Скільки коштує Україні Стамбульська конвенція

Володимир Зеленський планує найближчим часом винести на розгляд Верховної Ради проєкт ратифікації міжнародної угоди із захисту жінок від домашнього насильства та насильства в сім'ї. Фото: www.promoteukraine.org

Володимир Зеленський планує найближчим часом винести на розгляд Верховної Ради проєкт ратифікації міжнародної угоди із захисту жінок від домашнього насильства та насильства в сім'ї. Фото: www.promoteukraine.org

Президент України планує найближчим часом винести на розгляд Верховної Ради проєкт ратифікації міжнародної угоди із захисту жінок від домашнього насильства та насильства в сім'ї — так звану Стамбульську конвенцію. Главі держави довелося знову повернутися до цього питання після того, як електронна петиція із закликом ратифікувати Конвенцію набрала понад 26 тисяч голосів. Проєкт подібного закону вже не вперше виноситься на розгляд Верховної Ради. Попередня спроба була 2016 року, але вона не знайшла прихильності народних депутатів: законопроєкт про ухвалення Конвенції направили на доопрацювання, а 2019 року взагалі зняли з розгляду. Трохи більше ніж за рік питання знову стоїть на порядку денному.

Про що йдеться

Конвенцію Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насильством було відкрито для підписання 11 травня 2011 року в Стамбулі, Туреччина. Через те й отримала другу неофіційну назву Стамбульська конвенція. Документ передбачає, що держави-підписанти беруть на себе низку зобов'язань щодо забезпечення захисту всіх дівчаток, дівчат і жінок від будь-якого прояву насильства. Станом на вересень 2020 року конвенцію ратифікували 34 держави, ще 11 підписали, але не ратифікували. Серед таких країн і Україна.

Каменем спотикання стало кілька пунктів Стамбульської конвенції, які можуть призвести до суттєвої зміни цивільного законодавчого поля. А саме поняття «гендер» і обов'язки щодо введення до шкільного навчання інформації про одностатеві види родини. Дебати на цю тему ведуться в багатьох країнах. Наприклад, у Польщі навіть після підписання й ратифікації Конвенції в липні 2020 року розпочали процес виходу з цієї угоди. Проти оновленої програми навчання школярів виступив міністр юстиції Польщі Збігнев Зьобро. Не погодилися ратифікувати документ і в Болгарії: Конституційний суд країни визнав документ таким, що не відповідає Основному Закону. Парламент Угорщини відмовився ухвалювати Конвенцію через «деструктивні гендерні ідеології». Крім цих трьох країн, що не ратифікували Стамбульську конвенцію Велика Британія, Чехія, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Словаччина та Україна.

Telegram Logo

Невже все через насильство?

Звісно, ні. З 2017 року в Україні діє окремий закон про протидію домашньому насильству. Згідно із цим законом, умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя або колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних чи близьких відносинах, карається позбавленням волі до 5 років (стаття 126-1 КК України).

Крім того, рівноправність чоловіків і жінок також уже закріплена законодавчо. Ще за 15 років до підписання Конвенції рівні можливості для кожного громадянина незалежно від статі були зафіксовані в Конституції України (стаття 24). А у Виборчому кодексі України йдеться, що під час формування загальнодержавного й регіональних виборчих списків партія має забезпечити присутність у кожній п'ятірці (місцях із першого до п'ятого, із шостого до десятого тощо) кожного виборчого списку не менш як двох кандидатів кожної статі (п.12 ст.154 і п. 9 ст. 219).

Google News Logo Підписуйтесь на нас в Google News!

Права й потреби дітей, які стали жертвами насильства, в Україні захищає Служба у справах дітей та Опікунська рада, створені при кожній районній державній адміністрації по всій Україні.

Водночас у законі України прописаний і механізм надання допомоги жертвам насильства. Але, на жаль, за фактом у країні немає в достатній кількості центрів допомоги, де постраждалі могли б отримати анонімну допомогу, медобслуговування й підтримку. Однак це не питання впровадження нового законодавства, а виконання вже наявного.

«Однозначно наявних законів досить для того, щоби забезпечити права жінок, меншин і взагалі всіх груп, які зазнають насильства. На жаль, ці закони просто не виконуються. Для цього потрібні наполегливість і послідовність влади. Ще один новий суперечливий документ, як-от Стамбульська конвенція, тільки ускладнить ситуацію», — говорить керуючий партнер компанії «Правові партнери» Андрій Доманський.

Крім ідеологічного складника, проблема для України перебуває в площині економіки. Стамбульська конвенція накладає на підписантів додаткові фінансові зобов'язання. І якщо статтю 30 Конвенції щодо виплат із державного бюджету компенсацій жінкам, постраждалим від насильства, можна ухвалювати з поправками (цю можливість прописано в самій Конвенції, і саме в такому форматі її ратифікувала Вірменія), то стаття Конвенції про надання притулку ЛГБТ-біженцям із будь-яких інших країн не передбачає подвійного прочитання.

