Огляд рішень ЄСПЛ: невиконання арбітражів і банк «Слов’янський»

член Асоціації правників України, юрист AGA Partners

Європейська конвенція дає можливість не тільки фізособам, але й бізнесу звертатися із заявами про порушення до Європейського суду з прав людини.

Українські підприємці активно користувалися цим механізмом правового захисту роками. Ми відібрали найцікавіші справи (нижче за посиланням — перша частина матеріалу).

3. Promimpro Exports And Imports Limited and Sinequanon Invest v. Ukraine

Інша категорія справ між юридичними особами та Україною стосувалася невиконання рішень міжнародних арбітражів. У першій справі в цій категорії арбітраж встановив, що державне підприємство «Агрохім» має сплатити борг у розмірі приблизно $5 млн на користь компанії Promimpro Exports and Imports Limited.

Через вісім років Печерський райсуд Києва визнав це рішення в Україні й видав виконавчий лист для стягнення присудженої суми. Пізніше виконавче провадження було закрито за заявою цієї самої компанії.

У липні 2010 року компанія Promimpro Exports and Imports Limited передала право вимоги за арбітражним рішенням на користь компанії Sinequanon Invest, про що було повідомлено Мінагрополітики. Попри це арбітражне рішення так і не було виконано через визнання державного підприємства «Агрохім» банкрутом.

Тому компанія Promimpro Exports and Imports Limited звернулася до ЄСПЛ щодо захисту своїх майнових прав, а компанія Sinequanon Invest згодом приєдналася до провадження, вимагаючи на додаток компенсацію за порушення, вчинені після укладання договору переуступлення.

У ЄСПЛ заявники стверджували, що неможливість виконати арбітражне рішення порушила їхнє право на справедливий суд і безперешкодне користування власністю.

У відповідь на такі твердження ЄСПЛ зазначив, що компанія Promimpro Exports and Imports Limited самостійно ініціювала припинення виконавчого провадження, відповідно держава не може бути відповідальною за невиконання рішення арбітражу.

Щодо компанії Sinequanon Invest, то суд спершу підтвердив її право звертатися до ЄСПЛ унаслідок укладання договору переуступлення. Однак зрештою він відмовив їй у присудженні компенсації через те, що її не було визнано кредитором у суді, як цього вимагає українське законодавство. Тому суд відхилив вимоги і другого заявника.

4. Сosmos Maritime Trading and Shipping Agency v. Ukraine

У цій справі між заявником і його контрагентом було укладено договір, згідно з яким останній визнав наявність заборгованості в розмірі приблизно $2 млн. Згодом щодо боржника почалася процедура банкрутства в Господарському суді Одеської області.

Заявник звернувся до суду для визнання його кредитором і включення до відповідного списку. Однак суди різних інстанцій відмовилися задовольнити його вимоги.

У своєму зверненні до ЄСПЛ заявник стверджував про порушення права на справедливий суд через те, що Господарський суд Одеської області використовував для слухань приміщення, яке перебувало на балансі боржника.

На думку заявника, цей факт призвів до упередженості суддів і наступного відхилення його вимог. Також заявник посилався на втручання держави в безперешкодне здійснення його права власності на підставі того, що він не був визнаний кредитором, тому не міг стягнути належну йому заборгованість.

У своєму рішенні ЄСПЛ визнав, що використання судом приміщень боржника не свідчить про упередженість кожного судді окремо, однак створює обґрунтовані підстави для сумнівів щодо незалежності й неупередженості правосуддя загалом.

Для ЄСПЛ наявність обґрунтованих сумнівів як таких стала достатньою підставою для визнання порушення права заявника на справедливий суд.

Водночас суд відхилив вимоги заявника за статтею 1 протоколу, оскільки заяву про посягання на приватну власність було подано після того, як спливли 6 місяців із часу винесення остаточного рішення в цій справі.

5. Feldman and Slovyanskyy Bank v. Ukraine

Остання справа стосувалася ліквідації банку «Слов’янський» у період, коли ця процедура здійснювалася виключно в адміністративному порядку. На початку 2000-х НБУ ухвалив рішення про відкликання в банку ліцензії, припинення повноважень його керівних органів і організацію ліквідації банку.

Тим самим рішенням НБУ затвердив ліквідаційну комісію банку, яка складалася з представників НБУ та податкових органів. Віцепрезидент банку, який був також його засновником і власником більшості акцій, намагався оскаржити рішення НБУ.

Після розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд відхилив вимоги заявника через те, що він не був уповноважений представляти інтереси банку, оскільки тоді вже було сформовано ліквідаційну комісію, і саме вона мала право на оскарження рішення НБУ.

Україна наполягала на тому, що власники банку не мають права звертатися до ЄСПЛ, оскільки це суперечить принципу відокремленості юридичної особи.

ЄСПЛ погодився, що загальне правило не дозволяє власникам окремо звертатися до них щодо захисту прав юридичних осіб. Однак винятком може слугувати ситуація, коли інтереси юридичної особи не можуть бути захищені через її керівні органи.

Саме це і сталося в цій справі, оскільки віцепрезидент банку був відсторонений від його управління, а отже, не міг звертатися від імені банку до українських судів.

Встановивши свою юрисдикцію, ЄСПЛ визнав, що відсутність судового механізму захисту прав власника банку, який постраждав від дій державних органів, складає порушення його права на справедливий суд.

Щодо права на безперешкодне володіння власністю ЄСПЛ зазначив, що це право передбачає можливість особи ефективно протидіяти втручанню у свою власність будь-то в судовий чи адміністративний спосіб.

Під час розгляду справи про відкликання ліцензії банку та відсторонення його керівних органів від управління останні не мали об’єктивної можливості представити свою позицію, а отже, протидіяти зазіханню державних органів на їхні майнові права.

На цих підставах Україна була визнана винною в порушенні гарантій, передбачених у статті 1 протоколу.

Далі буде.