У жовтні Чорнобильську зону відчуження відвідали майже 15 тисяч людей (за весь 2020 — 36 450 людей) – це рекордна кількість, як порівняти з іншими місяцями, 24% загальної цифри від початку року. Водночас держава заявила про посилення туристичної складової в зоні, проєкт реновації об’єктів і нові підходи у відвідуванні.
Радниця міністра захисту довкілля та природних ресурсів з питань розвитку зони відчуження Лала Тарапакіна розповіла 
, як мінятиметься зона відчуження в найближчі два роки і як вона буде заробляти сама на себе.
Як зараз змінюється зона і що ми побачимо, коли завершиться проєкт «Великого будівництва» в Чорнобилі?
- Цей проєкт здебільшого не про будівництво, а про ревіталізацію, яка в зоні відчуження має свій унікальний контекст. Тут не може з’явитися нове місто-сад. На цьому місці не можна обнулити регіон, збудувати щось нове. Саме тут важлива пам’ять, історії людей, унікальна культура й місце, яке об’єднує всіх людей.
Головне наше завдання – створити інфраструктурні об’єкти, необхідні для елементарної гігієни й безпеки гостей. Ліхтарі, відеокамери, туалети, місця, де можна поїсти чи випити кави, чого раніше не було. Водночас тут навіть відеокамери мають особливі функції: окрім безпеки, мають і антивандальний ефект, протипожежні цілі.
Другий напрямок — музеїфікація. На базі наявних об’єктів у зоні ми створюємо щось, що має прив’язку до історії цього місця, але набуває іншого значення.
Наприклад, у 2022 році тут біля вокзалу має з’явитися «Чорнобиль цех», чи як ми кажемо «Чорнобиль хаб». Це великий простір на 3 тис. м на місці колишнього СТО АТП (автотранспортні підприємства). У 1986-му це місце перетворилося на їдальню для ліквідаторів, іноді тут одночасно обідали, нашвидку спілкувалися 600 людей. Вони називали це місце «кормоцех».
Так зараз виглядає майбутній «Чорнобиль-хаб», де можна буде поїсти. Фото: особистий архів
Нині будемо його реконструювати, фактично зберігаючи початкову функцію – точку збору. Культурно-громадський простір, де буде і футкорт, і відбуватимуться культурні проєкти.
Наразі в зоні відчуження, наприклад, на вулиці заборонено вживати їжу та щось пити. Раніше можна було перекусити лише в автобусі. Тепер можна буде поїсти в «хабі».
Третя частина – консервація легендарних об’єктів Прип’яті, які 30 років без людей поступово руйнуються. Наприклад, кафе «Прип’ять». З точки зору державних будівельних норм це звичайна будівля. Але унікальні вітражі роблять цю будівлю пам’яткою мистецтва.
Окрім цього, плануємо відновити автовокзал, 16-поверхівку, один із пропускних пунктів, через який туристи в’їжджають до зони. Цього року ми зосередилися на інструментальних дослідженнях і проєктуванні, щоб отримати технічні звіти й розуміти, як далі працювати з об’єктами. Основні роботи заплановані на 2022 рік.
Що ще потрібно, якщо туристичний потік буде зростати?
- Чорнобильська зона нагадує подорож до Радянського союзу. Тут є базова туристична сфера — готелі-хостели з радянським сервісом, і в цьому для іноземців є свій шарм. Вони навіть не скаржаться – ні на умови проживання, ні на харчування. Бо розуміють, що приїхали не в «Ріксос», а в Чорнобиль.
Тут ми можемо показати іноземцям той самий артефакт — кафе «Прип’ять». Робота буде складною: важливо зберегти легендарні вітражі художника Віктора Блінова. Техніка, яку він розробив у бюро монументального мистецтва, не має аналогів у світі. Це об’ємні вітражі, які складаються зі сотень пластинок. Навіть за кількістю матеріалів ця техніка потребує в 10 разів більше скла, ніж на звичайний плоский вітраж.
Техніка вітражів Віктора Блінова не має аналогів у світі. Фото: особистий архів
За словами запрошеної експертки — членкині бюро монументальної секції Національної спілки художників України Лариси Пішої, цей вітраж створює враження неначе це не скло, а тканий гобелен, що світиться.
Тобто, уявляєте? У Прип'яті є дещо, що є українською національною спадщиною, що може здивувати навіть дуже обізнаних людей.
Кафе «Прип`ять» з унікальними вітражами наразі в аварійному стані. Фото: особистий архів
Цікавим є і кінотеатр «Прометей». Його консервація також буде непростою: там знаходиться мозаїка Івана Литовченка «Енергія», яка також дуже обсипається. На другому боці будівлі — музична школа, тут мозаїка, яка постраждала ще більше.
Консервуватимемо в моменті — як є. Інакше це порушить автентичність. Чимало істориків, експертів наполягають: зберігати й зробити безпечним для відвідування.
Чи наприклад, басейн «Лазурне» – культове місце, але в аварійному стані. Тут треба прибрати сміття, поставити загорожі, закріпити стелю, підлогу, бо все гниє.
Повністю оновити треба КПП «Дитятки» — щоб відвідування було user experience, щоб люди проходили набагато швидше і з елементарним комфортом.
Ми працюємо наразі з міністерством довкілля над концепцією ревіталізації. Це багато фахівців, експертів, які мають об’єднати всі думки щодо майбутнього. Історики, радіологи, лікарі, працівники ЧАЕС, ліквідатори, громадські об’єднання. Усі вони вважають це місце своїм. Тому ми змушені постійно обговорювати це, щоб прийти до спільного знаменника.
«Велике будівництво» в зоні – це фактично ревіталізація зони відчуження, яка створюється дуже обережно, зберігаючи автентику та історичну пам’ять.
Як держава гарантує безпеку на цій території?
- Головна функція зони відчуження – бар’єрна. До зони можна потрапити винятково за затвердженими маршрутами, які ретельно промірюються.
Взагалі, якщо йти за маршрутами, в зоні повністю безпечно. Там навіть радіаційний рівень буде менший, ніж у центрі Києва.
Решта маршрутів для відвідування закриті. Будемо унеможливлювати вхід до будівель, які є смертельно небезпечними. І попереджати відвідувачів. Зокрема й вказівниками про те, що якщо ваш гід веде вас сюди, це реально загрожує вашому життю.
Наприклад, є медчастина, куди звозили перших пожежників після аварії. Там досі зберігається їхній одяг. Він так фонить, що навіть постояти біля нього хвилину – це дуже небезпечно для здоров’я.
Тому ми не радимо відвідувати зону нелегально, як це роблять сталкери. Це шалені люди, їх не варто наслідувати. Відвідування можливе лише в супроводі наших фахівців.
Але після того як Фонд держмайна оголосив про можливість орендувати в зоні відчуження приміщення, британські видання взагалі написали, що на торги виставлені квартири, де можна оселитися...
- Це правильний проєкт. ФДМ виставив майно на торги, бо треба шукати господаря для майна в зоні, яке зараз на балансі держави. Наразі за програмою фонду можна зняти приміщення за символічні кошти — 1 тис. гривень із коефіцієнтом 0,15%. Це приміщення для виробництва або складів закритого типу.
Потрібно, щоб з’явилися, умовно кажучи, продуктові магазинчики. Адже тут щодня перебуває близько дві тисячі людей, їм потрібні послуги.
Але звісно, що приїхати сюди й пожити – не можна. Люди тут працюють, але лише вахтовим методом. Їм видають накопичувачі, залежно від напрямку роботи відстежують дозу накопиченої радіації.
Ми знаємо, що в села повернулося близько 100 людей. Держава їх легалізувала. Це люди літнього віку, які живуть у своїх хатинках, їм це дорожче за життя, дорожче за ризик померти.
Вони не хочуть деінде доживати свого віку. Але це не значить, що сюди треба приїжджати і жити.
Загалом Чорнобиль наразі й так досить населене містечко. Люди працюють вахтовим методом 4 через 4 доби, або 15 через 15, щоб не накопичувати зайву дозу радіації.
Загалом це велетенська територія з майном. Деякі об’єкти можна здати в оренду. Що може держава дозволити собі тут ще зробити?
Зараз у зоні живе близько 100 людей, щоденно працює 2 тис. працівників. Фото: особистий архів
- Незважаючи на великі території, у зоні відчуження є низка обмежень – законодавчих і нормативних актів, державний нагляд, пов'язаний із радіаційною безпекою.
Як на мене, окрім відвідування зони, наразі найбільш ймовірна монетизація території – це переробка відходів і розвиток зеленої енергетики. Але це лише напрямки. Усе це буде в майбутній стратегії.
Якщо є велетенська територія, яка ніколи не буде населена, можна зробити так, щоб на ній перероблялися відходи, які не можуть перероблюватися на території населеної України через близькість житла. Скажімо, ті самі батарейки, які ніхто не переробляє.
Після запуску проєкту ревіталізації держава буде думати, як налаштувати ситуацію, щоб зона відчуження могла заробляти на відновлення сама. Тому що наразі ця територія – велетенське навантаження на бюджет.
Будуються й нові сонячні станції. Одна з них досить потужна в Чорнобилі – на базі шкільного стадіону. Перші кроки до зеленої енергетики зроблені. Але вони ще дуже несміливі.
У концепті ми прописуємо бачення, що допоможе зоні утримати ці об’єкти, зберегти їх, створити можливість заробляти на себе.
Як швидко зона може вийти на окупність і працювати на себе?
- Заробляти на відвідуванні зони можна лише за умови збереження науково-просвітницького контексту.
Дуже важливо, щоб кількість відвідувачів зростала, щоб люди хотіли приїжджати другий, третій, п’ятий раз, відкриваючи це місце знову й знову.
Багато років у зоні існують одні й ті самі маршрути. Це не мотивує людей приїжджати повторно. Хоча Чорнобиль різний навіть влітку й взимку.
