Facebook Pixel

«Єдина можливість для підприємця вижити – жити в паралельному світі від держави»

Життя

Нині я керую не вказівками, а питаннями. І якщо бачу, що людина рухається до помилки, даю їй можливість її зробити. Так в інтерв'ю The Page підприємниця Ольга Гуцал (один із її головних бізнесів – «Liqui Moly Україна» та LIQUI MOLY Poland) описала свою управлінську трансформацію. Також ми говорили про лідерство, вік власника, сімейні відносини, долю ювелірного бізнесу та Іммануїла Канте.

Якби ви могли зараз повернутися в січень-2022 і подивитися на себе сьогоднішню, сильно б здивувалися змінам у вас?

– Я стала тихішою. Я була з тих людей, котрі кричали, що війна буде. Будь ласка, їдьте, вивозьте гроші, готуйте собі плацдарм. Здебільшого навколо мене люди з грошима, які могли собі це дозволити. Але мені казали: ти вигадуєш, ускладнюєш, це все неправильно, цього не буде. Немає жодного задоволення виявитися правою в такій ситуації.

За час, що минув, я переконалася у двох речах. Перша – що життя дуже просте. Потрібно отримувати задоволення від нього, які ти можеш отримати. Друга – щоб життя було спокійніше, його треба готувати заздалегідь.

Я перестала публічно говорити про український бізнес і почала більше говорити про міжнародний. Розповідаю, як жити в інших країнах та працювати там.

Почала отримувати задоволення від менш значних речей, від більш простих книг. Тепер читаю переважно детективи, тому що в них завжди є завдання і вони добре закінчуються.

Раніше я завжди хотіла масштабу, але після 24 лютого отримую задоволення від риби, сонця, розмови з розумною людиною. І все, мабуть. Це жахливе перетворення.

До великої війни я вважала, що людина може своїм життям керувати. А нині розумію, що людей, які можуть це робити, дуже мало. І я теж не серед них. Я часто будувала своє життя під впливом обставин.

Лідерство власника бізнесу у сучасних умовах

Якщо перекинути смисловий місток від сказаного вами до лідерства, то що з ним зараз?

– Лідерство – це єдине, що дозволяє виживати, працювати та розвиватися. Я давно вважаю, що корпоративний стиль управління довів неефективність. Багато років тому ми всі навчалися за книжками, перекладеними через 20 років після їх появи, і освоювали корпоративний стиль управління, дивлячись на умовний «Самсунг». Це хибно.

Тільки підприємницький дух здатний щось розвивати, тобто лише особисте лідерство. Коли компанія дуже велика, вона має складатися із багатьох маленьких проєктів, на чолі яких стоять люди з лідерськими якостями. Тобто, наприклад, бухгалтерія – це окремий бізнес, де головбух – лідер. Логістика – це окремий бізнес тощо. Локальні лідери разом із головним лідером ухвалюють рішення. Тоді це ефективно.

Через особисті обставини шість років тому ви мимоволі стали для своїх бізнесів «керівником на віддаленні». Як відбувалася ця трансформація?

– Почався цей процес набагато раніше. Ми мали багато маленьких клієнтів по всій країні. Якоїсь миті я зрозуміла, що на відрядження у нас іде багато часу і грошей. Тоді ми посадили своїх програмістів, п'ятьох людей, у дві машини, дали їм картки з грошима, і вони поїхали за нашими клієнтами. Десь встановлювали Wi-Fi, який ми оплатили, комусь купували комп'ютери, комусь просто встановлювали зв'язок. Так створили своє онлайнове контактне середовище. У 2016 році майже всі клієнти вже мали доступ до системи, продуктів, менеджерів, відео, до чого завгодно на своїх робочих місцях за наш рахунок. Це виявилося значно дешевшим, ніж відрядження. Тому коли почався ковід, ми тільки віднесли комп'ютери додому, і більше нічого не змінилося.

Так було і з моїм від'їздом. Єдине, що змінилося, – я втратила свої улюблені посиденьки на кухні в офісі. У нас в компанії не було обідньої перерви. Усі їли, коли хотіли, і працювали решту часу. Тому я могла сісти на кухні з чашкою кави та встигнути поговорити з багатьма людьми. Зрозуміти настрій, самопочуття. Під час їди люди дуже відкриті. А все, що стосується бізнесу, для мене не змінилося.

Зміни сталися в іншому. Я відриваюсь від «своїх» людей ментально, бо живу в іншій країні, а тут люди живуть по-іншому. І я звикаю так жити. Я маю інші питання, інше спілкування.

