$45 млрд – саме таку суму цьогоріч отримає Україна через кредити та гранти від західних демократій. У цієї суми є ціна – Захід інвестує в те, щоб змінити Україну та побудувати тут демократичну систему європейського зразка, радикально відмінну від того режиму, в якому жила Україна в період 2014-2022 років, коли проєвропейські декларації лідерів поєднувалися з роками буксування в таких речах, як пенсійна реформа або реформа ринку газу.
І якщо протягом перших півтора років війни отримання таких сум підтримки можна було цілковито виправдати потребою вести бойові дії проти російської агресії, то тепер, після понад 600 днів війни, західні партнери хочуть бачити більш детальну картинку того, що вони отримають на виході, проінвестувавши в Україну мільярди доларів та євро.
Президент Володимир Зеленський зумів завоювати симпатії США та Євросоюзу з перших днів війни завдяки своїй рішучій ставці на збройну боротьбу, а не на безуспішний пошук дипломатичних рішень для вирішення воєнних питань. Але тепер для президента Зеленського виникає новий виклик: чи зможе він так само стати лідером нової України – тієї України, якою її хоче бачити Захід.
Стратегічний партнер України – Америка – має добре відомий алгоритм військового планування. Цей алгоритм включає три стадії: перемога на полі бою, встановлення режиму верховенства права, економічне відновлення. Втім, американське військове планування все ж будується на досвіді американської армії, стратегія якої робить ставку на короткотермінові війни та уникнення занадто тривалих військових конфліктів. Оскільки війна проти Росії вже точно вийшла за межі короткотермінової, Америка точно чекає, що Україна під керівництвом Зеленського вже почне реалізовувати дві подальші стадії – організацію політичного простору для верховенства права та реконструкцію української економіки.
Республіканець Майк Джонсон, новообраний спікер палати представників Конгресу США, в одному зі своїх перших коментарів з українського питання зазначив, що він та його партія хочуть бачити «цілі» в українській війні. Ймовірно, йдеться не про географічні критерії української перемоги, тобто встановлення контролю над кордонами України у міжнародно визнаному варіанті 1991 року, а про ширший набір цілей: хронологічне планування війни з фокусом на якнайшвидшу перемогу та обриси змін в українському суспільстві та українській економіці. Саме під ці конкретніші плани республіканці готові віддавати голоси для бюджетної підтримки України.
Вміння заробляти
На тлі підвищення вартості запозичень на міжнародному ринку капіталу, де американські 10-річні держоблігації мають дохідність до 5%, а німецькі близько 3%, західні країни все більше звертають увагу на бюджетні дефіцити та на здатність окремої країни, окремого уряду самотужки наповнювати державний бюджет.
Очевидно, що за жодних обставин українська економіка зараз просто не здатна продукувати $45 млрд додаткових фіскальних доходів, щоби замістити західні програми допомоги. Але для міжнародних партнерів важить, щоб Україна мала план щодо наповнення власного бюджету та вже починала робити конкретні й прагматичні кроки для покращення економічної динаміки.
Годі лякати Європу олігархами
До початку війни одним з найбільш популярних звинувачень проти української економіки була її монополізація, а це – пряма родичка пострадянської олігархічної системи. В цій сфері у України є кілька аргументів. По-перше, триває судовий процес над Ігорем Коломойським щодо виведення коштів з ПриватБанку. Коломойський перебуває під вартою – і це дуже добрий сигнал для Заходу.
Так само як і до Коломойського, Америка та Євросоюз з підозрою ставляться до Дмитра Фірташа. І тому, по-друге, повернення контролю держкомпанії «Нафтогаз» над ринком розподілу газу, що дозволив їй вийти в прибуток у 6,6 млрд грн за півроку, теж виглядає позитивно в очах наших західних партнерів.
Одного разу я мав розмову з Нілом Фергюсоном, відомим британо-американським істориком економіки та автором книжкових бестселерів. Він спитав мене, чи почуваюся я багатою людиною, чи задоволений я власним матеріальним комфортом. Почувши негативну відповідь, Фергюсон зауважив: «Ти маєш звинувачувати в цьому монополії, олігархів, людей на кшталт Фірташа». Це – типова західна позиція щодо українського економічного розвитку. Партнери більше не хочуть чути про те, що олігархи контролюють країну. Деолігархізація в їхніх очах має стати логічним результатом війни, адже після перемоги має постати нова Україна – та Україна, якою її хочуть бачити у Європейському Союзі.
Економічна інтеграція до Євросоюзу
У грудні керівництво ЄС розгляне прогрес України в набутті членства в цьому блоці. Пріоритетна увага, безумовно, буде приділена безпековим аспектам. Європейці захочуть почути про те, що Україна сьогодні може не лише взяти, але й дати Євросоюзові в плані безпеки. Брюссель вже чотири роки дискутує щодо спільної безпекової політики блоку – і війна Росії проти України зробила ці дискусії дуже актуальними. Мова може йти про спільний європейський ринок озброєнь, спільні ланки постачання для оборонного виробництва, спільні військові навчання. Козир України – це можливість «продати» Європі свій досвід ведення бойових дій проти російської армії за допомогою озброєння НАТО. В принципі, ми входимо в безпекову еру, де жодне велике військове тренування вже не зможе обійтися без того досвіду, який надала наша оборонна війна.
Нещодавній бізнес-форум у Німеччині, де було оголошено про ширшу співпрацю з німецьким бізнесом, є прикладом того, яке економічне майбутнє бачить для України Євросоюз. Спільне підприємство німецького виробника зброї Rheinmetall з Укроборонпромом – ось дуже вдалий приклад того, як українська економіка може підтягнутися до європейського рівня. Відкриватися інвестиціям, вчитися, набувати технології та виробляти – так звучить короткий рецепт.
