Президент Володимир Зеленський заявив прем’єр-міністру Олексію Гончаруку, що потрібно якось вплинути на «Нафтогаз», аби топ-менеджмент «Нафтогазу» брав менші бонуси. Про що йдеться і як сам топ-менеджмент ставиться до таких намірів президента, розповідають виконавчий директор НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко та партнер Odgers Berndtson Ukraine Олексій Комліченко.
Премії за арбітраж
Мені складно коментувати, що саме мав на увазі пан президент, коли вони обговорювали це з паном прем’єр-міністром. Аби пояснити всім, про що, можливо, йшлося, – про премії, які були визначені наглядовою радою 2018 року за те, що «Нафтогаз» переміг у Стокгольмському арбітражі «Газпром» за транзитною справою.
Тоді за рішенням Стокгольмського арбітражу «Газпром» мав сплатити «Нафтогазу» $4,6 млрд. $2,1 млрд було сплачено одразу у вигляді газу. Цей залік провів сам Стокгольмський арбітраж.
І тому премія за ці $2,1 млрд, які були вже отримані, була виплачена ще 2018 року. А от щодо залишку — це фактично $2,6 млрд, які потім з відсотками перетворились на $2,9 млрд. Загалом для всіх – це 1% від суми, яку отримав «Нафтогаз». Тобто загальна сума бонусу становить $46 млн. Цю суму розбито між більш ніж 40 людьми, і її розбито на три роки. Відповідно премія кожного з них є набагато меншою.
$2,1 млрд було отримано 2018 року. Відповідно трохи менше $21 млн уже було розподілено в якості премій. А ось залишок цей, $2,56 млрд, який було отримано нещодавно, за нього має бути виплачено премію. Виплачено не одразу, а частинами тим людям, які були визначені у переліку.
Є певні контракти, є певний принцип: коли ви комусь щось обіцяєте або про щось домовляєтесь, ви маєте виконувати. За рахунок цього працює будь-яке цивілізоване суспільство. Це стосується не тільки бізнесу. Якщо політик щось обіцяє своїм виборцям, він має дотримуватись своєї передвиборної програми, своїх обіцянок.
Є ще інший арбітраж – за контрактом на поставку газу і на купівлю газу. І за цим арбітражем ми фактично відбили вимоги «Газпрому» щодо «бери або плати» на суму $80 млрд.
Ми довели всім, що переплачували за газ. Це може комусь не подобатися. Особливо Росії це не подобається. Росія побудувала свою пропаганду на тому, що недолугі українці крадуть газ, а ми просто їх підтримуємо. А тут виходить, що українці просто переплачували за газ, недоотримували за транзит.
Щодо доручення Олексію Гончаруку поговорити про можливу відмову від бонусів, то найближчим часом у нас запланована розмова. У мене є аргументи. Для мене гроші не є чимось таким, що є найголовнішим у житті.
Скоріше, це питання справедливості, це питання, аби дійсно результат моєї команди був прозорим для всіх, аби всі розуміли, хто що зробив, наскільки цей результат є важливим для країни, для компанії. Крім того, це ж питання не тільки моїх грошей. Коли держава хоче ділити гроші людей, це не є цивілізована держава. Але будь-яка держава (на жаль, більшість держав) хоче ділити чиїсь гроші. Але це неправильно.
«Нащадок радкомітету»
Є проблема в тому, що «Нафтогаз» сприймається як якась державна інституція, а не як бізнес, не як компанія. Для цього є об'єктивні передумови. «Нафтогаз» дійсно фактично є нащадником радянського комітету з нафти і газу. Якщо ми подивимось на керівників «Нафтогазу» різних часів, ми побачимо, що багато хто з них фактично був або чиновником, або бізнесменом у поганому сенсі цього слова. Тобто вони не створювали цінності, не заробляли гроші для компанії, для країни.
Вони отримували копійки, а все інше вони крали. Але при цьому вони ще були політичними призначенцями, яких ставили для того, аби вони виконували певні цілі.
- Читайте також: Комітет ВР з європейскої інтеграції вирішив заборонити прямі поставки газу з Росії до України
Юрій Бойко справді працював за $1000, але так і «працював». Коли ми прийшли в «Нафтогаз», компанія отримувала з державного бюджету $8 млрд. $8 млрд грошей людей, бо державний бюджет – це не якісь міфічні гроші. Зараз «Нафтогаз» є найбільшим платником податків, найбільшим донором державного бюджету.