Друге – я помічаю, що старію. Своєю основною перевагою я багато років вважала кмітливість. Я вмію у критичній ситуації швидко думати та приймати рішення. Зараз із цим стало важче. Чесно кажу про це всім своїм, вони не вірять, жартують, але поступово переймають на себе те, що треба було раніше робити мені.

Нині я керую не вказівками, а питаннями. І якщо бачу, що людина рухається до помилки, даю їй можливість її зробити. Тому що навчити прикладом я не можу, бо далеко не всередині системи. Я людям пояснила, що працюю на запит, що не можу їм допомогти, якщо вони не запитали. І вони навчилися.

Відчуття рантьє по відношенню до власного бізнесу у вас не з'явилося?

– Рантьє – це відчуття людини, яка заробляє гроші у безпечному місці. Я не маю відчуття, що я так заробляю гроші. Але я маю один страх. Я не боюся смерті, нічого такого. Боюся, що в якийсь момент буду стара, а в мене не буде їжі. Сказала про це синові, він був дуже здивований. Запропонував дати мені розписку, що не покине мене, або зробити на собі відповідне татуювання. Звичайно, я відмовилася, але страх пішов через те, що я його промовила.

Що не так зараз з інститутом шлюбу

Нещодавно, але ще в «минулому житті», ви написали книгу «Якщо стрибнули, то гребіть». Що зараз змінили б у ній чи про що ще написали?

– У цій книзі мені дуже хотілося пояснити простими словами важливі речі. Те, що я хотіла сказати, сказала, а щодо сказаного нічого не змінилося. У мене є знання та вміння, які стосуються людей, що працюють у міжнародному бізнесі чи на іншому рівні бізнесу. Але це люди мене не питають, а я сама не лізу зі своїми порадами.

Я маю ідею іншої книги. В останні кілька десятиліть ми спостерігаємо зміну інституту шлюбу. Що ми робимо із нашими дітьми? Ми їм кажемо: ти вільний, самостійний, ні від кого не залежиш. Ти маєш будувати своє життя сам, досягай своєї мрії, отримуй освіту, заробляй гроші тощо. Тобто виховуємо самостійних людей, як хлопчиків, так і дівчаток. А потім випускаємо їх у життя, де вони повинні одружитися «як зазвичай».

Сьогодні люди одружуються не з метою виживання чи отримання матеріальної можливості виростити дитину, а тому, що їм хочеться жити з цією людиною. А це взагалі інше. І виявилося, що люди, які починають жити в сім'ях за сьогоднішніми запитами, дуже засуджуються мамами, бабусями, суспільством, книгами, анекдотами, правилами, церквою та іншими.

І багато нещасних, бо думають, що вони якісь виродки. Бо якщо я, наприклад, жінка, яка заробляє гроші, хочу жити з чоловіком, який не заробляє, то я дурна, а він мерзотник. Або знамениту, велику жінку, яка будує кар'єру, але не хоче дітей, вважають моральним виродком. Але людям добре разом, вони щасливі!

Минулого року я вирішила поговорити про це у виступі перед європейськими жінками у Ризі. У залі близько 500 жінок, молодих, які заплатили чималі гроші. Я починаю розповідати, що ви повинні слухати не своїх мам та бабусь, а себе. Ваше щастя сьогодні дуже відрізняється від того щастя, якому вас навчали. І я побачила, що мене почули. Людина, яка старша за їхніх мам, дозволила їм жити інакше.

Ольга Гуцал

Ольга Гуцал

В інституті шлюбу важливу роль відіграє держава: майнові, юридичні відносини, спадщина тощо. Як бути із цим?

– Я люблю Айн Ренд не за те, що вона є вождем лібертаріанства, а за те, що показала: єдина можливість для підприємця вижити – це жити в паралельному світі. Ось я все життя і живу по відношенню до держави у паралельному світі. Нічого не продаю державі і не купую в неї, нічого не хочу від держави і плачу їй, щоб вона мене не чіпала. У світі є держави, які помітили, що без них можна обійтися, і почали робити багато для того, щоб підприємці повернулися до спільного життя з ними.

Будь-яка людина, яка прочитала «Атлант розправив плечі» і побачила це щастя життя без держави, буде далі по-справжньому вільна. Я плачу всі податки, працюю у білу. Але це до мого життя не має жодного відношення. Це просто, ну як прийти додому та помити руки, отак треба й заплатити державі.