Ціна біженства для України

Можливо, у нашій країні слабо уявляють собі, що таке насправді потік біженців, але в Європі із цим явищем уже добре знайомі. Тільки за 9 місяців 2020 року в пошуках кращого життя Середземне море перетнули понад 50 тисяч осіб із країн Африки та Азії. Велика частина з них досягає берегів Італії, Іспанії, Мальти або Греції. Ці країни змушені асимілювати новоприбулих із Тунісу, Алжиру, Афганістану, Бангладеш та інших країн.

У Великій Британії кількість заявок від ЛГБТ-біженців також зростає з кожним роком. За даними уряду Об'єднаного Королівства, з 2015 до 2017 рік було видано 1540 дозволів на проживання біженцям «із ЛГБТ-компонентом». Найбільше заявок на подібний вид біженства подавали жителі Пакистану, Уганди та Камеруну.

ЛГБТ стають усе пріоритетнішим типом біженців для країн Європи. Наприклад, Норвегія вже взяла на себе зобов'язання приймати передусім ЛГБТ-біженців: 2020 року їхня кількість складе 3 тисячі осіб.

Нагадаємо, що з 2014 року в Україні є 1,45 млн власних біженців — внутрішні переселенці з тимчасово окупованих територій. На допомогу їм Мінсоцполітики за п'ять років планувало витратити 16,1 млрд грн. Але цих коштів недостатньо, і на додаток на окремі проєкти залучаються кредитні кошти. Наприклад, на забезпечення програми «Доступне житло» під 3% кредитування Україна планує отримати 25,5 млн євро від Німеччини.

Водночас, на відміну від біженців з інших країн, українським переселенцям не потрібні дорогі програми асиміляції. Немає потреби вивчати нову мову, розуміти чужу культуру, з'ясовувати, як влаштуватися на роботу в незнайомому законодавчому полі. Щодо біженців із країн Азії та Африки ситуація матиме інший вигляд. Для них необхідно буде створювати окремі тимчасові поселення, перевіряти стан здоров'я, адаптувати до умов життя в Україні, навчати нових професій, влаштовувати на роботу тощо. Усе це — коштом держбюджету, отже, з податків українців, які працюють.

Утримання табору для біженців — досить дорога стаття витрат. Наприклад, у транзитних центрах міст Бамберг і Манхінг (Німеччина) перебувають по 1 тисячі осіб. Строк перебування в таких місцях на період розгляду заявки про надання притулку — від 6 місяців до півтора року. Увесь цей час біженці обмежені в правах, не можуть працювати, не отримують освіту й живуть на 75-135 євро на місяць залежно від країни. Деякі з них просто втікають із таборів і залишаються в країні нелегалами, провокуючи конфлікти з місцевим населенням. Отже, на матеріальну допомогу біженцям лише одного табору буде витрачено від 800 тис. євро до 1,6 млн євро на рік. Без урахування витрат на будівництво табору, медичну допомогу, забезпечення водою, електроенергією тощо.

Як говорить Валерій Геєць, директор Інституту економіки та прогнозування НАНУ, вартість утримання одного табору ЛГБТ-біженців в Україні може досягати 95-100 млн грн на рік. З огляду на обсяг проблеми забезпечення біженців може обійтися в 150-200 млн грн на рік. «В умовах гострого дефіциту бюджету, брак коштів Україна просто не може собі дозволити гратися в такі ігри. Правильно було б відмовитися ратифікувати Конвенцію в її нинішньому вигляді», — вважає Геєць.

З ним згоден і директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. «Україні пропонується бездумно погодитися на те, щоби прийняти всі умови Конвенції, яку відмовляються підписувати безліч європейських країн. Безумовно, це буде дуже необачним вчинком, який вдарить по гаманцях платників податків, по суверенітету держави. Тому Конвенція в такій редакції, як зараз, точно має бути відхилена», — упевнений політолог.

Водночас глава Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко зазначає: «Стамбульська конвенція — досить суперечливий документ принаймні в його нинішньому вигляді. Вона не тільки покладає на державу проблему додаткових витрат, а ще й фактично суперечить Конституції України й безлічі інших законів. Тобто її повноцінна імплементація вимагає серйозної зміни законодавства. Провести це все через Раду без проблем у нинішніх умовах буде практично нереально».

Що робити з Конвенцією

Необхідно чітко розуміти наслідки ратифікації подібного документа, перш ніж ухвалювати це рішення остаточно, говорить Геєць. «Були і є конкретні причини, через які Україна неодноразово досі цього не робила. Варто звернути увагу і на економічний, і на соціальний вплив Конвенції. Чи готові ми приймати нових біженців з інших країн? Чи готові ми витрачати ресурси на їхню асиміляцію? Чи розуміємо в повному масштабі, які зобов'язання на себе беремо? Чи зможемо ми їх виконати? Від цього залежить і наша внутрішня стійкість як країни, і наша міжнародна репутація», — зазначає директор Інституту економіки та прогнозування НАНУ.

Warning icon Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter

Коментарі

Всі новини