Багатоканальність адресної допомоги
У періоди інфляційних сплесків переживати з приводу зростання цін має не населення, а насамперед центробанк та уряд країни. Саме вони повинні мати чітку стратегію реагування на інфляційні загрози. Не ховати голову в пісок, а заздалегідь розробляти план дій. Ось чому треба говорити насамперед про те, де взяти гроші, а вже потім — як їх розподілити.
Якщо всі згодні з тим, що гроші мають іти найменш забезпеченим громадянам, це означає, що держава зобов'язана створити кілька різних каналів для надання такої адресної допомоги. Це може бути пряме субсидування, як у разі з комунальними платежами. Або адресна допомога на додачу до соціальних виплат від держави. Можна використовувати «Дію», а можна — всі канали одночасно. Питання лише в ефективності, швидкості та адресності.
Про економічну користь та політичну «зраду»
На жаль, в Україні будь-яка економічна дія, заява чи план миттєво піднімається на прапори політичних партій і надалі використовується у політичному контексті. Хоча це вже звично для поточних умов, які є в Україні. Але не варто самих себе лякати тим, чим намагається лякати населення частина зацікавлених у «зраді» політиків. А надто цього не варто робити, якщо йдеться про план нейтралізації потенційних інфляційних ризиків. У цьому разі я не бачу будь-яких проблем у подібній підготовці. Якби такої підготовки не було, то це справді сигналізувало би про проблеми.
Мене дивує, наприклад, що ніхто не бив на сполох, коли був інфляційний сплеск у 2014 — 2016 роках, коли кумулятивна інфляція за три роки становила 100%, тобто споживчі ціни зросли вдвічі. До того ж майже не використовувалися жодні додаткові механізми підтримки малозабезпечених. Тепер відбувається дискусія про те, кого, як і через які канали потрібно підтримувати. До речі, вперше в новітній економічній історії України ведеться дискусія про розроблення плану реагування на майбутні економічні загрози. І проблема тут не в тому, як розподілити кошти, а де їх знайти.
Food stamps: що це і навіщо
У цьому світлі я не зовсім розумію причину суспільного переляку з приводу так званих food stamps. Цей термін помилково перекладають як «продуктові талони». Мова йде про один із можливих каналів підтримки малозабезпечених громадян за допомогою грошових виплат із метою субсидування купівлі продуктів харчування.
На жаль, у разі дискусії навколо food stamps ми зіткнулися з новою медійною реальністю, до якої нам усім доводиться пристосовуватися. Адже насправді не важливо, хто і що сказав, — важливо, як усе це було зрештою інтерпретовано. На мій погляд, перекласти food stamps як «продуктові талони» — все одно що перекласти «бебі-бокс» як «дитячий ящик», і навряд чи такий переклад нам сподобався би. Але тему підхопили та розкрутили, і дуже легко відстежити, хто з політиків, як та в яких країнах її розкручував.
Я взагалі дуже дивуюся тому, як швидко люди піддаються на будь-які провокації та готові повірити в будь-що — від карток на їжу до майбутнього голоду. Насправді, повторюся, ідеться про адресну грошову допомогу незаможним, і я про це раніше дуже чітко сказав.
Ба більше, на мій погляд, будь-яка людина, яка перебуває в здоровому глузді, не може собі уявити, що введення продуктових карток часів дефіциту в СРСР взагалі можливе в умовах відкритої ринкової економіки. Але якщо інтерес не в тому, щоб розібратися в суті питання, а в маніпуляції, то і food stamps можна перекласти не як адресну допомогу незаможним, а так, як вигідно перекладачеві. А далі — машина починає працювати.
Щодо держрегулювання цін
Якщо говорити про державне регулювання цін на соціально значущі продукти, що передбачає обмеження роздрібної торгової надбавки, то не думаю, що це може допомогти в середньостроковій, а надто в довгостроковій перспективі захистити незаможних громадян. Я ставлюся до держрегулювання винятково як до тимчасового заходу. Вважаю, що допомога малозабезпеченим має бути адресна.
Чи потрібно знижувати ПДВ
Можливість зниження податку на додану вартість як спосіб допомоги незаможним я вважаю не найкращою альтернативою адресної допомоги. Адже зниження ПДВ, по-перше, спотворить конкуренцію, по-друге, не сконцентрує допомогу на найбільш уразливій групі населення, а розпорошить її на всіх. Фактично та частина населення, яка її потребує, отримає її в меншому обсязі, ніж могла б отримати в разі адресної допомоги.
Крім того, треба пам'ятати, що ми говоримо про економічні події, які мають імовірнісний характер, тобто з високою ймовірністю можуть статися, але можуть і не статися. Якщо ж знизити ПДВ, то потім в умовах викривленої конкуренції та високої вартості адміністрування відкочувати назад буде вже нелогічно та неправильно. Тому я вважаю адресну допомогу більш правильним кроком підтримки малозабезпечених.
Текст підготовлено на основі коментарів експерта.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
