Вранці 1 жовтня на офіційному інтернет-представництві президента України було опубліковано інтерв'ю Володимира Зеленського китайському інформаційному агентству «Сіньхуа».
Хвиля коментарів, аналітичних думок, припущень, а іноді й збурень прокотилася інформаційними каналами.
Інтерв'ю розбирали на цитати та шукали прихований сенс журналісти, блогери, політологи та навіть ексчиновники, що викликало не менший резонанс в експертних та інтелектуальних колах, ніж інтерв'ю президента.
Тональність постів низки авторитетних фахівців у сфері фінансів дозволяє здійснити подорож у часі та відчути риторику холодної війни. Водночас варто звернути увагу на книгу авторитетної американської вченої Дебори Бройтігам «Дар Дракона: реальна історія Китаю в Африці», видану у 2009 році.
Зараз успіх значимого проєкту визначається здатністю залучити китайські гроші.«Родзинка» цієї ситуації в тому, що дане дослідження містить достатньо виважену та позитивну оцінку китайської фінансової присутності на Африканському континенті.
Пані Бройтігам розвінчує міф про негативний вплив Китаю:
- піддається критиці твердження про китайські інвестиції, які обумовлюють деіндустріалізацію країн;
- не знайдено достатньої аргументації щодо безконтрольного виснажливого споживання африканських природних ресурсів;
- визнається позитивний вплив китайських інвестицій на подолання бідності на континенті.
Іронічний читач може запитати: з моменту видання згаданої книги минуло майже десять років, світ кардинально змінився як, можливо, і думка автора.
Але якщо проаналізувати матеріали в рамках дослідницької ініціативи China-Africa Research Initiative (John Hopkins University, Вашингтон, США), співавторкою яких виступає Дебора Бройтігам, то стає очевидним, що подібні потужні західні аналітичні центри далекі від риторики негативних оцінок фінансової активності Китаю.
Більш того, пані Бройтігам у попередні 1-2 роки публічно виступала адвокаткою китайських кредитів та інвестицій на сторінках авторитетних видань New York Times, Washington Post і The American Interest.
Для більшості країн потенційна критична залежність і загроза для платоспроможності може виникнути від кредиторів некитайського походження, зокрема, і глобальних фінансово-кредитних установ.
Аналогічні висновки зробили дослідники Бостонського інституту Глобального розвитку щодо фінансових відносин Китаю з країнами Латинської Америки (за винятком Венесуели). Багато представників західного академічного та експертного середовища в результаті своїх досліджень дійшли до думки, солідарної з оцінками Дебори Бройтігам.
Наприклад, експерти авторитетного британського аналітичного центру Chatham House заперечують цілеспрямоване доведення Китаєм до дефолту боржників із метою отримання контролю над їхніми стратегічними активами в рамках цього проєкту («дипломатія боргової пастки», анг. Debt trap diplomacy).
Таким чином, очевидно, що фінансово-економічна кооперація з Китаєм має досить солідне обгрунтування в світовому науково-аналітичному співтоваристві.
Повертаючись до вітчизняних реалій, хотілося б звернути увагу на потенційно корисний проєкт Фундації розвитку ринку капіталу.
Йдеться про створення Фінсіті — сучасного інноваційного фінансового центру, який функціонуватиме паралельно з ДіяСіті, проєктованому спеціалізованому хабі для ІТ-інвестицій.
Хотілося б звернути увагу на те, що такий перспективний проєкт може «не злетіти» через ігнорування ролі Китаю як зароджуваної глобальної фінансової сили.
Саме фінансові ресурси та апетит до ризиків Східного Дракона можуть дати колосальний імпульс розвитку згаданого проєкту.
Ключовим моментом є те, що інтегрованість Китаю в світове фінансове співтовариство настільки висока на даному етапі, що успіх, цивілізованість і глобальність будь-якого значимого проєкту з розвитку ринку капіталу визначається здатністю залучити китайські гроші.
