Суддя церковного трибуналу Франциска Туманевича стала волонтером у Житомирі. Фото: Марина Ткачук
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну багато людей і бізнесів «перекваліфікувалися» у волонтерів. Кожен намагається допомагати чим може: возить гуманітарну допомогу тим, хто цього потребує, годує тварин, евакуює жінок і дітей, допомагає військовим і теробороні тощо. До лав волонтерів місяць тому долучилася і Франциска Туманевич зі згромадження Сестер Пресвятої Родини з Назарету, що мешкають у Житомирі. 
розповідає її історію.
Суддя церковного трибуналу Франциска Туманевич стала волонтеркою в Житомирі. Фото: Марина Ткачук
Волонтерство в Україні: як суддя церковного трибуналу допомагає українцям
«Місяць тому моє життя, як і в усіх українців, було зовсім іншим — воно проходило в офісі церковного суду», — говорить сестра Франциска Туманевич, яка наприкінці січня захистила докторат із церковного права і працювала суддею єпископського суду. «А тепер я — «завгосп» складу фонду «Карітас-Спес» із гуманітарною допомогою для постраждалих українців. Вирішую, куди складати коробки з памперсами, де знайти вантажівку та куди зараз варто терміново везти продукти».
Сестра координує логістичну роботу фонду на Київщині та Житомирщині. Завдяки зусиллям команди цими днями допомогу отримали вже понад 15 тисяч людей, скеровано тим, хто цього потребує, понад 20 тонн гуманітарних вантажів. Але перелік потреб щодня зростає. «За ці 20 із лишком днів у моєму телефоні з'явилися цікаві номери: «Володя-фура», «Вітя-навантажувач», — усміхається сестра. — Але завдяки небайдужим людям, які відгукуються на неймовірні виклики, які беруться за, здавалося б, нереалістичні завдання, ти бачиш, що в цієї війни є ще й інший бік. Окрім страшного горя, втрат і руйнувань, тобі відкриваються небачених масштабів людське добро та чуйність».
Волонтери фонду «Карітас — Спес» допомагають українцям. Фото: Марина Ткачук
Волонтери фонду «Карітас — Спес» допомагають українцям. Фото: Марина Ткачук
Волонтери фонду «Карітас — Спес» допомагають українцям. Фото: Марина Ткачук
Волонтери фонду «Карітас — Спес» допомагають українцям. Фото: Марина Ткачук
Волонтери фонду «Карітас — Спес» допомагають українцям. Фото: Марина Ткачук
Як люди реагують на допомогу у війну: «плачуть від радості»
«Наша війна в Житомирі — вона трохи інша, — ділиться сестра своїми думками про пережитий місяць у режимі воєнного стану. — На відміну від мешканців Маріуполя, Чернігова та інших заблокованих міст, ми можемо діяти, допомагати. І мусимо робити бодай щось для тих, хто такої змоги зараз не має. І тому наше завдання — забезпечити потреби людей у регіонах, які страждають найбільше».
Житомир, звісно, мирним теж не назвеш — сюди теж «прилітає» й у житлові будинки, і в школи, і в лікарні. Сестра розповідає, що спочатку організовували допомогу житомирським військовим: шукали їжу, медикаменти, збирали гроші від людей, а також закривали потреби тероборони. «Але мешканці швидко організувалися й почали готувати їжу для військових. І ми зрозуміли, що час допомагати там, де це найбільше необхідно», — говорить вона.
Спершу сестри були впевнені, що в співпраці з благодійним фондом «Карітас — Спес» опікуватимуться місцевими дітьми-сиротами. Але малюків із Житомирщини евакуювали на безпечніший захід країни. А вже за кілька днів до цих спорожнілих будівель почали перевозити дорослих людей із Київської області — пацієнтів інтернатів, що мають психоневрологічні розлади. «Перші дзвінки від директорів інтернатів надзвичайно розчулили: вони просили привезти бодай якусь їжу, — пригадує сестра. — Напередодні ми отримали з Польщі вантажівку з гуманітарною допомогою. Там було багато одягу для дорослих людей. Я тоді ще подумала: куди ми роздамо стільки вдяганки? А тут — дзвінки про допомогу. Приїхали шість автобусів із переселенцями, і ми все роздали.
Волонтер фонду «Карітас — Спес» допомагає українці. Фото: Марина Ткачук
А коли повезли їжу та одяг хворим людям, ми були вражені: мешканці інтернатів (а вони були з Бородянки, Макарівського району — звідти, де точилися криваві бої) здебільшого залишилися в самих кімнатних капцях — голі, босі та голодні. Вони розповідали нам, як проривалися з боями до Житомира; як мусили хоронити померлих на подвір'ї інтернату, сидіти без світла й тепла, їжі та води, як далеко не всіх довезли до Житомира — найслабші померли дорогою… Слухати це без сліз неможливо… Але ми бодай були втішені, що хоч якось змогли їм допомогти. Завдяки нашим жертводавцям вони отримали найнеобхідніше: взуття, одяг, постіль і їжу. Ці дорослі люди, більше схожі на великих дітей, плакали від радості».
Як волонтери в Житомирі допомагають українцям і чого бракує
Зараз при благодійному фонді «Карітас» створено штаб волонтерів, які приходять допомагати щодня. Робота знаходиться для всіх охочих: друзі з усієї Польщі надсилають гуманітарну допомогу (їжу, одяг, побутову хімію), українські волонтери дбають про те, аби було чим її привезти від кордону. Далі її сортують і розвозять Житомирщиною, Київщиною, Черкащиною й Чернігівщиною. «Коли нам уперше сказали, що є велика потреба в допомозі в самому Києві, що до центрального римо-католицького костелу в центрі столиці приходять кияни просити їжу, я подумала: це неможливо — ми не довеземо туди нічого! Але вже перші наші буси змогли дістатися Києва, і ми зрозуміли: маємо й це робити, допоки є можливість».
Сьогодні сестри разом із волонтерами фонду допомагають роздавати продовольчі набори родинам, які залишилися в Житомирі. Збирають кошти — завдяки пожертвам вони мають змогу купувати в інших містах і за кордоном необхідні ліки для поліклінік, лікарень — вони теж мають далеко не все необхідне. Часом потреби, з якими звертаються, крають серце, говорить сестра Франциска: «Із Коростишева зателефонував лікар. Йому потрібні специфічні дорогі хірургічні інструменти, яких не можна купити в аптеці. Без них він не може оперувати. І саме через те, що не має цих інструментів, мусив ампутувати руку 8-річному хлопчику…Коли чуєш такі історії, хочеться поставити весь світ на ноги й дістати ці інструменти хоч із-під землі! Бо це життя дитини! І не одне! Адже будуть і інші хлопчики та дівчатка, яким знадобиться допомога».
Але попри всі жахи війни сестра зауважує: ми щодня зустрічаємо дуже багато добра навколо. «Коли бачиш його, тоді трошки легше переживати біль від того, що відбувається зараз у Маріуполі, Харкові, Чернігові, у Київській області», — говорить вона.
Щовечора сестри й усі охочі єднаються в молитві за мир в Україні — моляться через зум. «Уже понад місяць до нас щодня доєднуються понад 100 людей із різних країн світу. І розуміння того, що в нас, окрім «дивних» сусідів на сході, є ще й нормальні сусіди на заході, які моляться, підтримують, надсилають допомогу й готові віддати нам свої домівки, — це дуже надихає».
