Публікації, присвячені експортним можливостям борошномельної галузі України, що з'являються останнім часом, не могли залишитися непоміченими профільним співтовариством.
Часто через те, що інформація в них не завжди є точною, а іноді просто суперечить дійсності.
Згідно з даними Міжнародної ради по зерну (IGC), річний обсяг торгівлі борошном перевищив 17 млн тонн і досяг рекорду в 17,7 млн тонн 2016/17 МР. Після цього ринок тільки падав. 2017/18 МР – 16,8 млн тонн. Минулого маркетингового року — 16,1 млн тонн, прогноз нинішнього року – 15,9 млн тонн.
Обсяги дано в пшеничному еквіваленті, адже IGC показує ринок борошна саме в такому форматі. Через те й такі значні цифри: в реальному борошні прогноз на нинішній рік – близько 12 млн тонн. Далі всі обсяги надаватимуться в чистому продукті, без прив'язки до пшеничного еквівалента.
ФАО дає дещо інші цифри, але підтверджує відсутність зростання ринку і деякий спад в останні роки. І передумов до великого зростання в найближчому майбутньому немає. Це можна детально пояснити, але якщо коротко – для зростання ринку необхідні, як це не страшно озвучувати, глобальні збройні конфлікти або природні катаклізми.
- Читайте також: Чи встигне Україна стати потужним експортером борошна
Невипадково найбільшими імпортерами борошна є Афганістан та Ірак. Останній, за часів Саддама Хусейна, імпортував пшеницю і сам чудово виробляв борошно на 300 приватних млинах загальною потужністю близько 15 млн тонн на рік за необхідних 4,5 млн тонн на рік. В Афганістані більше 100 млинів, і в разі настання миру вони зможуть самі переробляти пшеницю.
Поки ж прогнози імпорту на 2019/20 МР наступні: Афганістан – 1,9 млн тонн, Ірак – 1,6 млн. Далі Узбекистан – 680 тис. тонн; Ємен – 600 тис. тонн; Ангола – 490 тис. тонн; Сирія – 300 тис. тонн.
Станом на сьогоднішній день точні дані є тільки за 2018 рік:
Як бачимо, найбільші імпортери — аж ніяк не наші сусіди. Зате вони сусіди найбільших експортерів: Туреччини – прогноз у борошні 3,1 млн тонн і Казахстану – 1,9 млн тонн. Не дуже далеко від Туреччини, враховуючи морські порти, і основні імпортери — Сирія, Судан, Ангола і Сомалі. Взагалі ж Туреччина експортує борошно до160 країн.
- Читайте також: Україна рекордно збільшила врожай зернових минулого року
І якщо для Туреччини українська пшениця відіграє реальну роль в обсягах борошна, то для Казахстану, який входить до десятки найбільших експортерів пшениці (валовий збір зерна в середньому становить 14 млн тонн, а щорічний експорт – близько 7,5 млн тонн), аж ніяк.
У списку найбільших експортерів, які продають борошно сусідам, Аргентина з 700 тис. тонн – основні покупці сусідні Бразилія та Болівія і Пакистан з 570 тис. тонн для Афганістану.
Тепер про Іран: іноді експерти пишуть про те, що «...Іран... знайшов можливості розвинути переробні потужності, домовитися з РФ про постачання пшениці й розпочати продажі до сусідніх країн до 1 млн тонн борошна на рік».
Можливо, це просто неправильне прочитання того, що «Іран може збільшити експортне постачання кормів для худоби до 900 тис. тонн 2020 року», як заявив іранський аналітик кормової промисловості Андішех Хагігат Нежад?
- Читайте також: Україна почне поставки кукурудзи до Зімбабве
Насправді Міністерство сільського господарства Ірану заявило, що країна буде самодостатньою в пшениці четвертий рік поспіль. «Очікується, що імпорт та експорт Ірану 2019-20 років будуть відносно невеликими», — сказали в ФАО. До речі, імпортне мито на пшеницю в Ірані – 50%.
У доповіді IGC прогнозується: «...іранський експорт пшеничного борошна 2019/20 МР — на рівні 250 тис. тонн у перерахунку на зерно, що не змінилося з 2018/19 МР». Тобто у борошні це 190 тис. тонн.
Також часто зустрічається помилкова думка як про великі обсяги європейського імпорту, так і експорту. Цікаво, звідки така інформація? Експортно-імпортні операції країн ЄС між собою (наприклад, Франція і Нідерланди традиційно імпортують з Німеччини і Бельгії, які, природно, туди експортують) у статистиці відображаються як імпорт і експорт ЄС загалом.
Загальний експорт і імпорт ЄС у кращі роки не перевищував 1,2 млн тонн у пшеничному еквіваленті. Нинішнього МР експортний прогноз значно нижче – 650 тис. тонн. Імпорт же ненабагато відрізняється від експорту.
- Читайте також: Україна вичерпала 10 квот на безмитний агроекспорт до ЄС
Ну і далі розвіємо ще одну, часто повторювану оману: Єгипет ніколи не був великим імпортером борошна, вважаючи за краще купувати пшеницю та переробляти її. Імпортується лише преміальне борошно, якого 2018 року було завезено аж 4,6 тис. тонн, а ось експортовано борошна пшеничного за той же період 423,4 тис. тонн.
ОАЕ – так, великий імпортер і реекспортер. Дуже часто після завантаження контейнерів з борошном на борт судна коносаменти змінюються на інші. І тоді, наприклад, третина борошна, купленого в Україні нібито для ОАЕ, йде до Північної Кореї.
