Реабілітація військових має особливості, які потребують системної роботи кваліфікованих спеціалістів. Загальні методики тут не діють. Це індивідуальна робота з людиною, адже кожен випадок – особливий.
Кричуща буденність
Днями, ідучи вулицею, я побачив ветерана ЗСУ, який розмовляв по мобільному, зриваючись на крик: «Ваші поради анітрохи не допомагають мені. Я не знаю, що робити далі!».
Я зупинив хлопця та поспілкувався з ним. З’ясувалося, це була розмова з психологом, який намагався допомогти колишньому військовому впоратися з психологічними наслідками участі у бойових діях, щоб повернутися до повноцінного соціального життя.
ПТСР – страшна абревіатура. За цими літерами – зруйновані долі та психіка, яка вже ніколи не буде такою, як до війни. Жити з посттравматичним стресовим розладом – це постійно стикатися з численними складнощами. Так само потерпають ті, хто знаходиться у побутовому чи робочому спілкуванні з такими людьми.
Індивідуальна робота з кожним
Найскладніше у питанні реабілітації військових – знайти правильний підхід до кожного пацієнта. Без перебільшення кожен випадок ПТСР – унікальний, що своєю чергою потребує індивідуального підходу.
Вочевидь, така реабілітація – це комплексний процес. Лише психолога недостатньо, пацієнтом мають опікуватися мультидисциплінарні команди фахівців. В таких командах на чолі з лікарем фізичної реабілітаційної медицини необхідні фізичні терапевти, ерготерапевти, психотерапевти та інші вузькоспеціалізовані спеціалісти, які залежно від травми та її проявів долучаються до роботи. Лише така реабілітація буде дієвою, дозволяючи людині поступово реінтегруватися у суспільство.
Деякі випадки можуть вимагати багато часу. Хтось оговтується після одного-двох циклів реабілітаційних заходів, але прикра правда полягає в тому, що для більшості військових питання реабілітації буде актуальним упродовж декількох років, а може навіть усього життя.
Відновлення людського капіталу
Реабілітації має на меті на тільки фізичне та психологічне відновлення військових як окремих особистостей. Перед суспільством стоїть завдання повернення людей до активного соціального життя, й зокрема, до праці. Цей аспект має надзвичайно важливе значення для поточної та майбутньої відбудови економіки країни.
В багатьох українських компаніях готові брати на роботу колишніх військових та пропонують безоплатні послуги психолога для соціалізації ветеранів. Проблема полягає в тому, що штатні фахівці компаній зазвичай не мають досвіду роботи з ПТСР. Даючи загальні поради, вони не допомагають, а радше шкодять.
Насправді колишній військовий має повертатися до активної праці після подолання перших, найскладніших стадій ПТСР. Для цього необхідна постійна робота з кваліфікованими спеціалістами, які знаються на всіх проявах таких розладів.
Невмотивовані
Найскладніші випадки ПТСР – коли колишні військові не хочуть повертатися до активного мирного життя та повноцінної праці. Фізично та морально травмовані війною люди втрачають мотивацію та перебувають у власній психологічній бульбашці, вихід за межі якої призводить до конфліктів та нервових зривів.
Правильна реінтеграція ветеранів вимагає набагато більше часу і зусиль, а результат, на жаль, не гарантований. Очевидно, що прості заклики до дії тут не матимуть успіху. Також недостатньо наводити приклади тих, хто зміг подолати наслідки ПТСР – пацієнт має постійно спілкуватися з такими людьми у буденному житті. Найкраще, якщо це будуть колишні побратими – саме вони матимуть особливу довіру, а їх приклад може по-справжньому надихнути.
Знайти таких людей та опосередковано залучити до реабілітації пацієнта – важливий, якщо не головний фактор успішного подолання таких складних випадків.
Рушійна сила
З усіма аспектами реабілітації військових необхідно працювати у спеціалізованих закладах. Формально, рушійною силою у цій справі є держава. В Україні створено понад 200 реабілітаційних відділень у кластерних і надкластерних медзакладах, також договори з НСЗУ на стаціонарну і реабілітаційну допомогу уклали близько 300 та 500 медзакладів відповідно. На перший погляд, цифри великі, але, по факту, наявної кількості все одно недостатньо. До того ж не всі зі створених реабілітаційних відділень повноцінно функціонують. А деякі взагалі існують лише на папері.
Також, під час проходження реабілітації військові часто стикаються з бюрократією. Впоратися з величезним обсягом супровідної документації – неабиякий виклик як для них самих, так і для персоналу таких центрів. В результаті процес реабілітації уповільнюється. А найгірше, що це демотивує ветеранів звертатися по допомогу, натомість залишаючись сам на сам зі своїми проблемами.
Ось чому Україна потребує якомога більше реабілітаційних центрів різноманітних форм власності та підпорядкування. Такі заклади з’являються під патронажем благодійних фондів та ветеранських організацій, але динаміка поки що повільна. Очевидно, що залучення до створення та функціонування таких центрів ветеранів має пришвидшити процес, адже вони знайомі з ситуацією зсередини.
Бомба, що обов’язково вибухне
Кількість військових, що потребують реабілітації, невпинно зростає щодня. Через недоотримання необхідної допомоги страждають не тільки власне ветерани – це призводить до зростання напруги у суспільстві.
Як свідчить історія, після закінчення будь-якої війни в країні відбуваюся спалахи насильства. Аналогічно з цією проблемою після перемоги зіткнеться Україна. Ба більше – вже стикається. За даними МВС, з початку 2024 року кількість випадків домашнього насильства зросла на 14%. У цій статистиці частка військових та тих, хто був на фронті, складає чималі 60%.
Зараз той самий момент, коли всім нам – державі, ветеранським організаціям, громадам та суспільству загалом – необхідно бити на сполох. Без системної роботи з реабілітації військових ситуація погіршуватиметься кожного місяця, а коли після перемоги спаде ейфорія, вибухне справжньою бомбою. Цей виклик буде дуже складним, а чи впораємося ми з ним, залежить тільки від нас самих.
Читайте також