Окрім цього, ЄС завжди звертає увагу на стійкість та передбачуваність банківського сектору, а відтак вартості кредитів та показників інфляції. Кредити в Україні залишаються надто дорогими – і Європі це дуже не подобається. Жак де Ларозьє, колишній керівник МВФ, у своїй свіжій колонці для Financial Times пише про те, що Євросоюзу потрібен спільний банківський ринок, в якому би не було суттєвих відмінностей у відсоткових ставках між різними європейськими країнами. А тому українські споживчі кредити під 36% — це те, що лякає європейців напередодні долучення України до ЄС. Така банківська система є для них неприйнятною. Зате зниження інфляції в Україні до 7% — дуже, дуже добрий знак для міжнародних партнерів, як для ЄС, так і для МВФ. Ще одним плюсом є відсутність «банкопаду» протягом нинішньої війни, на відміну від першої хвилі російської інвазії у 2014-2015 роках. Найменше Захід хотів би бачити в Україні інфляційну чи іншу фінансову кризу під час війни.
Здоровій країні – здорову іпотеку
Основний сектор, на який орієнтується економіки Заходу, – це будівництво та іпотечні кредити. Дійсно, іпотека стає дорожчою і в США, і в Європі – через загальний тренд зростання відсоткових ставок та низку проблем в енергетиці та логістиці, що впливають на цінові тренди. Так само здорового розвитку індустрії будівництва та іпотеки чекають від України. З країни, де житло переважно успадковується або орендується, Україна має стати країною, де житло набувається у власність. Для прикладу, Франція є тією країною, де більшість статків передаються у спадок – і це причина дуже високої соціальної нерівності у Франції, що призводить до зростання електоральної привабливості радикалів та популістів під час виборів.
Міністерство економіки просуває програму «єОселя» з доступними іпотечними кредитами – і ми бачимо, що нею вже починають користуватися перші клієнти. Це переважно військовослужбовці, а географія програми поки є не дуже розвиненою, фокусуючись переважно в Києві, де завжди є люди, в котрих є суттєві заощадження, тому що це столиця. Розширення доступу до іпотечних кредитів в період будівельної реконструкції України – ось це важить для Заходу дуже сильно.
Україна як комфортний дім для українців та українок
Розвиток будівництва зробить Україну сучаснішою та комфортнішою. А це стане запорукою того, що українські мігранти все ж розглянуть можливість повернутися додому. Згідно з опитуванням Лабораторії законодавчих ініціатив, 70% українських громадян та громадянок навіть не планують повертатися до закінчення війни. Чим молодша людина – тим більше вона хоче залишитися в Польщі, Італії, Німеччині, Британії, Ірландії чи Канаді. Це зрозуміло – ці країни надають підтримку, включаючи соціальні виплати, забезпечення житлом та доступ до ринку праці.
Але попри те, що на словах практично всі європейські країни повторюють, що готові надавати допомогу українським мігрантам і надалі, треба дивитися за межі офіційної урядової комунікації, котра ведеться за правилами ввічливості. Євросоюз точно не хоче мати тривалу міграційну кризу, де 6.2 млн українських мігрантів, за даними ООН, намагаються влаштуватися в країнах, подекуди навіть не володіючи місцевими мовами і тому не маючи змоги інтегруватися в місцеву культуру, в місцевий бізнес.
Захід хочете бачити ту Україну, яка зможе принаймні серйозно поборотися за те, аби ці понад 6 млн мігрантів повернулися додому. Так, задача – дуже амбітна, і в історії важко знайти приклади подібних політичних звершень. Але це не причина для того, щоб ставити хрест на цих людях як на громадянах України. Є суттєвий шанс повернути мільйони українців та українок додому – і Євросоюз цьому допомагатиме. Вже є певні обмеження для українських мігрантів у Ірландії та Британії.
Відбудова – це не лише цегла, а й зміни
Плануючи програми відбудови, варто пам’ятати, що мова не лише про конкретні об’єкти для реконструкції. Цілком зрозуміло, що і порт в Одесі, і театр у Маріуполі потрібно відбудовувати, як і відновлювати пошкоджені елементи енергетичної системи. При відбудові мова йде також про те, аби змінити саму українську економіку, її динаміку, її вектор розвитку. Зробити нашу економіку зрозумілою для Європи та Америки – це означає отримати інвестиції для розвитку. Інвестиції приватні та державні. В економіку, в котрій за старими правилами заправлятимуть олігархи, інвестувати не будуть.
Кожна перемога Збройних Сил України пришвидшуватиме інтеграцію України до Євросоюзу та європейської економіки. Консенсус про долучення України до блоку західних демократій – сильний, він має всі шанси пережити будь-які електоральні кампанії, чи це президентські вибори у США в 2024 році, чи це вибори в одній з країн-сусідів, як-то Польща чи Словаччина. Але й Україна має продемонструвати свою здібність бути передбачуваною в довготерміновій перспективі. Таку здібність слід починати показувати вже тепер.
Безперебійна участь України у світовій системі енергетичної та продовольчої безпеки, попри бойові дії проти російських загарбників, є базисом для набуття тієї ролі, яку для України бачить Захід. Далі має постати вирівнювання показників, параметрів, векторів української економіки під норми, стандарти та цінності Європейського Союзу. Стати більш схожими на ЄС – це гарантія того, що програми західної допомоги надаватимуться в тому розмірі, який потрібен, аби побудувати нову, багатшу та комфортнішу Україну.
Читайте також