Доля ювелірного бізнесу

Серед інших у вас був і ювелірний бізнес, ви його називали «створеним для себе». Що з ним зараз? У реєстрах він значиться як чинний.

– У 2017 році я побачила таке: раніше, якщо ви залицялися до дівчини, то дарували їй сережки або колечко. Коли дружина мала день народження – купували їй підвісочку. Що ми зараз робимо? Ми даруємо айфон, потім новий айфон, потім айпад, ноутбук чи подорож. З категорії подарунків пішла ювелірка. У всьому світі пішла. Але через те, що жінки хочуть все одно прикрашати себе, вони купують вироби вже не за тисячу доларів, а за 20-50.

Я посиділа, почитала, що було в історії ювелірки, і побачила, що це не вперше відбувається. Тому в 2017 році призупинила дію компанії, пішла з ПДВ і сказала, що настане момент, коли прикраси знову будуть цінністю. На той час, можливо, ми вживлятимемо собі чіп у долоню, і телефон зникне як предмет. Ноутбук буде вбудований у холодильник, а автомобіль вже зараз швидко стає просто засобом пересування. І тоді подарунком, приємністю для себе чи засобом самовираження знову стане ювелірка.

Ця пауза може бути довжиною 15 років. Нічого страшного. Вироби тільки ціннішими стануть, коли повернуться на ринок. Але те, що відбувається, звичайно, трагедія для виробників. В ювелірці вони майже всі – сімейні компанії Тому що дуже складні технології, які потребують тривалого навчання. Якщо ці люди зараз поміняють професію і не навчатимуть дітей із 10 років, то ми дуже довго не отримаємо знову такої кваліфікації майстрів.

Як стати автором свого життя

«Потрібно» і «хочу» – для власника бізнесу це поняття-синоніми чи між ними складніший зв'язок?

– Твердження, що треба займатися в житті тільки тим, що тобі подобається, а гроші потім прийдуть, я вважаю обманом, який зламає не одне життя. Якщо вам потрібні гроші, то потрібно робити те, що приносить гроші. Якщо потрібна слава, робити інше. Потрібне здоров'я – третє.

Я дуже не люблю умовних хлопчиків та дівчаток, які вірять, що зроблять щось, що їм подобається робити, і одразу розбагатіють. Нічого без зусиль досягти неможливо. А для людини зусилля неприродні. Тому це «треба», а не «хочу». Боюся, ми отримаємо нещасних, зламаних людей, бо хтось їм розповів: щоби заробити гроші, треба робити те, що тобі подобається.

Так, ми знаємо приклади, коли великих художників було визнано за життя. Але таких два, а решта 800 великих померли у злиднях, у голоді. За посмертну славу вони заплатили за життя безгрошів'ям і невідомістю.

Філософ Кант багатьом відомий лише як автор цитати про зоряне небо та моральний закон. Але в його біографії є цікавий факт: Іммануїл з дитинства був дуже хворобливим. У віці 54 років він вирішив: якщо йому завжди погано, то це і є його норма. Після цього Кант не хворів до смерті через 26 років. Як вам така метаморфоза як життєвий принцип?

– Шкода, що я не дізналася цю історію років 30 тому – була б значно щасливіша. Я загалом так і вважаю, що як би ми не жили, це і є життя. І коли мені сумно, я готую на кухні. Якщо злюсь – перебираю речі у шафі. Коли хочу щось сказати – пишу щось. Хочу щось почути – розмовляю з кимось. Якщо я організатор свого життя, то це моє життя. А якщо я не дієслово, а прикметник до життя, то нещасна завжди.

Третю книжку я напишу про старість, як готуватися до неї. Мені незабаром 61. Я розумію, в яку частину життя я переходжу змінившись. Все поменшало, але інтерес залишився. І це чудове життя. Воно може бути зовні не дуже, але всередині прямо кльово.

Що допоможе краще долати стрес: розповідає біологиня Дарка Озерна Здоров'я

Що допоможе краще долати стрес: розповідає біологиня Дарка Озерна

Що подивитись на День незалежності США: десять фільмів про американську історію Життя

Що подивитись на День незалежності США: десять фільмів про американську історію

Швидше, вище, далі: які світові рекорди у легкій атлетиці є найстарішими (фото, відео) — ОНОВЛЕНО Життя

Швидше, вище, далі: які світові рекорди у легкій атлетиці є найстарішими (фото, відео) — ОНОВЛЕНО