Поточний інвестиційний клімат в Україні зі змінним успіхом можна назвати радше сприятливим, ніж навпаки. Це, знаєте, такий дивовижний стан трюкача, що балансує під куполом цирку. Будь-який хибний рух — і політ униз забезпечений. А надто з огляду на шторм коронавірусу.
З одного боку, за останні два роки намітилася низка вкрай важливих позитивних тенденцій у сфері містобудівної політики, які здатні та начебто мають у майбутньому суттєво спрощувати життя девелоперам.
Великий пласт виконаної роботи — створення єдиного цифрового вікна для девелоперів, зокрема Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, скорочення переліку документів, які потрібно надавати (до того ж багато документів можна вже подати в електронній формі та замовити послуги онлайн).
Другий важливий момент — усвідомлення проблем у структурі ДАБІ. Зауважте, мова поки що йде про усвідомлення проблем, а не про вирішення, оскільки перезапуск провалився. Наслідком цього провалу стало зниження обсягів будівництва майже на 40% за результатами минулого року, а також збільшення середніх термінів затримки уведення в експлуатацію по ринку. Однак хочеться вірити, що другий підхід до реформування органу та всієї системи контролю за будівельним сектором буде набагато кращий.
Третій значущий нюанс — законодавчі ініціативи. Сюди я долучаю скасування пайової участі, яка довгий час була чудовим джерелом корупційних схем і «договорняків» щодо землі та ділянок під будівництво; доробок у питаннях захисту прав інвесторів, зокрема пропозицію про реєстрацію права власності на об'єкт будівництва; доробок щодо законопроєкту про реконструкцію застарілого житла, зокрема зниження порога згодних жителів зі 100 до 75%.
Однак усе ще відкритими залишаються багато системних питань, які стопорять, а часом навіть паралізують, розвиток галузі.
Серед них насамперед — відсутність стратегії просторового розвитку Києва, яка б чітко визначала містобудівну концепцію міста та відповідала на запитання щодо розподілу ресурсів, допомагала б місту та передмістю зростати та розвиватися природно, не паразитуючи.
Друге за значущістю питання — хаос в органах контролю за будівельним ринком і в містобудівній політиці загалом. Тут же причепом — персональна фінансова і, якщо буде потрібно, кримінальна відповідальність за порушення містобудівних норм. Окремої уваги потребує використання адміністративного ресурсу в особистих цілях або для відпрацювання замовлення окремих фінансових груп.
Тягнуть інвестиційний клімат униз також міжусобні війни за сфери впливу та ресурси, про які не можна забувати. До цього кола проблем належать питання замовних вистав псевдоактивістів, громадських діячів; підвищена увага окремих політичних сил до будівництв і ділянок, на які претендують девелопери. Недобросовісна конкуренція, на жаль, загалом підриває авторитет галузі, знижуючи рівень довіри та інтерес інвестора до неї.
Хуком справа щодо девелоперського бізнесу може стати горезвісний законопроєкт 5600, який у нинішній редакції дуже вдарить по інвестиційних операціях. А вони, нагадаю, з початку року на первинному ринку збільшилися фактично втричі, досягнувши в загальній структурі попиту майже 40% на хвилі зниження щомісяця депозитних ставок та інфляційних ралі.
Ось тут, боюся, можуть суттєво змінитися й умови ведення бізнесу, і загальний моральний настрій стейкхолдерів, і стан інвестклімату взагалі. Це згодом вдарить і по бажанню українців нести свої гроші у відділи продажів, і по кількості нових будівництв, і по рівню девелоперських капіталовкладень, що тут же знизить будівельний мультиплікатор щонайменше в 1,5-2 рази. Галузь відразу ж втратить близько 30-40 млрд гривень, якщо брати для порівняння показники минулих років.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
Практичний кейс трьох українських компаній, які працевлаштовують людей з інвалідністю
