Німеччина і США спільною заявою, у якій не бракує пафосних формулювань, фактично освятили завершення будівництва Nord Stream 2. У Кремлі можуть бути задоволеними розвитком подій. А що робити Києву та іншим країнам-транзитерам?
По-перше, звертає на себе увагу форма документу – спільна заява, яка не потребує ратифікації та не накладає будь-яких конкретних зобов’язань на підписантів. За формою її можна порівнювати з Будапештським меморандумом, хіба що ілюзій у України має бути на кілька порядків менше. Конгресмени з обох політичних партій США критикують заяву, однак поки що не мають реального механізму впливу на Білий дім. Туди, до речі, запросили Володимира Зеленського на 30 серпня – уже після інавгураційного саміту Кримської платформи та Дня Незалежності й під час канікул конгресменів.
По-друге, США виступили «у своєму репертуарі». У 2014 році адміністрація Барака Обами легко переклала на Німеччину та Францію відповідальність за врегулювання конфлікту на Донбасі, а у 2021-му адміністрація Байдена не менш легко дозволила Німеччині бути арбітром у питаннях функціонування Nord Stream 2. Наскільки рівновіддаленим буде Берлін у питанні постачання російського газу безпосередньо на територію Німеччини – питання риторичне. До речі, реверанси в спільній заяві щодо кліматичних змін, найімовірніше, є впливом спецпредставника Байдена з питань клімату Джона Керрі, якого називають послідовним прихильником покращення відносин із Росією.
По-третє, розмір фінансової компенсації, згаданий у спільній заяві США та Німеччини, виглядає знущальним для України. Суми 175 мільйонів доларів і 1 мільярд доларів можуть вразити хіба що пересічного громадянина. Втрат доходів від транзиту нашій державі вони не компенсують. Крім того, розвиток «зеленої» енергетики в Україні, який передбачений спільною заявою, пов’язаний із суттєвими проблемами. Консультації з Європейською комісією та ФРН щодо Nord Stream 2, про які вже заявив Дмитро Кулеба, є не лише формальністю – вони дають можливість відтермінувати початок комерційної експлуатації газопроводу.
По-четверте, треба віддати належне Ангелі Меркель, яка навіть у статусі «кульгавої качки» продемонструвала спроможність оформити союз зі Сполученими Штатами у вигляді Вашингтонської декларації й домогтися порозуміння щодо Nord Stream 2. Припускаю, що із завершенням кар’єри бундесканцлерін Меркель не піде на пенсію й навіть не опиниться в одній із російських монополій.
По-п’яте, у спільній заяві є поки що декларативний, проте важливий для перспектив української ГТС пункт щодо підтримки Німеччиною «Ініціативи трьох морів». П’ять років тому Україна згаяла шанс приєднатися до Тримор’я. Розвиток ситуації підштовхуватиме її до активніших дій для захисту власної ГТС і пошуку для неї нових можливостей. До речі, спільний протест Києва та Варшави проти будівництва Nord Stream 2 може дати імпульс розвитку двосторонніх відносин. Погодьтеся, покладатися на добру волю Росії щодо України – це апогей наївності.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора