Новий торговий представник України Тарас Качка своєю головною місією бачить перехід від класичної зовнішньої торгівлі до більшої економічної інтеграції. У цьому контексті одним з найважливіших завдань він називає необхідність почати «справжю» імплементацію Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Загалом Україна, вважає він, повинна дотримуватись більш прагматичних підходів.
В інтерв’ю 
Качка розповідає про пріоритетні завдання, про нові підходи до «тривіальної» експортної стратегії та про те, як загалом зміниться зовнішньоторгова політика України.
– Одразу після вашого призначення радник президента Олег Устенко писав про те, що тепер посольства повинні стати таким собі драйвером збільшення експорту і, завдяки цьому, — зростання всієї економіки України. Що ви як торговий представник плануєте для цього робити?
– У нас цілком конкретний проєкт щодо посилення ролі посольств. Ми у міністерстві плануємо створення торговельних представництв у столицях щонайменше восьми ключових держав, які будуть працювати під керівництвом посла і посилювати відповідне посольство. У нас є робоча домовленість і з Офісом президента, і з Міністерством закордонних справ, є достатньо добре розроблена нормативна база і навіть закладені кошти на їх утримання.
До кінця осені маємо закінчити всю підготовчу роботу для того, щоб запустити з 1 січня 2020 року цей проєкт. Це для мене важливий пріоритет. Він досить довго обговорювався протягом попереднього політичного циклу, але має запрацювати на практиці вже з наступного року.
«Експортна стратегія України, очевидно, базується на досить тривіальних і звичайних підходах»
Я сподіваюсь, що це істотно допоможе Міністерству закордонних справ і посольствам покращити роботу в частині економізації зовнішніх відносин. Взаємодія між МЗС і нами в особі Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства, я думаю, буде досить ефективна і гарна.
– Які саме ці вісім країн? Більшість з них будуть європейськими столицями?
– Не лише європейські, список буде уточнюватися. Очевидно, це будуть Женева, Брюссель, а ще Китай та інші такі важливі центри.
– А чи є якісь плани стосовно Африки?
– Африка – наш постійний пріоритет. Адже цей ринок дуже активно розвивається, при цьому там є певні традиції торгівлі. Очевидно, що пріоритетні ринки є, але ми не будемо зосереджені лише на двох-трьох, п’яти-семи ринках. Український бізнес вже зараз є дуже активним і торгує з усім світом, експортує товари будь-якого типу. Наше завдання – покращувати його можливості глобально.
В попередньому політичному циклі була розроблена експортна стратегія. Очевидно, що вона базується на досить тривіальних і звичайних підходах: у нас є кілька вузлових точок, де нам потрібно працювати – це Європейський Союз, це так звана MENA (Middle-Eastern North Africa, тобто близькосхідна і північна Африка), це вже традиційні для нас ринки Китаю.
Поза тим, я не можу сказати, що ми не звертаємо увагу на віддалені ринки або на ті ринки, де Україна не представлена. Знову ж таки, чим екзотичніший ринок, тим цікавіше його відкривати в плані того, які саме товари туди продають українські компанії.
– Чи зміниться ця тривіальність тепер?
– Тривіальність не означає, що це погано. Навпаки, це означає, що є добре розуміння того, що треба робити, інструменти. Мій підхід – це, скажімо так, менше екзотики, більше прагматики. Очевидно що певні ринки, які на слуху, зараз переоцінені увагою. А є навпаки, ринки, які чомусь недооцінені з точки уваги і медіа, і влади, але, тим не менш, є надзвичайно важливими. Наприклад, мій перший візит був у Білорусь. Це було свідоме рішення. Адже Білорусь для нас – один з найважливіших торгових партнерів з досить комплексним торговим режимом, хоч як можна оцінювати те, наскільки це потужний чи екзотичний ринок.
– Ми бачимо, що за останні п’ять років роль Євросоюзу значно зросла в зовнішньому експорті України. Чи буде тепер приділятися менше уваги цьому напрямку?
– В жодному разі. Ви знаєте, я є одним з авторів Угоди про асоціацію з ЄС і це, мабуть, один з найбільших проєктів мого життя. Тому очевидно, що Європейський Союз і далі лишається одним з найбільших пріоритетів. Більш того, зараз наша головна мета – справді почати імплементувати цю угоду. На жаль, попередній уряд більше обіцяв, ніж робив. Зараз ми надолужуємо так звані left overs – те, що було не дороблено. Верховна Рада зараз схвалює багато вже давно потрібних законів, які не були закінчені за попередньої влади.
Тому наше завдання – перейти від класичної торгівлі до справжньої економічної інтеграції. Це те, про що я наголошував в якості експерта і те, на користь чого я дуже багато докладав зусиль. Зараз завдання – переконати Європейський Союз серйозно поставитись до Угоди про асоціацію і не лише говорити загальними фразами, що це «дороговказ реформ», а сприймати цю угоду як набір взаємних обов’язків і прав, який визначає шлях для справжньої економічної інтеграції.
– Чи йде мова про якісь спільні виробництва?
– Мова йде про те, щоб наші компанії отримували такі ж права і обов’язки, як і європейські компанії на європейському ринку, і навпаки. Це дає величезний поштовх для виробничої кооперації.
