Європейські та американські ЗМІ реально оцінюють результати паризького саміту і не мають ілюзій щодо швидкого вирішення українського питання. Мир, якого так хоче Україна, буде, швидше за все, укладений на поганих для України умовах.
Незважаючи на дозвіл продовжити будівництво «Північного Потоку-2», США все ще намагаються перешкодити проєкту, наражаючись на критику Європи, у той час як Німеччина в робочому порядку оцінює загрози для навколишнього середовища.
Французька газета Le Monde пише про те, що, незважаючи на домовленості в Парижі, досягнуті під час нормандського саміту, про перші кроки до врегулювання конфлікту на Донбасі, а саме: про обмін полоненими, демілітаризацію трьох пілотних районів та посилення контролю ОБСЄ за припиненням вогню, сторони все ж залишилися при своїх інтересах. Ніхто й не сподівався на те, що Путіна з його досвідом роботи у КДБ було б так просто в чомусь переконати, тим більше якщо його опонентом виступив колишній актор і новачок у політиці, який не знає тонкощів проведення подібних заходів.
Однак президент України не здався і позначив під час зустрічі «червоні лінії», які він не може переступити сам і через які йому не дозволить переступити український народ. На жаль, поточні переговори базуються на Мінських угодах, підписаних ще 2015 року, коли українська армія була ослаблена, і які більшість українців вважають сьогодні неприйнятними.
Не має надій і автор статті в газеті The New York Times, який не бачить в цілому ніякого прогресу, крім кількох обіцянок, якими завершилася зустріч чотирьох лідерів у нормандському форматі. Незважаючи на стійкість Зеленського і зачарованість його діями мільйонів українців Путін руйнує надії на швидке закінчення війни на сході України жорстокою реальністю. Основною умовою приїзду Путіна до Парижа було зобов'язання української сторони закріпити особливий статус за територіями України, контрольованими сьогодні Росією, після того як там будуть проведені вибори, які визнає ОБСЄ.
Послідовність, запропонована українською стороною, що передбачає попереднє виведення іноземних військ, роззброєння проросійських сепаратистів і відновлення контролю над кордоном, виглядає, на думку автора статті, нереальною. Ще до проведення зустрічі Путін наполягав на тому, що будь-які домовленості повинні бути узгоджені з представниками «народних республік». Тому, швидше за все, результати таких виборів будуть підтасовані Росією, що призведе до того, що дві області з населенням майже 6 млн осіб будуть змушені жити під владою бандитів, підконтрольних офіційній Москві, вставляючи палки в колеса іншій частині України на її шляху до Євросоюзу, не кажучи вже про НАТО.
Президент Зеленський може дуже помилятися, сподіваючись на непорушність підтримки з боку Заходу. Після п'яти років війни і санкцій західний світ втомився від теми України. Заходу хотілося, щоб це питання зникло з порядку денного. Франція і Німеччина, які взяли на себе роль лідерів у вирішенні українського конфлікту, шукають компроміс у відносинах з Росією. Згідно з останнім національним опитуванням, 69% німців хочуть більш широкого співробітництва з Росією. При цьому менше 1 із 4 громадян Німеччини підтримують продовження санкцій через Україну.
Еммануель Макрон теж хоче «перезавантажити» стратегічні відносини Європи з Росією і думає, що Путін побоюється експансії НАТО і Євросоюзу за рахунок країн колишнього Радянського Союзу, в яких президент Росії бачить таку собі «безпечну зону», і хоче цій експансії запобігти. Тому Еммануель Макрон вірить: якщо Путіну гарантувати, що Європа не зазіхатиме на цю «безпечну зону» (в першу чергу, в особі України), офіційна Москва стане відповідальним і поступливим партнером. Однак автор статті вважає таку позицію Європи євроцентристською, тобто такою, що не бере до уваги власні плани Путіна щодо України, а ґрунтується тільки на реакції російського президента на дії Заходу.
