Реформа судової системи — одна з тем, якою рясніють медіа. І якщо ви подумали «до чого тут я, або чого мене мають хвилювати проблеми суддів якихось там апеляційних судів», не поспішайте згортати сторінку з цією статтею. Вона, переважно, про звичайне життя звичайних людей, яке часто-густо напряму залежить від своєчасності судочинства.
Нагадаю, що закон гарантує нам з вами, що апеляційна інстанція всебічно розгляне нашу справу протягом 60 днів. Я недарма згадую саме про апеляцію, адже у більшості цивільних судових спорів, тобто таких, що випливають з сімейних, трудових, та інших життєвих обставин, остаточну крапку ставить саме апеляційний суд. Сьогодні ж через катастрофічний брак суддів апеляційних судів розгляд справи може тривати рік і більше. Які наслідки це може мати і чому українці мають в першу чергу бути зацікавлені в укомплектуванні судів доброчесними професійними суддями, розкажемо далі.
В історії реальних людей, яку ми зараз розкажемо, замість встановлених законом 60 днів розгляд тривав майже півтора року. Імена в цій історії змінені, але не в іменах суть справи.
Фіксуємо: мати позбавлена можливості спілкування зі своїм малолітнім сином та брати участь у його вихованні понад 1,5 року, чекаючи на рішення апеляційного суду.
Ситуація поширена — батьки дитини Григорій та Орися (імена змінені) розлучились, і в січні 2022 року суд визначив місце проживання спільного сина Микити із батьком. Далі війна, батько взяв на себе перевезення хлопця у безпечніше місце і, користуючись нагодою, фактично повністю обмежив спілкування матері з сином. Щоб унеможливити зустрічі із матір’ю, Микиту більше не водили до садочка, на футбол, на заняття з кінного спорту — закрили вдома, ізолювали. Мати, яка із самого початку не була згодна із рішенням суду і вважала, що воно не відповідає найкращим інтересам дитини, але не мала змоги оскаржити його раніше у зв’язку із війною, у серпні 2022 року подала апеляцію на рішення суду першої інстанції. І, начебто, Орися, яка на момент звернення до апеляційного суду вже не бачила дитину майже пів року, має законне право одержати рішення через 60 днів якнайдовше. Але це сталося тільки у липні 2023 року, коли апеляційний суд визначив місце проживання Микити із мамою. Чому розгляд скарги в апеляційному суді тривав так довго? Тому що у Житомирському апеляційному суді у 2023 році працювало 13 суддів із 33, передбачених штатом. За 2023 рік до суду надійшло 12 733 справ.
Проста математика. У 2023 році згідно з Нормами тривалості робочого часу на 2023 рік 2080 робочих годин при 8-годинному робочому дні. Отже, 13 суддів Житомирського апеляційного суду, за умови, що у всіх богатирське здоров’я, і ні лікарняних, ні відпусток жоден суддя за рік не взяв, мали 27 040 робочих годин. А на розгляд 12 733 справ, що мав розглянути суд у 2023 році, згідно з розрахунками Ради суддів України, потрібно щонайменше 53 962 робочих годин. Бачимо, що кожен з 13 суддів має відпрацювати додаткові 2070 робочих годин на рік. Це фактично означає, що без лікарняних та відпусток робочий день судді щодня має тривати 16 годин. Тобто суддя має починати роботу над справами о 9:00 ранку і завершувати о 01:00 ночі наступного дня. При цьому не відволікатися на обід, жодні зустрічі, адміністративні та інші питання. Це фізично неможливо.
Очевидно, що така мала кількість суддів не змогла забезпечити гарантований законом розгляд справи Орисі і Микити у 60 денний термін.
Час ішов, і поки хлопчик проживав із батьком, а контакти із матір’ю були обмежені, він отримав психологічну травму — адже був позбавлений спілкування з друзями, улюблених хобі, соціалізації і головне спілкування з мамою. Про стан матері говорити навіть не має сенсу. Якщо читачі цього матеріалу є батьками, вони розуміють, через що пройшла мама Микити. До речі, під час апеляційного розгляду психологи встановили зміни у ментальному стані дитини. Цитуємо з судового рішення: «Надмірне емоційне переживання даної події призвело до порушення психологічних структур особистості дитини, зміну його психологічного благополуччя, зміну його поведінки, що в психології кваліфікується як переживання дитиною травматичного досвіду». Тож наслідком такої судової тяганини для самого Микити стане те, що хлопець буде довго повертатися до повноцінного життя, і йому доведеться наново вибудовувати життєві зв’язки.
Аналіз: як дефіцит суддів грає проти інтересів громадян
Саме фактичну відсутність права на своєчасний суд щодо важливих життєвих ситуацій — розлучень, набуття або відновлення права власності на майно, спадкування, визнання фактів народження чи смерті, поновлення на роботі та інше — фахівці називають найпершою суттєвою проблемою для українського суспільства, спричиненою критично недостатньою суддів апеляційних судів.