Оскільки наше завдання – вплив саме на туристичний потенціал Чорнобиля, щоб люди з усього світу приїжджали сюди і витрачали гроші на розвиток Чорнобиля. А це передбачає:
- збільшення локацій, куди людям буде цікаво приїжджати;
- збільшення маршрутів;
- переупакування туристичних продуктів;
- прозорі правила роботи на операторському ринку;
- додаткова музеїфікація, надання нових смислів;
- посилення заходів безпеки.
Усе це безумовно вплине на монетизацію зони відчуження. У цій монетизації є ціль: це місце має бути менше дотоване державою і мати змогу розвиватися самотужки на зароблені зоною кошти.
Коли ми створюємо інфраструктурні проєкти, додаємо точки, де можна перекусити, сходити в туалет, послухати цікаву лекцію, подивитися артоб’єкт, — це збільшує відвідуваність зони й середній чек.
Якою держава бачить зону відчуження за 10 років? Що тут буде – туризм чи щось більше?
Окрім туризму, Чорнобиль може заробляти на зеленій енергетиці, індустріальному кластері. Фото: особистий архів
- Остаточна концепція розвитку цієї території має бути завершена у квітні — травні наступного року. Там будуть прописані головні наративи: куди і як має розвиватися зона відчуження, з врахуванням інтересів усіх стейкхолдерів.
Ми об’єднуємо різні концепції і візії, на сьогодні їх кілька. Екологічна, від Держагенції з управління зоною відчуження, ще одна — від Міністерства культури.
Насамперед це сховище ядерних відходів. Станція не виробляє атомну енергію, але захоронює відходи. І буде це тривати до 2064 року. Дуже сподіваємося, що з часом це буде місце зеленої енергетики, індустріальний кластер. Тому що велетенська територія, на якій в найближчому майбутньому – 24 тис. років — точно не будуть жити люди. Можливо, й довше.
Важливо, щоб Чорнобиль став місцем головного уроку з безпеки життя. Місцем науки, просвітництва, підведення підсумків.
Це також меморіальне місце пам’яті й переосмислення травматичного досвіду для всього людства. Для відвідування це місце треба наповнити ідеями наукового просвітництва.
Усе, що є в зоні відчуження, точно не може мати розважальний характер. Ми намагаємося не використовувати навіть слово «туризм», хоча більшість людей вже звикли відвідування Чорнобилю так називати. У туризмі є розважальна складова. А тут розкривається внутрішній біль, переосмислюється ставлення до життя, до планети.
Ми розуміємо, що Чорнобиль – це туристичний магніт для людей з усього світу. Але, на мою думку, тут має пройти ініціацію і кожен українець. Ми хочемо, щоб люди зробили висновки й зрозуміли, що треба йти далі.
А переосмислити щось можна через культурні проєкти. Прикладом цього став серіал НВО «Чорнобиль», який сколихнув увесь світ. Ми хочемо, щоб у зоні були класні інтерактивні музеї, щоб було більше інформації для дітей. Оскільки дітям до 18 не можна відвідувати зону, ми створюємо пізнавальну комунікаційну платформу про Чорнобиль. Щоб діти могли ознайомитися з матеріалами: що й чому відбулося, що передувало катастрофі, що вона означає для людства, чому важливо про це говорити.
З музейних проєктів тут є цікавий 16-поверховий будинок, з квартирою Володимира Правика – начальника бригади пожежної частини, у якій загинули усі хлопці. Ми хочемо зробити з цієї квартири артоб’єкт, наповнити її смислами.
З квартири Володимира Правика – начальника бригади пожежників, що загинули на ліквідації вибуху на ЧАЕС, хочуть зробити арт-об'єкт. Фото: особистий архів
Сталкери давно нелегально водять сюди групи людей. А ми хочемо зробити це офіційно, створивши безпечнішу зону. Щоб дати гостям, з одного боку, змогу подивитися, як жили рятувальники, а також віддати їм шану. З іншого боку – щоб подивитися на велич Прип’яті, коли її перемогла природа. З даху цього будинку відкриваються неймовірні краєвиди на місто.
Наразі проводяться дослідження, щоб зрозуміти, наскільки безпечно водити сюди людей, будемо ставити загорожі. Зовні такі об’єкти міняються несуттєво. Але ми маємо зробити все, щоб вони простояли набагато довше.
Ми не можемо міняти Прип’ять — вона має залишитися такою, як вона є, але безпечнішою для її працівників і гостей. Вже давно ініціативна група намагається домогтися включення об’єктів зони до списку пам’яток ЮНЕСКО.
Нинішня мета – зробити відвідування безпечним. Однаково до зони їде дедалі більше й більше людей. По-друге, це наша історія. Якщо «Прип’ять» зруйнується, туди не можна буде пускати нікого.
Читайте також
PUMA переосмислює гру: старт наймасштабнішої та найгучнішої кампанії року — "GO WILD"