І це чистий бізнес. Аби ми розуміли: головним чинником того, чому «Нафтогаз» змінився, є зміна відносин з «Газпромом». Це не якесь підвищення тарифів, яким спекулюють популісти. Ні. Це зміна бізнес-відносин, комерційних відносин з «Газпромом».
Гроші, адекватні рівню
Щодо заяв президента... Зарплатня може бути малою і ринковою водночас. Але тоді спеціалісти будуть низького рівня. На ринку спеціалісти мають певну ринкову вартість в залежності від їхньої кваліфікації.
Iноді мотивують не гроші, але гроші потрібні. Це як участь в Олімпійських іграх. Коли ви розумієте, що у вас є можливість зробити дуже масштабний проєкт, наприклад, виграти у найбільшому комерційному арбітражі в світі проти найбільшого опонента, найсильнішого й найстрашнішого – «Газпрому». Не кожного дня випадає така нагода це зробити. І ви це робите не за гроші. Ви наче берете участь в Олімпійських іграх.
Ви берете участь не за медальку, а за те, аби показати всім, що ви найкращий спортсмен. Але проблема виникає, коли ви перемагаєте на Олімпійських іграх, а медаль отримує хтось інший. Гроші – це просто критерій ефективності. Наприклад, якщо ви класний менеджер, у вас є посада, люди знають, скільки ви заробляєте, ви отримуєте відповідні бонуси. Якщо ви приватний підприємець, це капіталізація вашого бізнесу.
Дуже складно в бізнесі казати: я дуже успішний бізнесмен, але дуже мало заробляю. Так у бізнесі не виходить. Це так, ніби я дуже успішний спортсмен, але нічого не виграю. Краще за всіх бігаю, а жодної медалі в мене немає. Тому гроші для бізнесмена, на жаль чи на щастя, – це просто критерій певного успіху. Це не те, що його мотивує, але те, чого він очікує як визнання його результату.
Політики vs держслужбовці
Що стосується бонусів для держслужбовців та держкомпаній, я би зауважив, що у нас державні службовці є ще й політиками. Депутати, міністри, президент у цивілізованих країнах – це політики, а не державні службовці. Це не виконавці. Не потрібно їх порівнювати з державними службовцями, з бізнесменами, що працюють у приватному бізнесі або в державних компаніях.
Політик теж має щось отримувати, він має на щось жити. Але ключове питання для політика: наскільки він може реалізувати свої політичні погляди, свої політичні амбіції.
Якщо ми, як суспільство, кажемо: ми хочемо політиків, які не повинні багато заробляти, ми делегуємо їм можливість реалізувати власні інтереси, бо ми їм довіряємо, — це одна справа.
Iнша справа, коли ми кажемо: ми хочемо просто виконавців, які роблять те, що їм кажуть. І якщо виконавці навіть на політичних посадах, їм треба платити як виконавцям.
Наприклад, якщо ви хочете, аби хтось виграв якийсь чемпіонат, ця людина принаймні має нормально харчуватися, нормально спати і тренуватися. Але цього недостатньо. Ще має бути певний талант, тренери і багато чого іншого.
Якщо ж ми його не годуватимемо і не даватимемо йому спати, тоді точно добра не буде. Потрібно звертати увагу на всі необхідні умови. Одна з необхідних умов – це адекватна заробітна плата і винагорода, система винагороди.
Iнші адекватні умови – це інституції, які борються з корупцією. Тобто НАЗК, НАБУ, прокуратура, поліція і всі ті органи, які мають боротися з корупцією.
- Читайте також: В «Укртранснафті» заявили про законність закупівлі нафтопродуктів у білоруської компанії
Iдея також потрібна. Люди мають розуміти, що у них ефективні, справедливі начальники, які створюють можливості для розвитку. Що начальники їм не брешуть, що вони не є лицемірами, які кажуть, що живуть на тисячу гривень, а на них вони ніколи не жили. Коли починається брехня, то довіра руйнується навіть всередині організації. Тоді точно добра не буде.
Тоді кожна людина думає: якщо мій начальник мені бреше, що він живе на тисячу гривень, тоді це такі правила гри, тоді я теж казатиму, що отримую тисячу гривень, а житиму на мільйон. Тоді вся система будується на брехні. Ми це прожили. Чорнобиль в Україні був через те, що все було побудовано на брехні. Ми хочемо будувати своє життя на брехні? Можемо, але тоді не буде нормального життя.