Кадровий голод в судовій владі надзвичайно великий — у судах різних інстанцій не вистачає понад 2200 суддів, це понад 30% від загальної чисельності. А в апеляційних судах ситуація навіть гірша — тут вакансій більше, ніж працюючих суддів. Такий великий дефіцит виник тому, що з 2019 року робота Вищої кваліфікаційної комісії суддів України була заблокована і добір на посаду суддів не проводився взагалі. Тож у грудні 2023 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККСУ), орган суддівського врядування, який по суті є кадровою агенцією для судів, оголосила безпрецедентний як за своїми обсягами, так і за своїм значенням відкритий конкурс на добір 550 суддів судів апеляційної інстанції.
Недостатність суддів загальмовує розгляд позовів та скарг, призводить до порушення строків розгляду і насправді робить судочинство неефективним. Європейський суд з прав людини продовжує констатувати порушення Україною строків судового розгляду. А це негативно впливає на оцінку України на міжнародному рівні.
Основна відмінність добору суддів, який зараз відбувається, полягає у проведенні вперше відкритого конкурсу на заміщення вакантних посад суддів апеляційних судів за участі громадянського суспільства. Раніше судді апеляційних судів призначалися Верховною Радою України виключно з числа працюючих суддів, і така процедура не була прозорою, а часто була ще й політизованою. Зараз до участі в конкурсі запрошують — окрім суддів — також юристів (адвокатів), викладачів юридичних вишів та науковців, які відповідають кваліфікаційним вимогам. Це — можливість для фахових правників реалізувати свої професійні прагнення та ідеї на посаді судді апеляційної інстанції, змінити судову систему і, відповідно, сприяти тим трансформаціям та змінам у країні, на які очікує та які виборює український народ.
Контроль: на якому етапі проведення відбору суддів зараз?
Конкурс, який стартував 15 грудня, є безпрецедентним з кількох причин. По-перше, історичним є сам факт проведення конкурсу на посади суддів апеляційної інстанції, адже раніше суддів до апеляційного суду призначала Верховна Рада України. По-друге, масштаб. ВККС на відкритому конкурсі планує добрати 550 суддів апеляційних судів, що становитиме 56% від загальної кількості суддів апеляції в Україні. До речі, на цьому конкурсі до Житомирського апеляційного суду доберуть 14 суддів. По-третє, ВККС висловлює принципове ставлення до питання доброчесності під час конкурсу і проводить добір суддів у співпраці і партнерстві з громадянським суспільством. Суспільство представлятиме Громадська Рада Доброчесності, яка проводитиме всебічну перевірку кандидатів на доброчесність.
Заявки кандидати подавали з 15 грудня по 31 грудня 2023 року. ВККС інформує, що одержала в чотири рази більше заявок, ніж відкритих вакансій. Найбільше заявок одержано на посади суддів загальної юрисдикції, менше — на посади суддів адміністративної і господарської спеціалізацій. Зараз зарано давати оцінку, багато це чи мало. Проводиться перевірка відповідності заявників кваліфікаційним вимогам для продовження їх участі у конкурсі.
Тепер Вища кваліфікаційна комісія суддів проводить оцінювання кандидатів, це відбувається у два етапи: тестування та співбесіда. Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів Андрій Пасічник зазначає: «Ми сподіваємось, що упродовж 2024 року конкурс буде завершений і судді заповнять вакансії».
Висновок: суспільству потрібний якісний суд – одночасно і доброчесний, і вчасний
Ключова ідея судової реформи полягає в тому, щоб більшість справ, зокрема цивільних, господарських та адміністративних, остаточно вирішувалися саме на стадії апеляційного перегляду.
«Успіх чи провал перезавантаження судів апеляційної інстанції буде помітний дуже швидко. Апеляційні суди розглядають цивільні, кримінальні, господарські та адміністративні справи. Тобто вони дотичні до кожної сфери життя громадянина чи бізнесу. Якщо час набрання судовими рішеннями законної сили зменшиться до розумних строків, якщо скоротиться кількість помилок, якщо зменшиться кількість звернень до Верховного Суду — тоді нам все вдалося. Результати чи їх відсутність у випадку з апеляційними судами важко приховати», — стверджує Людмила Волкова, членкиня Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
Тож і в нашій історії про Орисю, Григорія та їхнього сина Микиту, можливо, станеться зміна. Напевно, вже не по лінії судів, бо час зіграв свою роль. Але, будемо сподіватися, зміняться і відносини між людьми — і фокус знову зміститься, цього разу, можливо, на формування Микити як особистості, як сина обох батьків, без загострення на тому, де саме він живе. Врешті-решт він виросте і житиме власним життям, з власною сім’єю. А батьки залишаться батьками — тож їхня мудрість матиме для нього велику вагу.
Проте, повертаючись до реформи суду, маємо зауважити, що поки відбувається судовий розгляд, минають роки. За цей час змінюються обставини, і те, що було справедливим на початку, може виявитися невідповідним ситуації через 2 роки. Такі зміни можуть бути незворотними, але дуже багато залежить від здатності суду працювати оперативно та ритмічно. І саме тому ми усі зацікавлені в тому, щоб судова реформа, яка зараз триває, пройшла успішно.