Я давно вважаю цей дискурс трохи дивним. І шкідливим. Бо він дуже сильно спотворює реальність і очікування. Хоча б тому, що поняття «щаслива історія» як протилежність «трагічної історії» — це те, чого в принципі не існувало для жодного етносу, народу, держави, нації до 20 століття. Це у 20 столітті (в окремих регіонах — в 19 столітті) з'явилися суспільства з відносно рівними правами, повноцінною демократією, з високою часткою середнього класу з високим рівнем життя і порівняно низьким рівнем насильства. І їх існування в окремих регіонах планети до сього дня досі на масштаб історії — скоріше виключення, ніж тенденція.
Чи є держава запорукою щастя народу?
Часто кажуть, що нещастя українського народу (нації) в тому, що у нас ніколи не було своєї держави. І ось вона як 33 роки існує. Але тут теж є два нюанси:
- Народів без власної держави — купа. І набагато чисельніших за українців.
- Наявність держави, по-перше, не свідчить, що її населяє певний один народ, по-друге, не свідчить, що тому народу від того є якийсь позитив.
Давайте на прикладі старої успішної країни з довгою історією державності. Франція. 12 століть неперервної державної традиції. Чи було життя французів солодким, а їхня історія менш трагічною від того, що у них був король?
Ну, по-перше, історія кого? Французів? А хто такі французи і коли вони з'явилися? Коли у них з'явилася більш-менш спільна мова? Як? Багато століть єдине, що об'єднувало простір сучасної Франції — це спочатку номінальна, потім реальна влада короля і його адміністративного апарату. А мешканці Аквітанії і Нормандії ледь розуміли один одного.
А по-друге — історія яка? Не трагічна?
Вся історія Франції — це набір трагедій і катастроф різного масштабу, від релігійних війн і народних повстань до банального голоду чи окупації. Ну, не рахуючи п'яти революцій, громадянської війни і участі у всіх великих конфліктах за останні 500 років. Європа залита кров’ю французів.
Так, паралельно з тим було відбудовано величезну культуру, набагато масштабнішу, ніж українська і російська разом узяті, але що від того було тим десяткам поколінь французьких селян і містян, які існували у світі нескінченної війни, нестабільності і страждань?
Про Ірландію я вже багато разів писав. За всю історію острова більш-менш нормальними можна назвати хіба що останні років 40-50. Все інше — це треш та жах, від нашестя вікінгів до геноциду від Олівера Кромвеля, від Кромвеля до великого голоду, від голоду до громадянської війни і кризи, яка розтягнулася на багато десятиліть. Заглядати у цьому контексті Африку чи Азію просто немає сенсу. Там всюди так.
До доби масової освіти, демократизації, а більш широко — до початку переходу до розвиненої індустріальної і постіндустріальної економіки «успішна історія» — це майже без виключення про успіх еліт, до якого більшість населення стосунку не мала. І — найчастіше — не мала від того жодних бенефітів. Скоріше навпаки.
Пост на Facebook опубліковано з дозволу автора.
