Facebook Pixel
Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×

Не всі угорці — орбаністи

Аніта Бобяк
Інтернет-маркетолог
Фото: Unsplash

Фото: Unsplash

Наше життя, як і життя всіх українців, змінив ранок 24-го лютого. Рішення їхати було прийнято після того, як у сусідній будинок прилетів снаряд.

Потім було заповнене по вінця Закарпаття, де житло знайти не вдалося. Далі — знайомство з власницею чарівного будинку в маленькому селі в Угорщині. Там ми й осіли. А те, що я вільно володію угорською, стало корисним бонусом. В тому числі, і в плані спілкування з місцевими жителями на тему війни, путіна та їхнього прем’єра – сумнозвісного Віктора Орбана.

Оскільки останній постійно йде всупереч діям ЄС проти росії, проголошує скандальні заяви та вводить дивні «надзвичайні стани», мої друзі та знайомі з України часто питають, чи почуваємо ми себе у безпеці, чи не ображають нас угорці та як вони ставляться до українців.

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!

Поспілкувавшись з різними людьми з різних соціальних верств, тепер вже можу відповісти, що у них «у головах». Наступна моя заява може здатися снобською, але, чим вищою була освіта у моїх співбесідників, чим вагомішим був їхній соціальний статус, тим більшими вони виявлялися антиорбаністами.

Так, одразу дві знайомі сім’ї (викладачі та айтішники, по троє дітей в кожній родині), ще перед парламентськими виборами (або виборами Орбана, як тут жартома казали), заявили, що якщо виграє чинний прем’єр, вони переїдуть до іншої країни. Оскільки дива не сталося, одна з цих родин вже збирає речі.

Підписуйтесь на нас в Google News!

Натомість, після діалогів, наприклад, з торговцем «чарівним шопопало» з ринку, забембаною мамою трьох дітей з дитячого майданчика чи продавцем капців хотілося йти та трощити телевізори. Звісно, кожний діалог починався зі «Що там насправді відбувається та чому це все почалося?».

Далі категорія, яка дивиться не лише телевізор, переходила на обговорення війни, засудження «дружби взасос» їхнього прем’єра з путіним і роздумами на тему, чому їхній голова уряду так чинить. Натомість друга категорія інколи обережно, а інколи й прямо питала, чи насправді українці самі себе бомблять і чи правда, що російські солдати вбивають цивільних. І чи не наклеп це.

Треба сказати, що телепропаганда тут проводиться в найкращих традиціях кремлівської школи, а промови прем’єра — досить проникливі. Вони сформовані так, що слухаючи їх, віриш, що всі дії уряду направлені виключно на захист угорців і збереження їхнього добробуту.

Що уряд, бідося, змушений йти на непопулярні дії аби вберегти країну, не втягнути її у війну та не дати цінам підскочити до небес. З діалогу:

Quote«Якщо виграє не Орбан, нас відправлять на війну, а я воювати не хочу».

І, звісно, що росія з путіним тут абсолютно ні до чого.

Перша категорія піддає це сумніву, друга – свято вірить. Але, що дивно, обидві категорії сходяться на тому, що за цим усім, насправді, стоїть «рука Америки». У процентному співвідношенні друга категорія складає близько 70% населення. Звідси й результати виборів.

У столиці ж, навпаки, близько 70% жителів налаштовані опозиційно. Але, незалежно від позиції, угорці у захваті від ЗСУ і українців, які вже 3 місяці стримують російську орду. Сподобався вислів одного, до речі, провладно налаштованого коментатора:

Quote«Хвалена російська армія виявилася тачкою з рідким лайном».

Щодо ставлення до українців. Як я вже згадувала, ми живемо в невеличкому мальовничому селі в глибинці. Односельці – дуже милі та прості люди. Коли ми у них з’явилися, звістка швидко розлетілася селом, і до нас почали приходити місцеві жителі. Хто з продуктами, хто з одягом, хто з засобами гігієни.

Дуже зворушив випадок, коли до нас на гору (до будинку веде досить крутий підйом) з паличкою пришкандибала класична бабуся (хустинка на голові, згорблена спина, добрі очі) та принесла домашню випічку, хліб, молоко та цукерки дітям. На жаль, тоді мене не було вдома, а мої друзі не знають угорської. Тож ми так і не дізналися, кому дякувати.

Бувало й так, що ми знаходили ящик з продуктами на подвір’ї, або пакет з домашніми смаколиками на паркані. Пройшло вже майже три місяці, а односельці досі допомагають. Наприклад, сусід, що працює в пекарні, регулярно балує нас хлібом і випічкою. З половиною села ми вже стали добрими друзями.

Дітей оформили в місцевий дитсадок, куди вони ходять безкоштовно – за все платить мерія. Вихователі – золото! Батьки одногрупників скооперувалися і допомогли нашим дітям з демісезонним і літнім одягом. А ще маю зворушливе відео, як на честь українських дітей в угорському сільському садочку звучить «Черепаха Аха». Тож не знаю, як у містах, а в селі у нас з угорцями виникли дуже теплі стосунки.

І попри добросусідські стосунки і щирість місцевих жителів, нестерпно хочеться додому! Ніколи не мріяла про еміграцію, а тепер тим паче. Лише на контрасті розумієш, яка у нас, насправді, прекрасна і розвинена країна. Не хочеться казати «була». Все буде Україна!

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини