Україну зрадили! Новий пакт Молотова-Ріббентропа! Україну обговорюють у нас за спиною! Прокляті буржуї поставили свої меркантильні інтереси вище наших!
І ще мільйон варіацій на цю тему... На ваших екранах. У ваших смартфонах. Всюди.
Чортові імперіалістичні бариги! Як вони могли?!
Що чується в цих заявах? — Нам усі винні!
Серйозно? Нам ніхто нічого не винен. Взагалі. Але ми продовжуємо інфантильно чогось вимагати, падати на підлогу, стукати ніжками і кататися на спині. І плакати, що нам не дарують цукерочку. Серйозно? Нам ніхто нічого не винен.
Захід постійно та планомірно допомагає нам з 2014 року. І ми сприймаємо цю допомогу тепер як належне. Захід демонструє добру волю, а ми вважаємо, що нам чимось зобов'язані. Ми віримо, що ми так гарно співаємо, що нам завжди допомагатимуть. Що ми геополітичний пуп Землі, і тепер нам завжди дадуть зайвий мільярдик. Що нас зобов'язані взяти в НАТО.
Захід планомірно підтримує Україну з 2014 року. Захід вимагає реформ. Які роблять нас самих сильнішими. Захід стримує Росію санкціями. Захід допомагає Україні кредитами.
А тепер ми виходимо і говоримо, що цього замало. Чому? Чому Захід повинен робити більше? З якого переляку?
І не кажіть, що Захід допомагає Україні тому, що хоче нас поневолити. Тому, що ВВП України дорівнює капіталізації середньої американської корпорації. І не кажіть, що Захід розглядає нас лише як джерело дармової робочої сили. Тому що якби їм потрібна була наша дармова робоча сила, то ніхто б не допомагав Україні та просто дочекався б, коли звідси повалили не мільйони, а десятки мільйонів.
США — наш найбільший союзник. США виходять на арену, коли Путін починає брязкати зброєю біля наших кордонів. США стежать за реформами. Сам держсекретар США, друга людина в державі, найбільшій світовій державі, змушений розбиратися в хитросплетіннях української корупції. США дають нам кредити. І допомагають отримувати їх від інших. Байден, урешті-решт, змушений відповідати на питання про те, що якийсь український слідчий ДБР і якийсь український прокурор порушує кримінальні справи за мотивами його переговорів. Офіційних переговорів. І після цього він ще не відчуває алергії на слово «Україна». А ми вимагаємо більшого?
Меркель виступає нянею для українських політиків. Виховуючи їх одного за іншим. У неї в Німеччині своїх проблем вистачає, але вона дзвонить в Україну і вимагає проводити реформи. Меркель летить до Мінська і допомагає зупинити російську агресію. Підтримує санкції, які б'ють зокрема і по німецьких компаніях, консолідуючи позицію ЄС, нагинаючи різного роду проросійські елементи. Меркель вітається з Мендель, врешті-решт, і сміється над її жартами. А ми вимагаємо ще більшого? З якого дива?
Американці та німці домовилися виходячи зі своїх інтересів. Звичайно. А чому вони раптом повинні домовлятися виходячи з українських інтересів? З якого переляку? Американці та німці домовилися між собою за спиною України. А чому вони повинні були говорити при нас? Вони вирішили проблеми, що накопичилися між ними. Україна тут що — свічку повинна була тримати?
Весь процес щодо гальмування будівництва «Північного потоку – 2» став можливий лише тому, що він загрожував американським інтересам. Тому що компанії зі США хочуть постачати газ в Європу. І Трамп просував їхні інтереси. Насамперед. І це нормально. Для Байдена інтереси трансатлантичної єдності з Німеччиною, союз із німцями виявився важливішим, ніж поставки газу в Європу. І це теж нормально. І те, що дві найбільші світові держави, домовляючися між собою, роблять реверанс у бік України, вже багато чого варте.
Кинули кістку, скажете ви? І тут же вимагатимете, щоб саме український інтерес переважав на переговорах двох світових держав? Серйозно?
Так, ми говоримо, що ми — форпост боротьби з Росією. І Захід це розуміє. Але чим далі від російського кордону, тим важче пояснити місцевому обивателю, що Росія йому чимось загрожує. Україна говорить, що припинення транзиту територією нашої країни збільшує ризик великої війни. Але Захід це не купує. Захід вважає, що такими аргументами ми просто прикриваємо боротьбу за свій економічний інтерес. Німеччина не купує історію, що тепер вона буде більше залежною від Росії. Ви говорите німцям, що Путін використовуватиме газ як зброю. А що бачать німці? Німці бачать, що у них раніше по трубі йшов російський газ. І зараз по трубі йтиме російський газ. Просто за великих потреб його йтиме більше. Все. І найближчим часом ці потреби можуть вирости тільки тому, що Німеччина відмовляється від вугілля й атомної енергетики. І тимчасово газу треба буде багато. Тимчасово. Тим паче Німеччина і від газу планує відмовитися через 10 років. Тому що мета Німеччини — відмова від будь-яких копалин джерел палива. І в рамках цієї стратегії Росія аж ніяк не може бути довгостроковою проблемою і загрозою.
Світ — цинічний і прагматичний. І нам час подорослішати. Оцінити те, що вже роблять для нас. І зрозуміти, як ми можемо стати сильнішими. І зрозуміти, що Захід готовий допомогти нам стати сильнішими. Але він не може цього зробити за нас. І що поки що ми є країною третього світу, куди бояться інвестувати свої гроші.
Чи треба боротися за свої інтереси? Так треба. Але треба розуміти, що ймовірність успіху в цій боротьбі мінімальна. З огляду на наше місце на карті світу. Чи треба намагатися зупинити «Північний потік – 2» через американських депутатів? Пробувати треба. Розуміючи, правда, що таким чином можна не добитися результату, а можна розлютити адміністрацію Білого дому. І тут треба бути вкрай раціональними і прагматичними, ухвалюючи рішення, що робити.
Що було б справжньою зрадою Заходу? Це коли на нас махнули б рукою. Сказали «та пішли ви», зневірившись у тому, що з нас можуть вийти люди. Коли вони припинили б тиснути на нас із метою реформ. Коли вони змирилися б із тим, що «русскій мір» нам ближче. Коли вони просто давали б гроші, не вимагаючи нічого натомість, аби тут не сталося Сомалі. Ось це було б зрадою.
Текст опубліковано за згодою автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
