Аналітики ІАА вирішили дослідити можливі способи фінансування бюджетів громад для відновлення інфраструктури. У попередньому матеріалі йшлося про те, як отримати грантову підтримку місцевих бюджетів. У цьому мова піде про залучення місцевих запозичень та надання місцевих гарантій задля відновлення та розвитку інфраструктури у постраждалих громадах.
Скільки коштує відбудова
Зруйнована війною інфраструктура у період повномасштабного вторгнення потребує непосильних для громад ресурсів для відновлення. Так, за останньою оцінкою станом на 1 вересня 2023 року сума лише прямих збитків, завданих інфраструктурі України, становить понад $150 млрд.
Значною мірою постраждало комунальне майно громад та заклади, що надають послуги населенню – школи, дитячі садочки, лікарні, приміщення ЦНАПів і комунальних підприємств.
Для повернення надання якісних послуг населенню необхідне відновлення пошкодженої та зруйнованої інфраструктури. Окрім встановлення потреб громади та планування відбудови, вагомим питанням є пошук коштів для здійснення ремонту чи побудови споруд. Вишукування ресурсів для відновлення набирає актуальності ще й тому, що нещодавно зі складу доходів місцевих бюджетів було вилучено та передано до Державного бюджету України надходження громад з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) для потреб оборони України.
Водночас у цьому самому законопроєкті було надано повноваження сільським та селищним радам брати участь у здійсненні місцевих запозичень та наданні місцевих гарантій.
Для чого громаді місцеві запозичення та гарантії?
Одним із потенційних джерел надходжень фінансів у відбудові на місцях є місцеві запозичення (у формі кредитів чи облігацій місцевих позик).
Бюджетним кодексом України визначено, що під запозиченнями варто розуміти операції з отримання до бюджету територіальної громади кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету.
Також Бюджетний кодекс встановлює цілі, під які та чи інша територіальна громада може залучати місцеві запозичення.
Якщо говорити про позику, то її доцільно залучати у випадку створення, приросту чи оновлення стратегічних об’єктів довготривалого користування або об’єктів, що забезпечують виконання завдань територіальної громади. Попри таке розлоге визначення конкретніші цілі спрямування коштів наводить БКУ в частині щодо капітальних видатків з бюджету розвитку.
Позики надходять до бюджетів розвитку громад та можуть спрямовуватися для інвестиційних проєктів, побудови житла, об’єктів соціально-культурної сфери та житлово-комунального господарства, тобто тих одиниць інфраструктури, які потенційно можуть потребувати найбільшої уваги громади та виконувати важливу суспільну функцію.
Гарантії надаються під боргові зобов’язання місцевих комунальних підприємств, які реалізують інвестиційні проєкти кредитним коштом. Метою таких проєктів є розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсоощадних технологій.
Тобто завдяки вмілому управлінню місцевим бюджетом інфраструктурні проблеми громади можна вирішити залученням кредитного фінансування. Однак при цьому важливо правильно оцінити спроможності місцевого бюджету, зокрема той можливий обсяг боргового навантаження, який він понесе у майбутньому від повернення коштів.
Чому було варто розширити коло ОМС, які мають право на місцеві запозичення?
До змін, внесених Законом України № 10037, здійснювати місцеві запозичення та надавати гарантії під зобов’язання комунальних підприємств могли лише міські, обласні ради, Верховна Рада АРК.
Така практика усувала з процесу сільські і селищні ради та ішла у розріз із реаліями, у яких місцеві громади опинилися внаслідок децентралізації.
Говорячи про реформу, з початку утворення громад сільські та селищні ради отримали можливість скористатися перевагами децентралізації і утворити спроможне об’єднання з більш потужною економічною базою та надходженнями з податків, які стали подекуди перевищувати показники міських громад (що є одним із підтверджень успіху реформи).
Натомість у Бюджетному кодексі України не було зафіксовано розширення повноважень у частині укладення кредитних договорів, випуску облігацій місцевих позик, надання гарантій під кредити комунальних підприємств для сільських та селищних територіальних громад.
До прикладу, Гостомельська селищна рада Київської області, яка налічувала понад 25 тисяч мешканців (2020 рік), мала доходи до місцевого бюджету сумою понад 460 млн грн (2022 рік) та суттєво постраждала від дій російських окупантів, не мала права здійснювати місцевих запозичень та надавати місцеві гарантії, у той час коли міські територіальні громади зі значно меншою кількістю населення та доходів мали такі права.
Це, а також відсутня як така державна та місцева політика щодо місцевих запозичень призвели до того, що місцеві запозичення є непопулярним (подекуди – недосяжним для реалізації) інструментом для відновлення громад.
З початку повномасштабного вторгнення правом укласти кредитний договір скористалися лише 3 міські територіальні громади з-поміж 450 бюджетів – потенційних отримувачів місцевих запозичень, а рішення про надання гарантій ухвалили також лише 3 міські територіальні громади. Облігації місцевих позик останнього разу були випущені ще у 2021 році Київською міською радою.
З вищенаведених запозичень 2 кредити стосуються мінімізації наслідків війни та 1 (частково) – облаштування захисних споруд для укриття.
Через війну було скасовано 16 енергоощадних кредитних угод та 1 гарантію загальною сумою близько 0,5 млрд грн. Однак, завдяки зусиллям НЕФКО (кредитора) та ЄС скасовані проєкти за раніше укладеними кредитними угодами продовжать фінансуватися у межах нової грантової програми «Зелене відновлення України».
Чи зміниться ситуація з місцевими запозиченнями для відбудови зараз?
Попри наявну зміну через надання сільським та селищним радам права здійснювати місцеві запозичення та надавати місцеві гарантії, є високі ризики того, що цей інститут так і не запрацює у відбудові за поточних умов.
Перш за все, громада має серйозно підійти до оцінки власної спроможності здійснити запозичення чи надати гарантію, тобто таке рішення має виходити зі стану «крайньої потреби» (чим власне і є мінімізація чи ліквідація наслідків війни), а також з прогнозу можливостей для обслуговування місцевого боргу. Немалозначною також є мета залучення запозичення чи надання гарантії. Вона має передбачати оновлення стратегічно важливих об’єктів громади з якомога більшим цільовим охопленням населення.
По-друге, сам інститут місцевих запозичень має складнощі в управлінні ними громадою. Так, попри появу нових видів облігацій у Законі (зелені та інфраструктурні), умови випуску облігацій для тієї ж самої сільської чи селищної ради ідентичні до умов для інших органів місцевого самоврядування, тож ця робота потребуватиме залучення великого фінансового та кадрового ресурсу. З цієї причини припускаємо, що більшою популярністю у відновленні послуговуватимуться кредитні угоди.
По-третє, виходячи з мети залучення кредитного фінансування громада має якнайдетальніше пропрацювати ідею проєкту та якісно презентувати її потенційному кредитору, аби той надав кошти. Більшість громад лише знайомляться з поняттям проєктного менеджменту, тож можуть отримувати відмови у фінансуванні власних інвестиційних ідей.
Таким чином, попри певні позитивні зрушення у процесі здійснення місцевих запозичень та наданні місцевих гарантій у відбудові увага має бути приділена кадровому та ресурсному потенціалу громад, а також змінам, спрямованим на спрощення процесу залучення фінансування та стимулюванні нових видів запозичень, зокрема інфраструктурних та зелених облігацій місцевої позики.
Матеріал підготовлено в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Читайте також