До прикладу, буквально нещодавно Верховна Рада схвалила закон про уповноважених економічних операторів. Тепер одне з моїх завдань – почати переговори між Україною і Європейським Союзом для того, щоб визнати еквівалентність компаній-уповноважених економічних операторів обох країн, обмінятися списками і далі вже вони між собою будуть підлаштовуватися у виробничий ланцюг.
Щоб було так, як це працює між Китаєм і ЄС. Інститут економічного оператора працює для того, щоб постачальники запчастин з Китаю до автомобілів в Європейський Союз не залежали від черг на митниці. Вони просто довозять цю продукцію. Крім того, що це зменшує корупцію та спрощує ведення бізнесу, інститут економічних операторів створює умови для посилення виробничої кооперації між українськими компаніями і європейськими компаніями.
– Найбільшою бідою нашого експорту вважають його сировинність. Чи буде вашим завданням змінити його структуру?
– Знову ж таки, я не Гаррі Поттер, щоб чарівною паличкою міняти структуру нашого експорту. Це дуже важлива, складна і довга справа. Але скажу так – для мене питання сировинності є упередженим. Ось, наприклад, вважають, що зерно – це сировинний товар. Але ж виробництво зерна – це ціла індустрія, від закупівлі добрив, засобів захисту рослин, закупівлі насіння, комбайнів і обробної техніки, фінансування. Тобто виробництво зерна за своєю складністю деколи більш складне, ніж виробництво певних агрегатів. Тому, я вважаю, треба більш чіткіше ставитись до визначення сировинності.
При цьому ми бачимо, що в Україні відбувається тенденція до пересування по ланцюгу доданої вартості. В глобальному діапазоні це відбувається досить стрімко. Тому не треба намагатися «перевиховувати» бізнес, навпаки, треба його підтримувати в його амбіціях. І це є моїм завданням – підтримувати, а не переконувати. Наш бізнес достатньо конкурентоспроможний, я вірю в його здатності.
– Чи зростає інтерес зовнішніх виробників до імпорту товарів в Україну?
– Звичайно. Я знаю точно, що Україна дедалі більше є предметом уваги для багатьох компаній світу. Це відбувається в тому числі і завдяки імплементації Угоди про асоціацію з ЄС та реформам, пов’язаним з нею в тих українських інституціях, які зав’язані на імпорт-експорт. Наприклад, Держпродспоживслужба, яка, на моє велике здивування, змогла трансформуватися досить істотно і зараз є рушієм розвитку міжнародної торгівлі, особливо в харчовій продукції. Всі ці знаки, які посилає Україна світу, приваблюють іноземних гравців і в плані імпорту, і в плані відкриття тут своїх виробництв. Наше завдання – не стільки реалізувати конкретні проєкти, скільки взагалі «розкочегарити» економіку.
– Чи будете ви, скажімо, займатися тим, щоб залучати імпортерів?
– Моє завдання полягає в тому, щоб зростав не лише експорт, а щоб торгівля збільшувалась як така в обидва боки і була збалансована. Бо в інакшому випадку матимемо «перекоси»: негативне сальдо в торгівлі — погано, але й профіцит так само може мати негативні наслідки.
– В середині вересня СОТ затвердила апеляційне рішення на користь РФ у спорі з Україною щодо нітрату амонію. Які це матиме наслідки для нас?
– Це справа 493, в якій Російська Федерація оскаржувала рішення щодо антидемпінгових заходів України. У низці процедурних технічних питань апеляційний орган СОТ дійсно фактично задовольнив позицію РФ.
Насправді це дуже давня справа. Але суть її не була в тому, чи може Україна запроваджувати мито, чи не може. Від нас ніхто не вимагає скасувати ті заходи, які вже є. Радше це були уточнення суто процедурного характеру, які вимагатимуть певного «дозастосування». Тобто це невелика кореляція рішення, яке вже було нами прийняте.
Завдання міжнародних судових рішень – показати, де були помилки. Тепер наша суверенна свобода – правильним чином потрактувати, виправити ці помилки. І це буде зроблено, але в спосіб, який жодним чином не вдарить по національним інтересам України.
Це було частиною нашої юридичної стратегії ще до подачі апеляції, — я це знаю, тому що консультував Міністерство закордонних справ у ті часи.
– Зараз всі говорять про встановлення KPI. Чи є у вас певні вимоги, яких ви найперше повинні досягти, скажімо, в короткостроковій перспективі?
– Короткострокової перспективи, думаю, що немає. У мене є план дій, навіть досить банальний, у ньому нічого надзвичайно нового. Потрібно інтенсивно відпрацювати низку питань в рамках Світової організації торгівлі. Це те ж питання Brexit, потенційні зміни торгового статусу Британії, Угода про асоціацію з ЄС, реалізація проєктів щодо митниці, угода АКА, то й же «промисловий безвіз», план дій в сфері діджиталізації і відкриття цифрового ринку. Тобто це ті left overs, які залишились не повністю реалізованими за попереднього уряду.
Безумовно, є і довгострокова обіцянка, – це подвоїти експорт в п’ятирічний перспективі. Це досить амбітне завдання. І воно не може бути реалізоване адміністративними методами. Проте воно досягається досить нудною, кропіткою бюрократичною роботою. Власне, цим я і займаюсь.
Читайте також