Решта ж борошна переважно йде до сусідніх країн. ОАЕ, як член Ради співробітництва країн Перської затоки, має деякі преференції. Наприклад, при поставках до Іраку борошно, поставлене членом вищезгаданої організації, не обкладається ввізним митом. З цієї причини турецький експорт до Іраку зменшився.
До речі, до КНДР йде все борошно, куплене в Україні нібито для себе Індонезією, Сінгапуром, Панамою, Китаєм та Канадою.
Я повністю згоден з експертами в тому, що тенденція задоволення первинних потреб у країнах триватиме ще років 20-30, що може призвести до зростання світового продовольчого ринку до 2027 року на 17-18%. Однак хто сказав про збільшення торгівлі борошном? Усі прагнуть збільшувати імпорт сировини, а готовий продукт виробляти у себе.
- Читайте також: «Епіцентр» зайнявся виробництвом борошна
Наприклад, Індонезія, колись досить великий імпортер, майже не залежить сьогодні від імпорту борошна, наростивши переробні потужності до 11,8 млн тонн. Найбільший у світі млин PT Bogasari, що знаходиться в Джакарті, здатний переробляти 11 650 тонн пшениці на день! Філіппіни, Малайзія, Таїланд, М'янма, В'єтнам – усі нарощують переробні потужності.
Розвивається власна переробка і в країнах Африки. Ще 2015 року компанія Buhler відкрила африканську школу мельників у Найробі.
Через втрату доходів від нафти Ангола підтримує розвиток власного виробництва, аби скоротити витрати на імпорт борошна, а також стимулювати економічну диверсифікацію. Побудовано борошномельний млин потужністю 1200 тонн на добу, будується ще один потужністю 1000 тонн на добу.
- Читайте також: Українські аграрії встановили новий рекорд з експорту зерна
Найбільші ринки для турецького борошномельного обладнання — Кенія, Танзанія, Уганда й деякі інші африканські країни. Багато турецького устаткування купує Узбекистан, стрімко розвиваючи свою борошномельну галузь.
Уже побудовані нові млинові комплекси, наразі будується ще кілька великих млинів. Усе це дозволило країні зменшити імпорт борошна і почати його експорт, відібравши частину ринку в Казахстану.
А що ж Україна? Україна у десятці найбільших експортерів борошна вже багато років. 2017/18 МР країна експортувала майже 430 тис. тонн борошна – це рекорд. Наступного року експорт різко впав до рівня 301 тис. тонн.
Але й США 2018 року експортували в чистій вазі лише 257,4 тис. тонн, а імпортували 258 тис. тонн – і зовсім не бачили в цьому трагедії. І РФ, одна з лідерів світового ринку пшениці, аж ніяк не ставить рекордів на борошняному ринку. На думку ФАО, 2018 року ми були восьмими, РФ – десятою, а США – дванадцятим у рейтингу експортерів борошна.
Нинішнього сезону наші мірошники мають усі передумови впритул підійти до експорту борошна обсягом 400 тис. тонн, і, треба визнати, це був би непоганий результат. Особливо якщо врахувати, що поблизу немає жодного великого імпортера і ми не маємо тих преференцій, які є у лідерів.
А сподіватися на використання потужностей державних комбінатів просто безглуздо — усі млини на них збиткові. Про це достатньо сказано в АПК-Інформ і Латифундисті.
Нам міг би бути цікавий досвід Туреччини, експорт якої ще 2000 року становив лише 355 тис. тонн у пшеничному еквіваленті і перевищує 5-6 млн тонн на даний час.
Це тема окремої великої публікації, зараз же можна тільки запитати: чи готові наші мірошники до умов, в яких працюють турки: рівня прибутку в 6-8%; відвантаження корабельними партіями без передоплати на підставі усних домовленостей про відстрочення оплати; відтермінування оплати на один і більше місяців; постійних інвестицій у модернізацію та оновлення виробничої бази?
Чи треба Україні взагалі прагнути до того, аби «стати потужним експортером борошна»? Особливо враховуючи відсутність великих імпортерів поблизу портів і кордонів. А є ще невирішені і такі, що не вирішуються, проблеми як з внутрішньою логістикою, так і з зовнішньою. Та й низька прибутковість борошномельного бізнесу не особливо приваблює інвесторів... Так, може, варто піти сучаснішим, продуктивнішим і прибутковішим шляхом? Як, наприклад, це роблять Китай, РФ, Казахстан та деякі інші країни.
Глибока переробка зерна – чудова перспектива розвитку економіки будь-якого регіону, що виробляє зерно, і країни загалом. Ринок продуктів глибокої переробки зерна розвивається дуже динамічно, на відміну від ринку зерна і борошна, і має хороші перспективи зростання в найближчі 5-10 років.
- Читайте також: Мінфін проти планів Мінекономіки виділити 90 млрд грн на підтримку промисловості і АПК
Ось до чого треба прагнути Україні і на що залучати інвестиції — виробляти високоліквідні на світовому ринку продукти, передусім, крохмаль і вироблені з нього глюкозу, глюкозні сиропи, а також суху клейковину, амінокислоти, вітаміни, біоетанол, лізин і т. д. Усе це є експортною продукцією з високою доданою вартістю. Попит на продукти глибокої переробки зерна є практично в усіх країнах.
Згідно з інсайдерською інформацією, перше в Україні підприємство з виробництва крохмалю почала будувати в Борисполі компанія, наближена до попереднього президента.
Однак це вже зовсім інша історія....
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
