Фото: УНІАН
Українські села ще у 90-ті були справжнім символом занепаду. Відсутність водопроводу і каналізації, доріг, аптек і елементарних благ. Утім, слідом за розквітом агробізнесу в Україні села починають поступово приходити до тями. Деякі з них виглядають, як у країнах Євросоюзу: нові школи, медичні пункти, хороші освітлені дороги, розвинена інфраструктура. Інколи домогтися результату нові села змогли за рахунок грантів. Бувало, що допомогу надавав місцевий агрохолдинг або кооператив. Але практично завжди за успіхом стояли конкретні люди. 
вирішило проаналізувати історію трьох таких сіл і на конкретних прикладах розібратися, чому у них вийшло і що треба робити, аби вийшло і в усіх інших.
- Село Степанці, Черкаська область
Тут живе дві тисячі людей. Успіх громади — це гранти, ініціативність і самоорганізація. Як розповідає голова Степанецької громади Олександр Яременко, тут було створено потужну команду, яка за два роки збільшила бюджет у десять разів, виграла багатомільйонні гранти, запустила власне виробництво і стала залучати новий бізнес.
На території громади розпочато будівництво нової амбулаторії та футбольного поля зі штучним покриттям біля школи. Минулого року було придбано два нових шкільних автобуси.
А для вирішення нагальних проблем місцевих жителів навіть створили окреме комунальне підприємство. І вбили одним пострілом двох зайців — і розвивають інфраструктуру, і робочі місця створюють. «Підприємство працює вже по всій громаді. Займається благоустроєм території усіх 17 сіл, які входять до її складу», — говорить Яременко.
Всерйоз взялися у селі і за питання ремонту дороги. Громада вирішила самостійно закуповувати для цього техніку. Так з'явилися рециклер і каток. «Дороги ми ремонтуємо самі, ні від кого не залежимо; більше того, допомагаємо ще й іншим громадам», — підкреслює начальник відділу ЖКГ Степанецької громади Петро Добровольський.
Дороги — одвічна проблема усіх українських сіл. Але тут її вирішили і пішли далі. Взялися за альтернативне паливо для щоденних потреб: побудували лінію з виготовлення паливних брикетів, якими забезпечують школу і дитячий сад. Як розповів директор комунального підприємства Віктор Падалко, щодня випускається 1,6 тонни паливних брикетів. У планах — випуск брикетів у дві зміни.
Заради робочих місць у селі підтримують місцевий бізнес. Тут діє салон краси. Раніше він працював в іншому місці і постраждав від пожежі. Сільська рада пішла назустріч власникам — виділила місце і надала підтримку.
«Староста написала дуже цікавий проєкт, виграла грант. І так з'явився наш салон. У салоні можна підстригтися, пофарбуватися, а також зробити манікюр і педикюр», — розповідає місцева підприємиця Ярина Савенко.
Інша підприємиця Ніна Черуха говорить, що місцева влада полегшила отримання дозволів на роботу. Почати бізнес тепер набагато простіше.
Не обійшла увагою місцева влада і освіту. Навчання у місцевій школі побудоване на принципах гри. Наприклад, діти створюють на уроках роботів. А нові меблі та інтерактивні дошки зробили навчання більш легким, комфортним і цікавим.
Усі ці маленькі перемоги — результат не тільки фінансування і децентралізації. Секрет успіху — в команді, яка націлилася на поліпшення. Приклад Степанців показує, що можна отримати гроші на розвиток, а далі просто чекати везіння. А можна взяти ініціативу в свої руки і домагатися успіху.
- Село Вільшанська Новоселиця, Київська область
Родючі землі села Вільшанська Новоселиця знаходяться усього в декількох десятках кілометрів від столиці. Здавалося б, воно повинно процвітати. Однак розвитку тут не було. Старе керівництво СВК «Новоселицький» на чолі з Миколою Мовчаном довгий час працювало не на село, а на себе. Місцеві мешканці неодноразово скаржилися навіть на фізичні погрози і залякування з боку колишнього керівництва. Голова села також не сприяла і не брала участі у розвитку. Тому місцеві жителі і засновники кооперативу вирішили: настав час змінити менеджмент.Саме нове керівництво кооперативу і дало старт змінам.
Однією з головних проблем Вільшанської Новоселиці був конфлікт між колишнім керівництвом кооперативу і жителями села. Він призвів до того, що колишні керівники, по суті, не дозволяли збирати урожай і нічого не вкладали у розвиток населеного пункту.
Ще на початку року Вільшанську Новоселицю можна було сміливо внести у перелік сіл, які ледь животіють. «Село у 50 км від Києва, а воно зазнало занепаду. Такого не має бути. Воно повинно бути показовим», — говорить Наталія Войтенко, нинішній голова СВК «Новоселицький».
Після зміни керівництва багато що змінилося на краще, незважаючи на протидію колишніх очільників села. Сьогодні тут ремонтують дороги, встановлюють вуличне освітлення, відновлюють школу і дитячий сад. А все тому, що люди зібралися і вирішили: їхня земля повинна працювати на них.
Зміни помітні неозброєним оком, особливо у місцевій школі. Ще зовсім недавно тут готувалися до повного закриття. А зараз святкують День святого Миколая у відремонтованому приміщенні з подарунками для дітей і розважальною програмою.
