Президент США Джо Байден призначив свого ексрадника Амоса Хокштайна спеціальним представником Держдепартаменту з питань енергетики. На цій позиції один із найрадикальніших критиків «Північного потоку – 2» на Капітолійських пагорбах відповідатиме, крім іншого, за порядок реалізації угоди з Берліном щодо завершення будівництва цього російського газогону.
Коли США та Німеччина досягли домовленості щодо завершення будівництва російського газопроводу «Північний потік-2», більшість українських експертів не приховували свого розчарування. Згоду США на добудову російської газової труби називали, здебільшого, зрадою інтересів України. Звичайно, українці сподівались на зовсім іншу позицію Сполучених Штатів.
Проте, чи дійсно «все пропало» і Україна лишилась сам на сам зі своїми геополітичними проблемами та недовантаженою газотранспортною системою? Або все ж таки домовленість США та Німеччини надає їй і нові можливості, якими необхідно правильно скористатися? Особливо тепер, із призначенням Амоса Хокштайна, який ще нещодавно був членом наглядової ради «Нафтогазу», на високий пост.
Тож, 21 липня Держдепартамент США та Міністерство закордонних справ Німеччини оприлюднили документ під назвою «Спільна заява США та Німеччини на підтримку України, європейської енергетичної безпеки і наших кліматичних цілей». Фактично текст свідчив, що США погоджуються з добудовою газопроводу. А цей документ має захистити інтереси України та інших європейських країн… але вже після реалізації проєкту.
Крім уже традиційних фраз про те, що США та Німеччина «рішуче підтримують суверенітет, територіальну цілісність, незалежність та європейський шлях України, а також вважають за необхідне вжити заходів проти російської агресії в Україні та за її межами», документ містить декілька ключових пунктів:
- у разі, якщо Росія використовуватиме газопровід як інструмент тиску або продовжуватиме агресивні дії проти України, Німеччина закликатиме Європейський Союз до прийняття ефективних заходів з протидії цьому, включаючи санкції для обмеження російського енергетичного експорту до Європи;
- Німеччина зобов'язується використовувати всі можливі важелі впливу для того, щоб продовжити угоду про транзит газу через Україну на термін до десяти років;
- Німеччина сприятиме збільшенню можливостей для реверсного постачання газу в Україну, на випадок потенційних спроб Росії обмежити надходження газу до країни у разі завершення транзиту, а також братиме участь у модернізації газотранспортних систем України;
- обидва «Північних потоки» працюватимуть на 50% потужності;
- Німеччина дотримуватиметься сама та вимагатиме від Росії виконання щодо «Північного потоку-2» всіх директив Третього енергетичного пакету. Це означає, що газопровід працюватиме за європейськими нормами, які обмежують можливості для монополізації газового ринку;
- Німеччина зобов'язується створити Зелений фонд для України, який сприятиме її переходу до використання альтернативних джерел енергії, енергоефективності та енергетичної безпеки. Створений фонд також просуватиме розвиток водневої енергетики, поетапну відмову від вугілля та підтримку вуглецевої нейтральності. Перший внесок у фонд зробить Німеччина у розмірі $175 млн, подальші інвестиції становитимуть щонайменше $1млрд.
Найбільші сумніви викликає реальність виконання саме першого пункту. Адже використання енергоресурсів як інструменту шантажу та маніпуляцій для досягнення своїх цілей уже давно стало для Москви поганою звичкою.
Навіть цього літа Росія вдалася до штучного обмеження поставок газу до Європи, що відразу позначилось на цінах – вартість газу досягла рекордних значень з 2013 року. Рівень заповненості газосховищ в країнах ЄС станом на середину липня вдвічі менший за минулорічний. Якщо темпи закачування не зростатимуть, запасів у європейських газосховищах може не вистачити для нормального проходження опалювального сезону. І європейці, фактично, не можуть нічого зробити. Тому виникає питання, які важелі впливу вони матимуть на Росію, якщо маніпуляції стосуватимуться не Європи загалом, а лише України? І, найголовніше, чи будуть ці важелі використані повною мірою?
Те ж саме стосується і сприяння Німеччини подовженню угоди про транзит територією України. Вона, припустимо, це робитиме. Але гарантувати укладання транзитної угоди за повного небажання Москви, звичайно, не зможе.
Найбільш реальним та дієвим у документі виглядає зобов’язання вполовину обмежити потужність першого та другого «Північних потоків» та примусити їх працювати з дотриманням норм європейського газового законодавства. Незважаючи на постійні спроби «Газпрому» домогтися скасування норм Третього енергопакету для своїх газопроводів, позиція ЄС щодо необхідності виконувати існуючі норми для всіх без винятку учасників ринку залишається твердою. Це вкотре доводить останнє рішення Європейського суду щодо відмови у скасуванні обмежень для наземного продовження «Північного потоку» — газопроводу OPAL.
Користь від створення Зеленого фонду для підвищення ефективності української енергетики також не викликає сумнівів. І хоча його обсяг менший, ніж доходи від транзиту, які Україна може втратити, за умови продуманого цільового використання це може стати реальним шансом на розвиток альтернативної енергетики в Україні.
Так чи інакше, підписаний США та Німеччиною документ є рамковим. З одного боку, існує велика ймовірність того, що реакцією Німеччини на ті чи інші дії Кремля буде лише чергове висловлювання глибокої стурбованості. Проте, з іншого боку, такі розпливчасті формулювання відкривають для України можливість безпосередньо впливати на те, в які заходи та механізми трансформується цей документ. При тому новопризначений спеціальний представник із енергетичних питань в Держдепі чудово знає ситуацію в Україні. Він може значно сприяти тому, щоб підписана «рамка» була наповнена дійсно корисним для України змістом. Але… Це станеться тільки за умови чіткого та прозорого формулювання своїх інтересів та готовності до жорсткого діалогу, в якому треба філігранно відстояти власні інтереси, чітко пов’язавши їх із інтересами ключових партнерів.
Компроміс не можливий, спрацює тільки консенсус.
Олександр Харченко, директор Центру досліджень енергетики
Марія Якуб, аналітик Центру досліджень енергетики
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