Європа забуває про те, що Путін утримує владу саме завдяки створеному ним самим іміджу «президента часів війни». А таким потрібні війни, перемоги і завоювання поряд з легко маніпульованим населенням. Сьогодні в Росії можна побачити дитячі коляски, що виглядають, як танки, або малюків, які марширують 9 травня на параді на честь Дня Перемоги у військовій формі Червоної армії часів Великої Вітчизняної війни 1941-45 років. Хіба таке роблять через острах перед НАТО? Хіба пам'ятники і постери Сталіну з'являються через хвилювання Путіна про «зони безпеки»?
Хіба можна звинувачувати ЄС і НАТО в тому, що жителів Росії з ранніх років виховують у дусі мілітаризованого патріотизму? У цьому сенсі нормандський саміт є ще однією ілюстрацією приречених на невдачу переговорів ліберальних буржуазних демократій з тоталітарним, авторитарним режимом. Перші хочуть миру, а останнім потрібна перемога. Найбільшою перепоною у розв'язанні конфлікту є небажання Росії бачити в особі України успішну, процвітаючу, демократичну країну, орієнтовану на Захід.
Тому що як тільки таке трапиться, громадяни Росії, які вважають український народ братнім, можуть задатися питанням: «Якщо вийшло у них, то чому не може вийти у нас?» І режим може не встояти, якщо таке питання поставлять мільйони жителів країни. Тому, щоб таке питання ніколи не з'явилося на порядку денному, Володимир Путін готовий до неординарних заходів. Шекспір писав, що поганий мир кращий за хорошу війну. І, швидше за все, саме так виглядатиме світ, якого досягне Україна. А історія вчить нас, що потурання агресорам тільки збуджує в них апетит до ще більшої агресії, підсумовує автор статті.
За інформацією газети Süddeutsche, Федеральне відомство морського судноплавства і гідрографії ще в грудні хоче визначитися з тим, чи дозволяти продовження будівництва «Північного потоку-2» у зимові місяці, щоб допомогти проєктній компанії наздогнати час простоїв. Цього разу відомству належить перевірити, чи не зашкодить продовження будівництва у зимовий період водному світу, а також птахам, які вирішили перезимувати у німецькому районі Балтійського моря, де передбачається прокласти 16,5 км труби. Йдеться про 10 робочих днів. Схоже, що з бойкотом, яким США погрожує фірмам, що беруть участь у будівництві «Північного потоку-2», це рішення жодним чином не пов'язане, оскільки заяву на отримання дозволу було направлено на адресу відомства задовго до відповідного рішення Палати представників американського Конгресу.
Газета Zeit пише про те, що Міністерство економіки Німеччини шкодує про рішення США щодо проєкту. Міністр закордонних справ Німеччини Хайко Маас (представник Соціал-демократичної партії) був більш різким у висловлюваннях щодо США і наполягав на тому, що європейська енергетична політика визначатиметься в Європі, а не у США. Європейський комісар з питань сільського господарства Філ Хоган також висловився проти санкцій США. Схоже, тільки Україна зраділа американським санкціям, про що прем'єр-міністр України Олексій Гончарук написав у своєму твіттері. Також і в Офісі президента України Володимира Зеленського заявили про політичний аспект проєкту, який загрожує енергобезпеці Європи. Однак із таким твердженням не згодні європейці, які бачать у заокеанських санкціях прагнення США стимулювати збут зрідженого газу в Європі і такі проєкти, як «Північний потік-2», навпаки, розглядають як зміцнення своєї енергетичної безпеки.
У підсумку відповідь на питання про те, наскільки проєкт «Північний потік-2» є політичним, залежить від того, кого про це запитати. Про це пише автор статті у газеті Handelsblatt. Для США це питання геополітики. Для України це, перш за все, питання економічного виживання. Для Москви це серйозний інструмент політичного впливу. І тільки в Берліні його розглядають як звичайний прибутковий проєкт приватного підприємства.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора