Незважаючи на численні переможні реляції в інформаційному просторі України про бурхливий розвиток вітчизняної біогазової енергетики, твереза оцінка ситуації, не викликає особливого оптимізму і вимагає від нашого уряду прийняття невідкладних заходів.
Так, за повідомленням Державного агентства енергоефективності та енергозбереження, на кінець другого кварталу 2019 року в Україні працювало 43 генеруючих електроенергію біогазових комплекси, із загальною встановленою потужністю 66 МВт. З яких 44 МВт працювало на агроотходах, а 22 МВт — на полігонах побутових відходів.
На відміну від всіх інших країн світу, вітчизняні біогазові об'єкти на полігонах ТПВ мають досить високий зелений тариф на вироблювану електроенергію, що дозволяє окупати такі проекти за небувало привабливий термін (до 2-х років). Тому бажаючих взяти участь у тендерах, що влаштовуються місцевою владою, зазвичай вистачає. Хоча не всі наявні в Україні полігони залучають інвесторів, а лише ті, в яких обсяги наявного біогазу достатні для довгострокового стабільного вироблення електроенергії. А таких в Україні залишилося зовсім трохи і особливої перспективи для розвитку нових проектів у цій сфері явно не проглядається.
Зовсім інша ситуація склалася для біогазової енергетики у сфері використання для вироблення біогазу інших видів сировини: відходів та побічних продуктів сільського господарства, харчової промисловості, населення, водоочисних споруд.
З усіх перерахованих видів сировини лише один належить державі, у вигляді комунального майна місцевих громад. Це — органічний осад муніципальних водоочисних споруд великих населених пунктів, в яких його утворюваний обсяг дозволяє рентабельно виробляти енергоресурси у вигляді електричної і теплової енергії.
На сьогоднішній день в Україні такі об'єкти повністю відсутні, хоча анонсовано їх будівництво в рамках проектів по реконструкції водоочисних споруд Харкова, Києва, Львова, Дніпропетровська та ряду інших міст нашої країни. Біогазові комплекси водоочисних споруд, як правило, мають невисоку встановлену потужність (в середньому, 1 МВт) та не здатні, навіть у перспективі, зробити істотний вплив на розвиток вітчизняної біогазової галузі.
Інша справа — харчові відходи населення, обсяги яких при використанні технологій біогазової енергетики дозволяють внести істотний внесок в заміщення викопних видів палива, зниження викиду парникових газів та покращення екології міського середовища. Все, що для цього потрібно, — роздільний збір харчових відходів. Про який багато пишеться і говориться, яке присутнє у всіх планах міської влади і яке починає впроваджуватися окремими громадськими та комерційними організаціями в різних регіонах України. Про отримання біогазу тут, за рідкісним винятком, мови не йде. Хоча про такі наміри час від часу заявляють. Основними проблемами, в даному випадку, вбачаються необхідні великі обсяги подібної сировини, відсутність жорсткого законодавства щодо дотримання правил утилізації і, нарешті, відсутність розуміння місцевою владою необхідності інвестування в процеси роздільного збору відходів значних фінансових ресурсів.
Основний зрозумілий і доступний ресурс в Україні для вироблення біогазу — відходи і побічні продукти сільського господарства і підприємств харчової промисловості. Та ще — спеціально вирощувані рослини (як правило, силосна кукурудза). Відповідно до заяв офіційних установ та осіб, що в Україні на кінець другого кварталу 2019 року налічувалося близько двох десятків таких біогазових комплексів, загальною потужністю 44 МВт. У цій цифрі враховуються тільки підприємства, які отримали від держави зелений тариф на вироблювану електроенергію. Хоча є ще кілька, які працюють, але такого тарифу не мають, оскільки до моменту початку своєї роботи існуюче на той момент законодавство такої можливості не надавало («Астарта», УМК, «ПЖК Запоріжжя»), або необхідна документація не була правильно оформлена («Сігма»). За наявними даними, точна цифра загальної встановленої потужності вищевказаних біогазових комплексів становить 38,594 МВт, а загальна їх кількість — 15. З них на кінець другого кварталу генерували електроенергію в енергосистему України — 9, із загальною встановленою потужністю 22,13 МВт.
Зараз на різних стадіях будівництва знаходяться ще 10 біогазових проектів, з загальною потужністю 37,6 МВт. З яких, за нашим прогнозом, ні один не почне генерувати електроенергію в енергосистему до кінця 2019 року.
З різних причин, основною з яких є відсутність фінансування, зупинені ще десяток біогазових проектів у сільському господарстві, загальною потужністю близько 30 МВт.
Показово, що незважаючи на прийняття закону 4489-Д, яким чинний тариф на електроенергію з біогазу залишений незмінним до 2030 року, в першому півріччі 2019 року розпочато роботу тільки над одним біогазовим проектом в сільському господарстві (1,5 МВт для компанії «Галс-Агро»).
З вищесказаного стає очевидним, що сформована в Україні ситуація абсолютно не відповідає тій ролі, яка відводиться біогазовій енергетиці в стратегічних планах розвитку передових країн світу.
За обсягом виробництва електроенергії біогаз не в змозі конкурувати ні з сонцем, ні з вітром. За обсягами виробленого тепла біогаз не в змозі змагатися з твердою біомасою. Однак, тільки з біогазу можна провести повний поновлюваний аналог природного газу. Тільки біогазова енергетика здатна запобігти зараженню і знищення навколишнього середовища. Тільки в процесі вироблення біогазу можна зберегти поживні речовини і мікроелементи, що містяться в рослинній і тваринній біомасі та, при правильному відношенні, забезпечити повернення їх в грунт і природний кругообіг.
Причина такої ситуації, на наш погляд, полягає в значній недооцінці державою потенційної ролі біогазової енергетики в запобіганні змін кліматичних умов та збереження екології навколишнього середовища і виражається в наступному:
- Існуючий тариф на електроенергію з біогазу явно недостатній для інвестиційної привабливості біогазових проектів для переважної кількості сільськогосподарських підприємств;
- Відсутне стимулювання ефективного використання виробленої теплової енергії;
- Відсутне стимулювання переробки дигестата у якісні органічні добрива;
- Відсутне стимулювання виробництва поновлюваного природного газу — біометану — для використання як транспортного палива великовантажного транспорту;
- Відсутне суворе екологічне законодавство в сфері утилізації органічних відходів та побічних продуктів сільського господарства та підприємств харчової промисловості.
