Директорка центру реабілітації та протезування для постраждалих від війни Superhumans Center Ольга Руднєва на своїй сторінці у Facebook опублікувала основні тези з дискусії щодо того, як краще звертатися до військових та людей з інвалідністю. Далі – пряма мова.
Як дякувати та як не ділити світ на «нас» та «них»?
Чи можна жартувати, дякувати, жаліти та розпитувати людей з інвалідністю
Якщо коротко з нашої дискусії за участі Uliana Pcholkina та суперлюдей:
Жартувати про залізні ноги можна. Але тільки, якщо ви близькі та знаєте через що проходить людина. На ці жарти має бути дозвіл. Як сказав Олексій, який втратив обидві ноги: «Мені можна. Тобі – ні»
Дякувати – нормально. Просто підійти та сказати: «дякую» або прикласти руку до серця. Маленький жест поваги, якому маємо навчитися.
Ольга Руднєва і пацієнт Superhumans Center
Питати: «що сталося?», «як отримав поранення?», «а ти вбивав?» та казати «одужай!», «тримайся!» та інша підбадьорююча фігня – не нормально. Якщо людина захоче, – розповість сама, що сталося. Ноги не відростають, не всі люди з інвалідністю отримали інвалідність внаслідок війни, і люди, які втратили кінцівки, не хворі.
Дивитися як на прибульця – не нормально. Дивитися з захопленням та вдячністю – ок. Людина це відчуває. Спитати про протез – нормально. Але тільки якщо вам дійсно цікаво і ви готові слухати про це. Спитати про протез, щоб просто щось спитати, бо вам незручно, – не нормально.
Жаліти – не нормально. Бо жалість до людини, яка може бути сильніше за тебе, – абсурд. Пропонувати гроші – не нормально. Подарувати сувенір або лишити щось символічне – нормально. Це про повагу. Гроші принижують. Хочете допомогти грошима – донатьте.
Тягнути дитину за руку подалі від людини з протезом – не нормально. Пояснити дитині, що деякі частини тіла можуть бути штучними, – нормально. Це частина нашого майбутнього. Якщо хочемо жити довго, всі будемо мати запротезовані частини тіла.
Навчіться дивитися на людину без кінцівки з повагою
Повторю це ще раз – відсутність кінцівки не робить людину інакшою.
Не робить людину слабкішою.
Не робить людину гіршою за вас.
Чи привертає людина з протезом ваш погляд? Звісно. Але погляди бувають різні.
Навчіться дивитися з повагою та захопленням замість жалю та розпачу.
Ми будемо країною людей з інвалідністю. Це не зробить нас слабкішими. Це ще більше зробить нас нами, бо це частина нашої історії, частина історії, як ми боролися за нашу незалежність та право жити своїм життям.
Матеріал опублікований за погодженням із авторкою
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора