримати компенсацію за процедурою, яка ним передбачена. Навіть незважаючи на те, що до неї можна залучити міжнародну аудиторську компанію.
Законопроєктом також збільшуються повноваження Нацбанку. Але я не впевнений, що багато експертів прочитали проєкт закону в деталях і можуть висловлювати професійне судження, яке потім надається регулятору і яке, згідно з цим законопроєктом, не може бути оскаржене в судах української юрисдикції. Я маю на увазі те, що сама процедура оскарженню підлягає, а професійне судження та впровадження первинних заходів — ні.
Тобто такий орган держвлади, який має низький відсоток довіри у суспільства, зможе суб’єктивно визначати, чи працюватиме фінустанова, чи її потрібно закрити. Чи можемо ми уповноважувати Нацбанк на право професійного судження?»
«Тобто такий орган держвлади, який має низький відсоток довіри у суспільства, зможе суб’єктивно визначати, чи працюватиме фінустанова, чи її потрібно закрити. Чи можемо ми уповноважувати Нацбанк на право професійного судження?»
Єгор Чернєв: «Закон не виключає можливості оскарження рішень індивідуальних актів НБУ, Фонду гарантування вкладів та Мінфіну. Це прописано у ст. 266 ч. 1 Кодексу про адміністративне судочинство. У ній зазначається, що ви можете оскаржувати акти, і якщо їх визнають неправомірними, їх буде скасовано. І ви як власник можете подати на компенсацію і розрахувати її як реальні збитки між вартістю банку на момент прийняття рішення НБУ та його борговими зобов’язаннями.
Якщо говорити про професійне судження, то законопроєкт дійсно вводить такий термін. Він означає прийняття рішення на основі компетенції банку з урахуванням всіх фінансових показників, які потрібні. До речі, в 76 статті закону, до якої також внесли зміни, цей термін не використовується, хоча це стаття про виведення банків. Там змінюється інше, а саме: зі 180 до 90 днів зменшили строк виконання пропозицій НБУ в разі, якщо банк визнали проблемним. Також знизили основний капітал — на 50% від мінімального рівня. Більше змін у цій статті немає, тому професійне судження конкретно в цьому питанні не використовується».
Про статутний капітал та повернення банків на ринок після ліквідації
Євген Чернєв: «Зараз в Україні немає процедури повернення банку на ринок. Якщо суд вирішив, що ліквідація була неправомірною, то далі фінустанова знаходиться у підвішеному незрозумілому стані, бо не може повернутися на ринок. Закон, зокрема, регулює це питання».
Андрій Дубас: «Після того як акціонери банків, які ліквідовані, отримали рішення суду щодо неправомірності, вони мають отримати компенсацію статутного капіталу, тобто тих коштів, які власник вклав у створення цього бізнесу. Ось ви вклали в бізнес 100 тис. грн, але через певні процедурні умови не встигли подати якусь звітність і звернулися за продовженням терміну її подачі. У банківській справі це прохання отримати кредит рефінансування, тобто кредит на підтримку ліквідності. Або, наприклад, коли 2014 року всі вкладники почали одночасно забирати свої гроші з банків, то фінустанова не змогла виплатити їм ці кошти, і вони повинні були звертатися до кредитора останньої інстанції, тобто до Нацбанку. І якщо регулятор відтягує цей процес на тиждень, то банк опиняється в заручниках. І тут йдеться про ті 30 фінустанов, які виграли суди.
Щодо повернення банків на ринок, то 2014 року діяла норма стосовно статутного капіталу в розмірі 120 млн грн, згодом її підвищили до 500 млн грн, а зараз вона складає 200 млн грн. Шість років тому в разі повернення банку на ринок НБУ мав повернути акціонеру його статутний капітал, який діяв на той момент, і відновити ліцензію банку. Виходить, що власник мав знайти щонайменше 80 млн грн для того, аби капіталізувати фінустанову».
Про те, як оцінюють шкоду, завдану банкам
Андрій Дубас: «Законом про банки передбачена тримісячна процедура отримання компенсації. Але давайте візьмемо для прикладу якусь фінустанову, яку вже ліквідовано, і чиї активи, тобто кредити із заставним майном, продано Фондом гарантування вкладів різним фінансовим компаніям. Як ви можете оцінити завдану шкоду?
Взагалі є ціна, за якою Фонд гарантування вкладів продавав майно — це, як правило, 1-2% від номінальної вартості. А номінальна ціна в документації зовсім інша (100%). Як можна оцінити, якщо це вже чужа власність? Тобто реально процедура, на мою думку, прописана так, аби жоден з колишніх власників банків, зокрема й Ігор Коломойський, не могли отримати цю компенсацію.
Міжнародні компанії-аудитори також цього не зможуть зробити, бо оригінали документів, застави на видані кредити вже передано іншим власникам.
Єгор Чернєв: «У законі прописано, що таким аудитом займаються міжнародні компанії. Сума компенсації — це різниця між вартістю активів на день оголошення банку неліквідним і його борговими зобов’язаннями».
Про оскарження закону в Конституційному суді
Андрій Дубас: «Щодо прийняття законопроєкту: я не розумію, для чого ми будемо приймати рішення, якщо воно точно буде оскаржуватися деякими народними депутатами. Це підірве довіру до України. Якщо голосувати потрібно просто для того, аби МВФ нам видав кредит, то такий підхід не є державницьким, ми маємо дивитися вперед.
Попри те що у нас є деякі районні суди, які легко купити (йдеться про Баришівський. — Ред.), не можна сказати, що у нас така вся судова система».
Єгор Чернєв: «Будь-який закон можна оскаржити в Конституційному суді. Лише він приймає рішення щодо конституційності чи неконституційності. Якщо орган вирішить, що закон неконституційний, це завдасть великого удару по українському законодавству.
Я погоджуюся з тим, що у нас є проблеми з судовою системою, а також з тим, що не можна судити за одним-двома судами. Зараз той самий Приватбанк має справи у Високому суді Лондона — до речі, його рішення абсолютно протирічать тим, які були ухвалені українськими судами. І до кого ми маємо більшу довіру — до Високого суду Лондона чи до українських?»
Читайте також
