Американський бізнесмен українського походження Ігор Фруман 10 вересня був визнаний винним федеральним судом Нью-Йорка в справі про порушення правил фінансування виборчих кампаній. Фрумана та його партнера Лева Парнаса звинуватили в приховуванні інформації про незаконне пожертвування в розмірі 325 тис. доларів, а також у брехні Федеральній виборчій комісії. Як повідомляє CNN, Фруману загрожує до 5 років в'язниці. Парнас свою провину поки що не визнав.
Водночас деякі оглядачі називають судову справу проти українсько-американських бізнесменів «політичним переслідуванням», мотивуючи це тим, що в поле зору американської Феміди підприємці потрапили після того, як почали допомагати колишньому особистому адвокату Дональда Трампа Рудольфу (Руді) Джуліані в зборі компромату в Україні на тодішнього кандидата в президенти США Джо Байдена та його сина Хантера.
Оприлюднення інформації про те, що Трамп особисто просив українського президента Володимира Зеленського посприяти йому в зборі цього компромату, стало підставою для другої спроби імпічменту колишнього глави Білого дому, а правоохоронці й досі перевіряють законність дій Джуліані. Чи справді Фруман і Парнас стали жертвами внутрішньоамериканських політичних інтриг і як їхня діяльність позначилася на становищі України?
Теорія «українського втручання»
По-перше, важливо зрозуміти, що підприємці, бажали вони того чи ні, брали участь у діяльності, що завдавала істотної шкоди Україні. Річ у тім, що пошук компромату на Хантера Байдена нерозривно пов'язується з концепцією «українського втручання в американські вибори», що активно просуває Руді Джуліані. Найяскравіше цю концепцію було продемонстровано у фільмі ще одного соратника Трампа Майкла Капуто «The Ukraine Hoax: Impeachment, Biden Cash, Mass Murder» («Український обман. Імпічмент. Гроші Байдена. Масові вбивства»).
Фільм вийшов на екрани наприкінці січня минулого року на близькому до Республіканської партії каналі One America News, і російські ЗМІ одразу радісно взялися переповідати його сюжет, особливо «найпікантніші» моменти. Автори фільму стверджували, що саме грузинські снайпери, завербовані соратником Михайла Саакашвілі Мамукою Мамулашвілі, стріляли по учасниках мітингу та «Беркуту» під керівництвом американського офіцера. Водночас сам Майдан, на думку Капуто, був організований Джорджем Соросом і адміністрацією Барака Обами, що тісно співпрацювала з ним, — так само як і антитрампівські мітинги в США, розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера та перша спроба імпічменту Трампа.
Після цих «сенсаційних» одкровень фільм розповідав про складну схему втручання в американські вибори, нібито організовану колишнім президентом України Петром Порошенком, яке, щоправда, зрештою звелося до того, що українська сторона передала американським правоохоронцям відомості про злочини Пола Манафорта (які, нагадаємо, згодом було підтверджено американським судом). У фільмі також робився акцент на тому, що в передвиборчий період українське посольство в США уникало взаємодії зі штабом Трампа, оскільки вважало його «проросійським».
Взагалі в цих одкровеннях немає нічого сенсаційного: Петро Порошенко дійсно відкрито зробив ставку на Хілларі Клінтон, і згодом це коштувало йому відносин з адміністрацією Трампа. Однак жодних доказів втручання, тобто незаконних дій, покликаних вплинути на хід виборів у Сполучених Штатах, творці фільму так і не надали. На цьому тлі особливо дивним виглядає те, що вони тактовно оминули увагою роль Росії, яка саме не скупилася на подібні дії — починаючи від хакерських атак і закінчуючи поширенням потоків дезінформації під «чужим прапором». Навпаки, у фільмі йшлося лише про те, що російське втручання виявилося «грандіозним обманом».
У цьому контексті діяльність Фрумана та Парнаса теж була спрямована передусім на доведення «українського втручання», якого не було, але визнання якого могло б по-справжньому втягти Київ в американські політичні інтриги й позбавити Україну двопалатної підтримки Конгресу США.