Світові експерти та професіонали фінансового ринку відзначають цікаве протиріччя: незважаючи на політичну конфронтацію та торгові війни Китаю і США, в сфері фінансів спостерігається протилежний процес — єднання.
Фінансові системи Заходу та Китаю настільки переплетені, що звести нову Берлінську стіну не вдасться без колосальних збитків для всіх глобальних партнерів.
Так, загальний обсяг випущених акцій та облігацій на американському фондовому ринку і позабіржових угод, в які вклали гроші професійні інвестори, оцінюється в $2 трлн США.
Водночас можливості США використовувати свою «фінансову ядерну зброю» — відключення Китаю від інфраструктури доларових платежів — теж загрожують неконтрольованими наслідками для глобальної економіки та торгівлі: китайські компанії формують десяту частину світового експорту.
З огляду на викладене, зрозуміло, чому представники корпоративного світу США і Wall Street сформували потужну опозицію можливій фінансовій війні з Китаєм, отримавши від представників військових кіл і силовиків прізвисько «ПАНДИ».
Фахівцям необхідно звернути увагу на низку аспектів розвитку фінансових ринків Китаю, які будуть корисні для успішного старту Фінсіті.
Як свідчить рейтинг провідних фінансових центрів світу Global Financial Centres Index 27 (GFCI 27), складений лондонською компанією Z/Yen Partners і презентований в березні 2020 року, в топ-10 лідерів представлені Гонгконг (6 позиція) і два континентальних хаби: Шанхай (4 позиція) і Пекін (7 позиція).
Високе місце Гонгконгу як «фінансових воріт» глобального фінансово-банківського капіталу в Китай, що має жорстку систему валютного регулювання, не викликає додаткових питань. За оцінками The Economist, близько $10 трлн пройшло минулого року транзитом через цей хаб, обслуговуючи міжбанківські платіжні потоки.
А ось досвід Шанхая, що займає найвище місце серед континентальних китайських фінансових хабів, буде найкориснішим для експертів українського ФінСіті.
Цей фінансовий центр у розрізі галузевих субрейтингів займає друге місце в категорії «банківська справа», а фінансова система України, нагадаємо, є банкоцентричною.
Високі результати досягнуті також за рахунок прогресу в розвитку ринків капіталу, зокрема й емісії корпоративних облігацій та корпоративного кредитування в національній валюті.
Результати такої політики вражають: за оцінками The Economist, іноземні фонди управління активами за минулий рік купили акцій та облігацій в континентальному Китаї на суму приблизно $200 млрд.
Звести нову Берлінську стіну не вдасться без колосальних збитків.
З іншого боку, висока друга позиція Шанхая в сегменті «інвестиційний менеджмент» GFCI 27 також відкриває певні можливості для потенційного залучення інвестицій: за оцінками консалтингової компанії Oliver Wyman, прогнозується зростання статків роздрібних клієнтів, яке призначене для інвестування, з $24 трлн у 2018 році до $41 трлн — у 2023 році.
З огляду на наміри активно впроваджувати технічні інновації в ФінСіті, важливо розуміти, що, відповідно до субрейтингу GFCI 27 у категорії Fintech, 5 із топ-10 хабів у цій сучасній сфері фінансів є китайськими.
Пекін і Шанхай зайняли, відповідно, друге і третє місця в цьому рейтингу, випередивши Лондон, що є визнаним лідером у списку Fintech хабів.
Підводячи підсумок, хотілося б побажати нашим фінансовим експертам максимально враховувати та вивчати переваги від співпраці з Китаєм.
У книзі Томаса Орлика «Китай: бульбашка, який ніколи не лопає» головний економіст Bloomberg Economics аргументовано та без ідеологічного забарвлення описав причини, що дозволяли Китаю долати глобальні економічні та фінансові кризи.
Дуже не хочеться, щоб Україна опинилася не просто на невірному боці «глобальних фінансових барикад», а десь у сірій зоні між новими Берлінською та Великою Китайською стінами.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
