26 квітня 2024 року — 38-мі роковини найбільшої радіаційної катастрофи в історії людства — аварії на Чорнобильській АЕС. згадує, як це було, з Ольгою Кошарною, експерткою з ядерної енергетики, співзасновницею Антикризового експертно-ядерного центру України.
Ми обговорюємо не тільки минуле, теперішнє і майбутнє ЧАЕС, а й ядерний тероризм рф під час повномасштабного вторгнення в Україну. Адже ЧАЕС росіяни пограбували перед відступом у березні 2022 року, а найбільша атомна електростанція Європи — ЗАЕС — вже третій рік потерпає від свавілля окупантів.
Повна відеоверсія інтерв'ю
Чорнобильська катастрофа — причини і наслідки
Від моменту катастрофи на ЧАЕС минуло вже 38 років. Для кількох поколінь українців це вже не пережитий досвід, а історія. Чи пам’ятаєте ви 26 квітня 1986 року?
Я чудово пам'ятаю цей день. Це була субота. Було дуже тепло. Ми мешкали тоді в Печерському районі [у Києві]. Я мила вікна, коли зненацька зателефонувала моя рідна сестра, яка мешкає в Бельгії з 1973 року. Вона розповіла мені про цю аварію. Бо в них вже повідомили про це на телебаченні, у газетах, на радіо.
Під час навчання у ВНЗ у мене була військова кафедра. Тобто я на той час вже була лейтенантом запасу радянської армії. Військова спеціальність — радіаційно-хімічний захист. Тому я припинила мити вікна...
Коли я прийшла на роботу в понеділок, а я працювала в науково-дослідному інституті, ще не було жодних офіційних повідомлень. Тільки 28 квітня новина з’явилася у газетах буквально в кілька рядків.
Що, характерно — керівництво інституту, де я працювала, заборонило брати відпустки, щоб евакуювати дітей. Я виїхала з дитиною лише 9 травня.
Киян навіть не попередили і не надавали їм препарати йодиду калію для профілактики. Бо перші 10 днів, коли фонив реактор, а його з вертольотів закидали мішками зі свинцем, йодна профілактика мала бути.
Потім уже волею долі я опинилася в державній адміністрації ядерного регулювання у 1996 році, де обіймала посаду начальника відділу безпеки об'єкта «Укриття» в управлінні поводження з радіоактивними відходами та зняття з експлуатації, яке в той час входило у Мінекобезпеки під керівництвом Костенка [міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки 1992-1998 рр. Юрій Костенко].
Що змінила катастрофа на ЧАЕС?
Відбувся перегляд підходів до експлуатації АЕС у світі. Бо коли я вступала в інститут, була ейфорія антропоцентричності, науково-технічного прогресу. Вважалося, що людина все може врахувати і передбачити.
І нагадаю, що перший в Україні енергоблок на ЧАЕС збудували у 1977 році. Планували взагалі побудувати 9 АЕС на території України.
Але оці канальні реактори великої потужності — суто радянський винахід. Це було дешеве будівництво. Вони просто масштабували для енергетичних потреб реактор, який напрацьовував зброярський плутоній. Тобто збільшили розміри, але не провели достатньо досліджень. І це стало причиною катастрофи.
Адже ознаки, що з цією конструкцією щось не те, були вже у 1975 році на Ленінградській АЕС — першій, побудованій за цим проєктом. А потім у 1983 році на Ігналінській АЕС у Литві і врешті на першому енергоблоці ЧАЕС.
Але оця таємність, керівництво Міністерством середнього машинобудування СРСР за відсутності незалежного державного органу з регулювання ядерної безпеки, який має перевіряти всі технічні рішення, стали передумовами страшної аварії.
Як потім ЧАЕС працювала до 2000 року?
У грудні 1995 року Україна підписала меморандум порозуміння із урядами країн «Великої сімки» [G7] і Європейською комісією. Відповідно до цього меморандуму ЗАЕС мали зупинити до 2000 року і знімати з експлуатації.
Під це створювалися фінансові механізми зняття з експлуатації. Тобто окремий фонд безпеки укриття і рахунок ядерної безпеки, який адміністрував Європейський банк реконструкції та розвитку. Кошти донорів збиралися в ці два фонди. Рахунок ядерної безпеки був призначений для розбудови нової інфраструктури поряд з ЧАЕС для її зняття з експлуатації — сховища для відпрацьованого палива тощо. Також у цьому меморандумі були передбачені пільгові кредити на добудову Дністровських ГАЄС, Хмельницького 2-го і Рівненського 4-го енергоблоків. Тобто меморандум передбачав компенсацію потужності трьох енергоблоків ЧАЕС.
