Варіантів того, як людина кардинально змінює свій рід занять, є безліч. Про свою «історію з історією» в інтерв'ю 
розповіла Євгенія Чемерис, колишня банкірка, а нині авторка художніх історичних книг. Останній за часом її роман називається «Капітан Кук».
Коли люди старшого покоління в нашій країні бачать обкладинку вашої книги, напевно, у багатьох у голові вмикається звук пісні Володимира Висоцького «Чому аборигени з'їли Кука». А як у вашому житті з'явився цей знаменитий британський мореплавець?
– Я з дитинства захоплювалася мандрами й історією мореплавства. Та коли 2015 року приїхала до Австралії, виявилося, що мої знання про капітана Джеймса Кука, як і у більшості пострадянського населення, обмежуються тою самою пісенькою, про яку ви згадали.
Опинившись на «зеленому континенті», я досить швидко зрозуміла, що його корінне населення нахабно оббрехали. А ще я відкрила для себе неординарність особистості славетного мореплавця та неоднозначне ставлення до нього у цьому регіоні земної кулі.
Офіційна англійська пропаганда століттями робила з нього ікону та невіддільну частину державної спадщини з безліччю присвячених йому книг, встановлених монументів і обовʼязкового вивчення його біографії в усіх куточках колишньої Британської імперії. Багатьох це дратувало. Особливе несприйняття виникло у частини корінних народів Австралії та Океанії, що оголосили Кука загарбником і завойовником.
Мене зачепила така несправедливість. Адже існує не так вже й багато видатних постатей, що власноруч творили історію і розширювали географію, зафарбовуючи білі плями на мапі світу.
До речі, така сама несправедливість зараз відбувається в Україні стосовно знаного мореплавця Юрія Лисянського, нащадка козацького роду, уродженця Ніжина, якому «шиють» негуманне поводження з корінним населенням Аляски. Але то вже інша історія.
Ви багато років працювали у фінансовій сфері, були топменеджером банку. На той час щось вказувало, що ви зацікавитеся історією?
– Я завжди цікавилась історією, проте й не гадала, що буду писати історичні романи. Останні 22 роки своєї діяльності працювала у французькому банку, що першим із західних банківських установ відкрився в Україні у 1993 році. Він починався як «Ліонський Кредит», потім «Креді Ліоне Україна», потім «Каліон Банк Україна», потім «Корпоративний і інвестиційний банк Креді Агріколь», а зараз має назву «Креді Агріколь».
Чому ви пішли з банку?
– Мені виповнилося шістдесят, і я вирішила, ще не хочу вийти на пенсію з високої посади голови правління вперед ногами, а хочу мандрувати та спробувати щось таке, чого я в житті ще не робила.
Заняття історією зараз для вас хобі чи ще щось?
– Хіба можна займатися хобі 24/7? З іншого боку, це точно не професія, бо я не маю з продажу книг жодного зиску: все йде на донати ЗСУ. А професія має годувати. Тож, як ви кажете, це «ще щось». Але що — я ще не визначилась. Життя, мабуть.
Книга про Кука вийшла одразу українською мовою чи було англійське видання?
– Роман поки що вийшов тільки українською. Я думала, що «стопʼятсота» книга англійською про Джеймса Кука не має сенсу. Але мої друзі з Міжнародного товариства Капітана Кука переконують мене в іншому. Я єдина українка, що входить до складу цього товариства — Captain Cook Society. Його ресурси мені дуже допомагають у роботі, і я хотіла б, щоб його члени мали можливість прочитати мою книгу. Подумаю про переклад англійською, коли завершу трилогію.
Кожна книга присвячена одній з трьох його подорожей навколо світу. Перша вже готова і продається, друга готується до друку (сподіваюся, вийде в грудні), а третя пишеться. Її написання забере не менш як рік, бо доводиться опрацьовувати дуже великий обсяг історичних матеріалів. Я майже не вилажу з австралійських бібліотек, а іноді задля якихось знань чи вражень їжджу до Нової Зеландії та на різні острови Тихого океану.
Про Джеймса Кука написано сотні книг. Чим ваш погляд на цю людину відрізняється від інших авторів?
– Не сотні, а тисячі. Останнє бібліографічне видання 1970 року містить 4808 найменувань (книги, статті, фільми). Гадаю, що за 53 роки це число майже подвоїлося. Уявіть собі: це товстенний фоліант, і серед переліку видань, які там присутні, немає жодного українського. Сподіваюсь, у наступному виданні до 300-річчя з дня народження Кука буде.
І все ж, попри таку кількість інформації, саме художніх творів не так вже й багато. Ба більше, романів, що базуються на дійсно наукових історичних дослідженнях і першоджерелах, зовсім мало. А для мене основою є фундаментальна праця новозеландського професора університету Вікторії у Веллінгтоні Джона Бігльхоула, копії бортових журналів кораблів, що брали участь в експедиціях, листів і щоденників учасників. Але, не дивлячись на таку ґрунтовну базу, роман вийшов історико-пригодницьким. І не тому, що я навмисно вигадувала якісь пригоди, а тому, що саме життя цієї людини було суцільним викликом і випробуванням.
На відміну від романів Жуля Верна, в моїх книгах усе справжнє: герої, події, місця і час. По них можна сміливо вивчати історію та географію того періоду епохи Просвітництва. Я лише намагалася зробити ці предмети цікавими для якомога ширшого кола читачів, тому й обрала форму історико-пригодницького роману.
За час роботи над книгою ви стали краще розуміти Кука не як історичну особистість, а як живу людину?
– Звичайно. Він став невіддільною складовою моєї родини. Повсюди книги про нього, розмови, навіть усі наші з чоловіком подорожі відбуваються його слідами.
Я вже так вжилася в цей образ, що деякі статті на своєму сайті «Історична мариністика Євгенії Чемерис» пишу від його імені.
Там, до речі, є не тільки Кук. Мої друзі докоряли мені, що я стільки років працювала з французами, а пишу про англійців. Тож я вирішила виправити це неподобство, і в другій книзі зʼявилася «французька лінія». Про деяких персонажів я роблю окремі невеличкі твори — оповідання і повісті. Вони перетинаються з романом про Кука. Маленька повість «Жанна Барре» брала участь у цьогорічному конкурсі «Мателот-2023», де посіла друге місце. Вона увійшла до «Морського збірника», який видає відомий письменник-мариніст Антон Санченко. Я була приємно здивована, як багато існує творів українських авторів на тему моря, і це далеко не тільки курортні романи. Українській мариністиці бути!
Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter
