Преса США аналізує ситуацію в Україні в світлі пандемії, що поширюється. Німецька преса порівнює стурбованість Путіна з його реальними діями на сході України. Французька преса підозрює Зеленського у визнанні самопроголошених республік офіційною стороною переговорів.
Американський журнал Forbes пише про те, що нестабільний український уряд відлякує інвесторів. Автор вважає, що художнику Зеленському з кожним днем усе важче розфарбовувати Україну чистим пензлем. Але малювати він повинен. Рейтинг Зеленського впав з 73% на момент його обрання до 40%, і це не є нормальним. Прямі іноземні інвестиції скорочуються.
Економічне зростання 2019 року розчарувало. Якщо подивитися з висоти 30 тис. футів, то зовнішній борг України скоротився з 80% ВВП 2016 року до 52%, а інфляція становить 4%. Процентні ставки за останні пару років впали приблизно на 700 базисних пунктів і зараз складають 11%. Це вбиває зростання.
Економіка України є вразливою. ВВП майже не зростає. Бізнес не процвітає. Морган Вільямс, президент і генеральний директор Американсько-української ділової ради, заявив, що «інвестори з нетерпінням чекали на 2020 рік разом із Зеленським. Усі вони думали, що це буде стабільний рік експансії. Але раптово, ще раз придивившись до того, що відбувається, відкладають свої плани». Гарною новиною для Зеленського є те, що його не наймали для втілення в життя економічного буму.
Його завданням було покласти край війні з Росією і, як це часто заявляють у передвиборних обіцянках, зробити політику України чистішою. Такі історії, як «Бурісма», є типовими для України. Власники великого бізнесу викраяли в Україні ніші, перетворивши їх на невеликі феодальні системи, і так вже історично склалося, що їм завжди потрібно було ставати на потрібний політичний бік для того, аби утримати частину України в своїх руках.
Це створює передумови для проведення політичних поєдинків і феодальних битв між добре відомими на Заході власниками мільярдних бізнесів — від Дмитра Фірташа, який керує імперією природного газу і добрив, до Ігоря Коломойського, який веде битву через націоналізацію Приватбанку з Петром Порошенком, котрий програв Зеленському на виборах.
Чимало з таких гучних справ, пов'язаних з українською «бізнес-елітою», змушують іноземних інвесторів замислитися. Енді Гундер, президент Торгової палати США в Україні, так прокоментував відставку першого уряду після шести місяців роботи:
«Перестановки в уряді не повинні були мати місце у найгірший момент для України: спалах коронавірусу, спад на світовому ринку, відсутність угоди з МВФ, свербіж власників облігацій на вторинному ринку і значні виплати за суверенними боргами. Ключовими пріоритетами нового уряду має стати забезпечення макроекономічної стабільності... і стимулювання прямих іноземних інвестицій».
Лідери України повинні переконати іноземних інвесторів у тому, що інвестувати в Україну безпечно. Але про яку безпеку може йтися, коли, наприклад, одна з найбільших публічних залізорудних компаній в Україні Ferrexpo (FXPO), що зареєстрована на Лондонській біржі і входить до топ-250 підприємств, зіткнулася із судовою тяганиною, яка веде до суперництва між найбільшим акціонером і генеральним директором фірми Костянтином Жеваго і колишнім президентом України Порошенком, щодо якого наразі ведеться розслідування.
Український суд наклав заборону на продаж швейцарського підрозділу компанії. Звільнений нещодавно Генеральний прокурор України Руслан Рябошапка погрожував Жеваго оголошенням останнього в міжнародний розшук за розтрату майна банку, що раніше належав йому.
Український магнат добровільно залишив посаду ще торік у жовтні, але це все одно негативно вплинуло на компанію Ferrexpo, акції якої впали в ціні більш ніж на 19% за останні 4 тижні і на 55% за останні 12 тижнів. І це одна з кращих компаній в Україні, акціонерами якої є BlackRock, Norges Bank, Shroeders PLC і JPMC Assets Management.
Люди, які наближені до Ferrexpo, переконані, що атака на компанію була політично вмотивованим кроком з метою вчинення тиску на Жеваго через банк «Фінанси та Кредит», що належав йому раніше і який Порошенко 2015 року успішно націоналізував. Судові засідання переносилися багато разів — то через відсутність прокурорів, то через відсутність самих суддів (понад 7 разів).
Мелінда Харінг, заступник директора Євразійського центру в Атлантичній раді, заявила, що «інвестори не дурні і вони не збираються вкладати серйозні гроші в Україну, поки країна не реформує свої суди».
Битви між олігархами, одним з яких, безперечно, є Петро Порошенко, — поширене явище, говорить вона.
І адміністрація Зеленського змушена з цим якось справлятися. Його команда провела низку важливих, але разом з тим невеликих реформ, що полегшили ведення бізнесу. Проте судова реформа була статичною, йдеться у статті.
Подейкують, що ані суди не хочуть нічого змінювати, ані політики, для яких суди – ідеальна зброя для чинення тиску та утримання контролю в Україні. Хоча деякі реформи були високо оцінені іноземними інвесторами.
Мелінда Харінг вважає, що до першої перестановки в уряді українському президентові можна було б присвоїти рейтинг B+, однак тепер їй важко сказати щось позитивне про новий уряд, якому бракує досвіду управління, харизми і повноважень для проведення реформ.
Автор статті робить висновок про те, що наразі Україна, на жаль, є здебільшого портфельною інвестицією для феодалів на прикордонному ринку облігацій. А саме тоді, коли світова економіка, можливо, рухається до глобальної рецесії, якщо епідемія коронавірусу триватиме набагато довше, Україна може бути кинута напризволяще.
Під час нових випробувань навіть для найміцніших економік Заходу український уряд і Зеленський повинні переконати іноземні фінансові інституції та інвесторів у тому, що їхні дії не будуть схожі на атаки на американського інвестора Майкла Калві з боку Росії та її судів – тобто на щось, що, безумовно, налякало Wall Street і приватних власників на Манхеттені минулого року.
Німецька Frankfurter Allgemeine пише про те, що минулого тижня на віртуальному саміті «двадцятки» Володимир Путін закликав світ скасувати всілякі санкції у зв'язку з пандемією коронавірусу. Однак проблема в тому, що його стурбованість ситуацією в світі не відповідає його власним вчинкам на сході України. Адже в зоні військових дій COVID-19 використовується як привід для того, аби робити набагато менше, ніж можна було б зробити, для виконання Мінських угод щодо припинення вогню.
Часто малозначущі й мало кому помітні дії чи радше бездіяльність Кремля щодо виконання Мінських угод були хорошим індикатором того, яку цінність (по суті, жодної) представляють собою заяви Москви про прихильність до мирного врегулювання конфлікту.
Немає нічого нового в тому, що проросійські бойовики на Донбасі неодноразово відмовляли ОБСЄ в доступі до «народних республік», створених Кремлем, хоча, згідно з мінськими домовленостями, вони зобов'язані надати вільний доступ.
Однак в останні 10 днів відмова надати доступ в зону воєнних дій почали обґрунтовувати «боротьбою з поширенням коронавірусу», у зв'язку з чим міністерства закордонних справ Німеччини і Франції були змушені зробити публічну заяву наступного характеру: Кремль має намір за рахунок пандемії зміцнити свій вплив на сході України.
Водночас французьке видання Le Figaro повідомляє про те, що епідемія коронавірусу іноді може бути хорошим приводом, який можна використовувати, аби без зайвого шуму втілювати в життя непопулярні рішення. Автор статті нагадує про заклик Зеленського 11 березня 2020 року, в день, коли в Україні було введено карантин, підписати документ, який визнає сепаратистів на сході України офіційною стороною переговорів, — документ, підпис на якому був поставлений під дипломатичним і військовим тиском з боку Росії.
Це відбулося в Мінську на черговій тристоронній зустрічі контактної групи з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, де учасники підписали документ про створення політичної «консультативної ради» для створення контактної групи «Мінськ-2».
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