Виконуючи умови меморандуму, Україна затвердила комплексну програму зняття ЧАЕС з експлуатації. У листопаді 2000-го влаштували шоу з Кучмою [президент України 1994 — 2005 рр. Леонід Кучма]. Тоді енергоблок №3, а це я знаю з перших рук, вже не виробляв енергію з технічних причин. Його вивели на мінімальну потужність, щоб Кучма красиво перемкнув важіль.
Що чекає на ЧАЕС і зону відчуження
Відтоді стоїть питання виведення ЧАЕС з експлуатації. Які сценарії і терміни при цьому розглядалися?
Спочатку діяла комплексна програма, про яку я казала. Але у 2009 році в нас змінилося законодавство, і вже законом України була затверджена загальнодержавна програма зняття ЧАЕС з експлуатації.
Є декілька підходів до зняття АЕС з експлуатації. Наш називається Safe Storage, тобто безпека під наглядом. Це багаторічний процес до 2064 року, що складається з чотирьох стадій. Перший етап — припинення експлуатації — завершився у 2015 році. Це означає вивантаження із реакторів енергоблоків ЧАЕС відпрацьованого ядерного палива і переміщення його на зберігання в сухе сучасне сховище. Тобто енергоблоки ЧАЕС вже не вважаються ядерними установками, тому що там немає ядерних матеріалів.
Зараз і до 2028 року триває етап консервації. А після доведеться чекати 2046-2064 років, щоб радіонукліди природним шляхом зменшили рівень радіації та знизилися колективні дози для людей, які будуть займатися розбиранням будівельних конструкцій енергоблоків. Тобто все, що можна, буде демонтовано. Для цього створили інфраструктуру поводження з радіоактивними відходами — сховища для приповерхневого захоронення, переробки твердих, рідких відходів.
Що буде з залишками четвертого енергоблоку?
Зараз там є конфайнмент [ізоляційна аркова споруда]. Але кінцевою метою також має бути розбирання усіх конструкцій і захоронення тих радіоактивних відходів, які зберігаються в залишках об'єкта «Укриття», який накрито новим безпечним конфайментом.
А яке майбутнє у Чорнобильської зони відчуження?
До її зонування змінили підходи. Зробили Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, який займає дві третини території зони відчуження. А є промислова зона. І це розумно.
Я думаю, що треба підтримувати розвиток цього заповідника. Це дуже цікавий об'єкт для наукових досліджень і залучення міжнародних проєктів. Бо, наприклад, там богата фауна та флора, яку варто досліджувати. Там з'являються нові види, навіть червонокнижні. По-друге, там спостерігають за гідрологічними об'єктами, міграцією радіонуклідів у різних середовищах.
Від ЧАЕС до ЗАЕС — які ризики для ядерних об’єктів створюють російські окупанти
У 2022 році ЧАЕС та Чорнобильська зона відчуження на певний час опинилися під окупацією росії. Які ризики це створювало і до яких наслідків призвело?
Збитків від окупації ЧАЕС нарахували на 2,5 млрд грн. Розграбована була Центральна аналітична лабораторія, збудована за кошти Євросоюзу, вартістю 6 млн євро. Унікальне обладнання вивезене цілеспрямовано, бо керували цим представники Росатому. Вивезені калібрувальні зразки радіонуклідів — усього 133 джерела іонізуючого випромінювання з сумарною активністю 7 млн бекерелів. Вкрадена вся спецтехніка для перевезення радіоактивних відходів, нові пожежні машини, автомобілі.
Які небезпеки були? По-перше, після обстрілів було втрачено енергопостачання Чорнобильської зони. І окупанти не надавали режиму тиші для того, щоб «Укренерго» відновив цю лінію.
І коли підключили дизель-генератори резервні, а палива залишалось на добу чи менше, окупанти надавали паливо зі своїх танків та БТР. Бо їм роз'яснили, чим це загрожувало. Адже в зоні є декілька сховищ відпрацьованого палива. Є сховище №1 для палива саме ЧАЕС басейнового типу, де збірки тримаються у воді. Коли там відсутня електроенергія, то немає вентиляції. Тоді водень може накопичуватися під дахом. А чотири об'ємних відсотки водню з повітрям загрожують водневим вибухом. Відсутність вентиляції у новому конфайнменті теж була небезпечна.
Централізоване сховище для зберігання відпрацьованого палива з Рівненської, Хмельницької і Південноукраїнської АЕС тоді ще не було введено в експлуатацію. Тобто там не було ядерних матеріалів в контейнерах. Але були заповнені контейнери ЦХОЯТ-2 — сухого сховища, яке введено в експлуатацію в 2016 році для відпрацьованого палива ЧАЕС і сховища басейнового типу, про яке йшла мова.
У цьому контексті складно не згадати про ЗАЕС, яка натепер знаходиться під окупацією. Які злочини там вчинила росія?