Шантаж Трампа
По-друге, важливо згадати й те, що сам Дональд Трамп фактично шантажував Київ, поставивши військову допомогу Україні в залежність від результатів пошуку компромату та визнання «українського втручання» у вибори. Експерт Центру міжнародної безпеки та співробітництва Стенфордського університету, колишній посол США в Україні Стівен Пайфер тоді досить жорстко оцінив ці дії.
«Ці кроки не визначалися національними інтересами США, які, зокрема, полягають у тому, щоб Україна розвивалася як успішна європейська держава. Навпаки, вони були спричинені винятково особистими політичними інтересами президента, і саме тому йому було оголошено імпічмент», — запевняв він.
Саме тоді Пайфер висловив стурбованість кількістю республіканців у Палаті представників і в Сенаті, які солідаризувалися з кремлівською дезінформацією про те, що це нібито Україна втрутилася у вибори в США 2016 року.
Інший американський експерт із міжнародних відносин і питань національної безпеки Джеймс Бруно, який 23 роки провів на дипломатичній службі, також підкреслював, що Дональд Трамп намагався вплинути на українське керівництво у своїх особистих інтересах.
«Україна, на жаль, сприймається чинною адміністрацією не стільки як стратегічний партнер США, скільки як чинник, який можна використовувати у внутрішній політиці», — зазначав він у 2020 році.
Законність проти лояльності
Звісно, формально звинувачення щодо Фрумана та Парнаса було висунуто за порушення правил фінансування виборчих кампаній, а не за просування вигідного Москві наративу про «українське втручання» (до речі, і досі залишається питання, хто саме підказав Джуліані цей наратив?) Однак це не перший випадок, коли, не маючи можливості формально притягнути особу до відповідальності за ті чи інші дії, американські правоохоронці знаходили інші підстави для порушення кримінальної справи. Навіть найвідомішого гангстера, «короля Чикаго» Аль Капоне врешті-решт заарештували за несплату податків. Саме тому навіть формальне порушення закону в Америці — це дуже недалекоглядний вчинок, особливо якщо ви берете участь у сумнівних політичних схемах.
До слова, далеко не всі республіканці погоджувалися виконувати одіозні накази Дональда Трампа, оскільки відчували, що влада в будь-який момент може змінитися, і тоді саме їм доведеться відповідати за незаконні дії. Показово, що саме республіканський канал Fox News першим оголосив про лідерство кандидата від демократів Джо Байдена під час президентських виборів 2020 року й наполягав на необхідності підрахунку всіх голосів виборців. Потім, після підбиття підсумків, Fox News повідомив про перемогу Байдена раніше, ніж ліберальний CNN.
Частина республіканців також публічно засудила заклики Трампа припинити підрахунок голосів і закликала не ставити під сумнів чесність виборів. Схоже вчинили й судді, що відхиляли позови Трампа про перегляд результатів виборів, так само як і губернатори, і держсекретарі штатів, які сертифікували перемогу кандидата від демократів попри те, що вони здебільшого також належали до Республіканської партії. Нарешті колишній віцепрезидент Майкл Пенс теж відмовився скасовувати результати виборів 6 січня цього року.
У цьому випадку змінюваність влади виявилася вкрай дієвим інструментом, застерігши велику кількість чиновників від того, щоб поставити лояльність до Трампа вище за закон. Саме тому Дональд Трамп, який вимагав від підлеглих безумовної особистої відданості, так і не зміг створити собі надійну опору навіть у власній адміністрації.
До слова, в Україні за всіх недоліків державної системи теж є цілком реальна процедура зміни влади та інститут виборів, який стає хоч якимось запобіжником від чиновницького свавілля. Однак, схоже, що Фруман і Парнас занадто покладалися на наближеність «до тіла» колишнього президента США, забувши про те, що ніщо в цьому світі не вічне.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
