За 9 місяців поточного року в Україні імпортували товарів на понад $38 млрд, а експортували — на $35,1 млрд.
Незважаючи на зниження вартості імпорту, країна має негативний зовнішньоторговельний баланс. Це погано для економіки. Якщо сказати просто, то ми годуємо країни, які імпортують продукцію до нас.
Влада багато років розповідала нам, що основною причиною такого роду дисбалансу є великий обсяг імпортованих до країни енергоносіїв.
Цьогоріч вартість газу впала до мінімальних за останнє десятиліття значень. Як і ціна нафтопродуктів. Але принципово це нічого не змінило. Ми все одно імпортуємо більше ніж експортуємо.
Може, потрібно пробувати якісь інші варіанти? Наприклад, елементарно визначитися з тим, що необхідно імпортувати безмитно, а імпорт якої продукції повинен бути забороненим.
Відповідь на питання тут повинна бути дуже простою: сировину та обладнання для виробництв повинні ввозити безперешкодно та без мита. А ось від імпорту готової продукції треба максимально себе захищати.
Поки що найчастіше все навпаки. Наведу два приклади.
Сьогодні виробники меблів стикаються з проблемами обмеження імпорту сировини з Росії, яка є критично важливою для виробництва їхньої продукції.
Насамперед, це стосується карбамідно-формальдегідного концентрату, який виробляється в РФ трьома великими хімічними компаніями.
В Україні цей сировинний продукт виробляє в незначних кількостях єдине підприємство, оскільки, будучи сировиною, КФК не представляє особливого інтересу для продажу.
Перевага віддається продуктам із більшою доданою вартістю, зокрема, карбамідно-формальдегідній смолі. Відповідно, купити потрібний обсяг неможливо — вони й самі купують готовий КФК у імпортерів-посередників.
Водночас, пролобіювавши заборону імпорту з РФ найбільш дешевого КФК, монополісти, які контролюють ринок, практично вбили своїх конкурентів — виробників смол.
А тих, хто ще залишився, помістили в жорстку залежність від кількох постачальників із третіх країн із проблемами ритмічної поставки та високими цінами. Як наслідок, під удар потрапило виробництво деревних плит, зокрема, і виробники ДСП, фанери.
Імпорт продуктів на зразок КФК у країні необхідно вирішити й якнайшвидше.
Другий приклад — імпорт в Україну білоруської готової продукції або з високою часткою обробки, скажімо, теплоізоляції. Відомо, що в Білорусі — неринкова економіка.
Вона — соціалістична. Підприємства отримують електроенергію, дешевий природний газ і податкові канікули, щоб була можливість демпінгувати на зовнішніх ринках. Це робиться для того, щоб забезпечити приплив твердої валюти в країну.
Тобто, головне, що продукція буде продана за валюту, а за якою ціною і які пільги отримають підприємства, щоб покрити збитки, нікого не хвилює. Хоча, звичайно, це складно порахувати, оскільки ми не розуміємо середню вартість електроенергії в країні.
Є механізми, коли людина може сказати, що вона не демпінгує, а продає за нормальними цінами. Але загалом наші промисловці дивуються продуктам, які постачають з Білорусі, й їхнім цінам. Вони явно демпінгові.
Загалом, поки що очевидно, що ми забороняємо ввезення сировини та дозволяємо ввезення готової продукції. Чесно, більш дурну стратегію навіть складно собі уявити.
Саме вона і створює перекоси у зовнішній торгівлі, які призводять до значного дефіциту зовнішньоторговельного балансу.
І, звичайно, вона потребує виправлення.
Читайте також
