Тиждень тому нас здивували новиною, що Україна відмовилася підтримати петицію на захист уйгурів від геноциду, який їм влаштовують добрі китайські товариші. Тоді це виглядало як шантаж від Пекіна: якщо Україна стає в один ряд із західними країнами у відстоюванні спільних цінностей, то нам не постачають китайські вакцини. Це було дуже неприємно. І, скажімо так, трохи соромно. Але тут виявилося, що все набагато глибше. З китайської преси стало відомо, що Україна та Китай підписали якийсь секретний меморандум про залучення китайських кредитів на будівництво всього, що тільки можна побудувати. Що вдвічі дивно, адже в Україні навіть якщо ви підписуєте лівий папірець із лижним інструктором, то тієї самої миті намагаєтеся розповісти про це всьому світу. А тут цілий Китай! Потенційні мільярди! І тиша!
В Україні часто можна почути від політиків: давайте, мовляв, не будемо брати кредити МВФ! Вони, мовляв, нам руки викручують! У світі багато грошей! Давайте візьмемо в Китаю!
Ідея брати в Китаю часто циркулює і стає популярною. Водночас ті самі політики часто говорять про те, що МВФ заганяє Україну в борги, журяться через «піраміду ОВДП» і взагалі вимагають менше брати в борг. Парадокс. Й от він у чому.
МВФ дає в борг за умови, що країна контролюватиме свій дефіцит бюджету й тим самим зумовить скорочення боргового навантаження. Китайці не ставлять таких умов. Отже, унаслідок співпраці з Китаєм борг (боргове навантаження) об'єктивно зростає, що легко показати на прикладі інших країн. А з МВФ — падає. Але політики, які часто з'являються на проросійських телеканалах (збіг), однаково наполягають, що треба скинути борговий зашморг МВФ і брати в борг у Китаю. Мабуть, як у класово близьких товаришів.
У цьому й полягає ключова відмінність. Китай дійсно не висуває умов щодо реформ. Ба більше, Китай стимулює вас (своїми грошима) не проводити реформи. Адже він дає в борг на інфраструктуру, надаючи можливість не зменшувати дефіцит бюджету. А також допомагає розганяти прихований дефіцит — дефіцит наступних періодів. Китай наче приходить до діабетика з тортом. Це ідеальна модель для популістів, які не думають про те, що буде через пару років, але можуть зараз демонструвати турботу про народ. Венесуела стала такою, якою вона є, зокрема через тісну співпрацю з Китаєм.
Китай не вимагає від вас змінюватися. У нього інша мета. Китай просуває свої інтереси своїми кредитами. Адже під китайські кредити уряд наймає китайську компанію, яка привозить китайських робітників, і вони щось будують. У підсумку, збудувавши порт або дорогу, китайські компанії отримують прибуток, а країна — різке зростання боргу. Але проблема китайського боргу полягає в тому, що його обов'язково доведеться сплатити. Державі.
Класичний приклад — Чорногорія. Країна з населенням 600 тисяч людей, яка взяла кредит у Китаю на 800 млн доларів для будівництва дороги. Для Чорногорії це божевільна сума. Просто зіставте населення двох країн. Для України це було б еквівалентним одному кредиту в розмірі 40 млрд доларів. Божевільна цифра! У підсумку боргове навантаження перевищило ВВП Чорногорії вдвічі. Звісно, віддати такий кредит країна не може. А китайці вже прийшли... і вимагають. Говорять, що їм дуже подобається, наприклад, порт...
Чи важливо будувати дороги? Безумовно, важливо. Але чи можна будувати дороги такою ціною? Чи можуть вони хоч коли-небудь окупитися? Сумнівно.
Китай послідовно реалізує програму в країнах Азії та Африки. Й от тепер дістався України. І всюди відбувається різке зростання боргового навантаження. На додаток до інших ризиків.
Чи варто нагадувати, що наразі у світі домінує протистояння США та Пекіна. А саме США є нашим основним союзником у протистоянні з Росією. І в нашій Конституції прописано інтеграцію до ЄС і НАТО. І ми говоримо, що відстоюємо європейські цінності. Хоча іноді виникають сумніви, коли згадуєш Татарова або, наприклад, колишнього міністра культури часів Януковича, якого раптом просувають на керівника «Мистецького арсеналу». Але ж декларуємо... Як із цим поєднується дружба з авторитарним Пекіном? І невже ситуація з «Мотор Січчю» нікого нічого не навчила. Один раз потрапити в лещата геополітичного протистояння було невезінням, але повторно лізти туди — величезна дурість!
Що ще важливо в співпраці з Китаєм, так це любов Китаю до корупції. Українці часто кивають у бік Пекіна й говорять: давайте, мовляв, чиновників розстрілювати за корупцію, як у Китаї. Але біда в тому, що це абсолютно не знижує рівень корупції в Китаї, у китайських державних компаніях. У Китаї дуже високий рівень корупції передусім тому, що немає демократичних інститутів, які працюють, вільної преси, громадянського суспільства. Саме тому Китаю так комфортно працювати в Африці. Вони розмовляють там однією мовою. І в Україні...
А якщо це хитрий план, скажете ви? Можливо, Київ вирішив шантажувати Білий дім дружбою з Китаєм, вимагаючи більше підтримки в обмін на припинення флірту з Пекіном? Що ж, це було б у шаленому українському стилі. Але важко в це повірити. Особливо після вкрай незручної пози, у яку нас поставила ситуація з «Мотор Січчю». Навряд чи хтось із нас міг би собі уявити, як він приходить і шантажує дона Корлеоне. Або будь-якого іншого дона. Не той рівень. За таке зазвичай б'ють. Сильно.
Текст опубліковано з дозволу автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