Дітей возять на екскурсії. Нещодавно вони побували у Зоологічному музеї КНУ ім.Тараса Шевченка. Місцеві освітяни кажуть, що завдяки допомозі кооперативу тут з'явилася надія на краще. А ще в школі полагодили електро — і водопостачання, закупили нові меблі та техніку.
У селі відремонтовано зупинки громадського транспорту і запущено безкоштовну маршрутку «Вільшанська Новоселиця – Гребінки». У жителів села тепер є можливість потрапити до амбулаторії і на ринок.
«Нове керівництво кооперативу встановило дитячий майданчик, зробило ремонт, замінило світло в школі, віконні рами, плитку», — розповідає керівник місцевого навчального закладу Катерина Рубан.
Керівники школи кажуть, що зверталися за допомогою і до попереднього керівництва кооперативу. Але вона була значно скромнішою — харчування і подарунки для дітей.
Зміни помітні не тільки в місцевій школі. Всього за півроку на вулицях села підключили освітлення. А ямковий ремонт провели не тільки на центральній дорозі, але й на віддалених.
Історія Вільшанської Новоселиці ще раз доводить, що українські села можуть розвиватися і бути привабливими для життя. Адже ресурс є практично скрізь. Головне – в чиїх руках і інтересах знаходиться управління селом: верхівки чи всієї громади.
- Село Гоща, Рівненська область
Україна — країна контрастів. З одного боку, занедбані села і безробіття, з іншого — успішні й розвинені громади. Історія села Гощі доводить, що завдяки своєчасним і правильним рішенням можна досягти позитивних змін.
На відміну від малих сіл, де більшість населення працювало у колгоспах, для мешканців Гощі головним джерелом доходу були заводи. Але після розпаду СРСР вони стали занепадати. Як розповідає місцева жителька Любов Мандидо, у бюджеті села не було грошей і його жителям видавали зарплату товарами. Люди одержували за бартером газові плити, пральні машини і безліч інших товарів.
Усе змінилося два роки тому. Це стало можливим завдяки розвитку промисловості та туризму. Якщо ще кілька років тому в селі майже не було роботи, то тепер сюди їдуть на заробітки навіть із сусідніх районів.
«Останні 3-5 років почали зростати підприємства. Минулого року прийшло два потужних інвестори. Успіху сприяло і вдале розташування Гощі — на трасі Київ — Чоп», — говорить Микола Панчук, голова Гощанської селищної ради.
За словами Панчука, сьогодні бізнес прагне до того, аби отримати максимум від органів місцевого самоврядування: «Ми намагаємося надати мінімальні ставки на оренду землі і вирішувати всі питання підприємців у найкоротші терміни». За три роки бюджет селища зріс з 4 до 12 млн грн. Перш за все за рахунок надходжень від малого та середнього бізнесу. Уздовж траси в селі відкрилися ремонтні майстерні, шиномонтаж, фабрика з ремонту меблів.
Завдяки розвитку бізнесу в селі відродилися культура і спорт. «Селищний голова ініціював класний проєкт —виставковий зал, де вихованці та викладачі артстудії можуть представити свої роботи», — розповідає викладач школи мистецтв Ганна Вітрук.
Влада також почала цікавитися, чим займаються діти, закупати спортивний інвентар, оплачувати поїздки на змагання. У результаті юні спортсмени виїжджають на турніри до Європи, Китаю, Ізраїлю. Цього літа міжнародні змагання під відкритим небом провели і в Гощі. Змагання відвідало більше трьох тисяч людей.
Процвітає в селі і туризм. Гостям тут є що показати: парк зі столітніми ясенами, будинок Валевських 18 століття. Нещодавно археологи розкопали на території Гощі поселення бронзового століття. А місцеві ковалі викували для парку справжню карету. «На базі навчального центру у нас, крім кузні, є музей кованих виробів. Там можна побачити роботи, які виконувались тисячу років тому», — розповідає коваль Сергій Торул.
Але головне те, що до Гощі повертається молодь. Як говорить житель села Євген Сульжук, після університету він повернувся до рідного села займатися бізнесом.
Ще одна відмінність – наявність вуличного освітлення енергоефективними лампами. «Така технологія була задіяна в Гонконзі. Ми ризикнули, зробили проєкт, виграли грант і створили таку систему освітлення», — розповідає Микола Панчук.
Залучення позабюджетних коштів — ще один секрет успіху Гощі. Цим займається відділ стратегічного розвитку, завдання якого — отримувати міжнародні гранти. «Було мало тих, хто сприймав і розумів, що це таке. Навіть на місцевому рівні деякі колеги говорили, для чого ця стратегія взагалі потрібна», — розповідає голова Гощанської селищної ради.
А ще жителі селища створили кооператив зі збирання і первинної обробки молока, аби продавати його молокозаводам за більш високою ціною. «Ми побачили, що на даний час тільки охолодженням і поліпшенням якості велику ціну не заробити. Ми йдемо далі: створюємо невелику власну переробку, будемо виробляти натуральні, екологічні та якісні продукти», — говорить голова кооперативу Юрій Потапчук.
Проблеми є в усіх. Але не кожна громада здатна знайти інструменти для їх подолання. Гоща є прикладом вмілого управління. Ця історія селища повинна надихати інші громади на пошуки власного шляху до успіху.
Читайте також