Тут росія порушила протокол 1 до Женевських конвенцій правил ведення війни. А саме, статтю 56, що стосується ведення бойових дій біля гребель та атомних електростанцій. росія порушила всі міжнародні конвенції, які створили правові рамки міжнародного режиму ядерної та радіаційної безпеки, а також конвенцію з фізичного захисту, конвенцію з протидії актам ядерного тероризму, конвенцію щодо заручників та ін.
І виявилося, що світ, особливо міжнародна організація з безпеки МАГАТЕ, як і Рада Безпеки [ООН], ОБСЄ, є безпорадними, і протягом двох років окупації ЗАЄС нічого зробити не можуть. Навіть повномасштабні санкції проти Росатому в світі не здатні впровадити. Бо тільки Україна, Велика Британія та США поки ввели персональні санкції до окремих підприємств корпорації Росатом.
Чи можна казати, що метою загарбників є приведення ЗАЕС у непридатний для відновлення повноцінної експлуатації стан?
Є такий ризик, безумовно. Ну, по-перше, наслідки підриву Каховської греблі.
Нагадаю, у 2022 році у жовтні з'явився указ путіна про те, що ЗАЕС переходить у федеральну власність росії. Була створена експлуатуюча організація з адресою у москві. Вони збиралися переключити ЗАЕС на російську об'єднану енергосистему. Такий план був вже у липні 2022 року.
Тому тоді почалися обстріли, щоб перебити лінію, що з'єднує ЗАЕС з нашою енергосистемою. Але не вийшло. Спеціальні хлопці наші «покурили» біля джанкойської підстанції, яку за їхніми планами збиралися задіяти, і згоріла вона.
Потім окупанти відновлювали високовольтну лінію передачі з Перешийку до Каховської. Але щось опори стали падати — херсонські партизани. Тобто росіяни план свій не реалізували. Хоча розраховували мати економічний зиск з АЕС, безумовно.
Підрив Каховської греблі став несподіванкою для Росатому. Російські військові підірвали її, щоб припинити контрнаступ. Готувалися вони десь з жовтня 2022 року, про що повідомляв ГУР [Головне управління розвідки]. Вибухівку заклали в технологічному тунелі під водою. Так просто ракетою цю греблю неможливо підірвати. Для цього декілька вантажівок вибухівки треба було в тунель завезти.
Тому вони [в Росатомі] в розпачі були. А зараз ЗАЕС для них — це валіза без ручки. Бо і кошти потрібно персоналу платити, і підтримувати безпечний стан, якесь обладнання купувати. При цьому ЗАЕС споживає зараз електроенергію для внутрішніх потреб менше 100 МВт·год з нашої енергосистеми.
Але окупанти нарешті перевели у холодний зупин останній блок. І тут у мене є дві версії. Перша — вони планують все ж таки переключити ЗАЕС, щоб потім зробити таку пропагандистську акцію до 40-річчя ведення ЗАЕС в експлуатацію у грудні цього року. Бо путін вже казав, що планує ввести її в експлуатацію. І це при дефіциті води і деградації обладнання, яке ремонтувалося за два роки тільки на 30-40% від необхідного обсягу. При тому, що вони загубили, граючись то з гарячим зупином, то з холодним, три парогенератори як мінімум. Обладнання навіть за правильних графіків виконання профілактичних ремонтів обслуговування може відмовляти. А у такому стані взагалі ризики дуже високі.
З іншого боку, вони замінували станцію. І запірні ворота ставка-охолоджувача зі 46 млн кубічних метрів води, і басейни-розприскувачі, і периметр. У них є вогневі позиції на дахах реакторних залів, зберігається техніка. Але вони умисно не будуть вчиняти радіційні аварії, поки там перебувають росатомівські фахівці, тоді як військових їм не шкода. А вже коли вони мусять звільнити ЗАЕС під тиском наступу Збройних сил України, дистанційно можуть привести ці міни у дію.
І не треба підривати реактор. Достатньо, наприклад, підірвати запірні ворота [ставка-охолоджувача], вся вода рухне в Дніпро і знов буде водопілля нижче за течією. Або підірвати трубопроводи, які постачають воду.
Але чому ми казали про те, що важливо тримати блоки у холодному зупині? Бо у такому стані між втратою водопостачання або енергопостачання і початком важкої аварії з розплавленням активної зони має пройти від 8 до 20 діб. Тобто є час, щоб зреагувати. А якщо блок у гарячому зупині, для таких наслідків достатньо доби. А якщо вони виведуть блок на мінімальну контрольну потужність, буде ще гірше, ніж в гарячому зупині.
Тобто, є ризики. Я вважаю, як експерт, що треба розраховувати найважчі сценарії. І тоді, коли реалізується дещо легший, буде добре.