Правила Заходу
В Америці суспільство влаштоване інакше. Там мільйонери — якісь успішні спортсмени, їх показують, і людей це не дратує. Бо вони розуміють, що у них є можливість стати такими. Якщо ти нормально вчитимешся, нормально працюватимеш, у тебе буде високооплачувана робота, ти теж станеш мільйонером.
Якщо ти успішний спортсмен, успішний телеведучий, успішний актор, успішний оператор, успішний лікар, успішний викладач — ти будеш мільйонером в США.
В Україні ти розумієш, що можливостей реально дуже мало, бо немає меритократії. У тебе начальники не тому, що вони кращі за тебе, бо вони краще вчились або просто гарні люди, а тому, що якісь інші фактори вплинули на те, аби вони стали начальниками.
Читайте також: Колишній віцепрезидент Shell став фінансовим директором «Нафтогазу»
Якщо ми хочемо жити на рівні нормальних цивілізованих країн, ми маємо грати за їхніми правилами. А їхні правила – це прозорість, це не соціалізм, це коли люди, які більше зробили, є більш успішними, яким просто більше поталанило, але все чесно, тоді вони отримують більше грошей.
Я хочу побажати усьому суспільству, аби воно дорослішало. Аби люди, які краще працюють, краще навчаються, які є більш успішними, цей успіх відчували, і всі інші бачили, що це заслужено.
Як досі не став прем’єром
Чому мільйон Смілянського — це нормально
Це абсолютно нормальна практика. Як нараховуються бонуси: у приватному секторі, якщо взяти найбільші компанії в Україні чи в світі, — це публічна інформація, яку можна подивитися.
Там проговорюються бонуси, які виплачуються на щорічній основі, і так звані LTI, які виплачуються протягом 3-5 років. І вони прив'язуються до різних результатів. Ключовий показник – це EBITDA*.
Якщо зовсім просто: компанія заробила X EBITDA цього року. Менеджмент дає комітмент, що за три роки ця EBITDA зросте на такий-то відсоток. І від цього відсотку вони отримають 2% бонусів на всю команду.
Тобто ця практика є і це застосовується завжди. Але якщо ми беремо українські реалії, то ми часто бачимо, що українські власники і акціонери не завжди люблять виконувати свої обіцянки, те, про що домовлялись. І це стає причиною того, що топ-менеджмент йде з компанії. У довгостроковій перспективі для акціонера це не дуже добре.
Щодо зарплат та премій в державних крупних монополіях, таких як «Укрпошта», «Нафтогаз», «Енергоатом», я вважаю, що десь зараз зарплати ринкові, десь нижчі, ніж ринкові. Ми брали участь у підборі людей на деякі з цих компаній.
Наприклад, коли обговорюють зарплату директора «Укрпошти» Ігоря Смілянського (отримав за грудень більше 1 млн грн. — Ред.), треба врахувати, що, коли з ним спілкувалися як з кандидатом на цю позицію, йому обіцяли більший пакет, ніж він отримав. Справа в тім, що він довгий період часу був виконувачем обов'язків і не міг отримувати перемінну частину.
Тобто він отримував тільки зарплатню і не мав бонусів і різних додаткових виплат. Але ж ми конкуруємо з ринком. Якщо ми хочемо, аби державна компанія нормально функціонувала, ми повинні найняти нормальних професіоналів і платити їм гроші.
А звідки ми візьмемо цих людей? З ринку. Так, ми можемо зробити якийсь невеличкий дисконт, якщо ми зможемо знайти людину, яка сприйматиме це для себе як персональний виклик.
EBITDA — аналітичний показник, що дорівнює обсягу прибутку до вирахування витрат за відсотками, сплати податків та амортизаційних відрахувань.
Комітмент — умовне зобов’язання.
Мотивація людей – це не тільки гроші. Той же Ігор Смілянський заробляв до «Укрпошти» більше, ніж заробляє зараз. Вони розуміють, що створюють свою персональну капіталізацію завдяки своїм досягненням. Вони можуть знайти потім кращу роботу, наприклад. Можливо, вони потім захочуть робити політичну кар'єру. Можливо, їм просто цікавий цей кейс як такий. Не завжди тобі на стіл приносять офер керувати компанією, в якій 80 тисяч людей і яка є однією з найбільших у державі. Це цікаво.
- Читайже також: «Нафтогаз» очікує більший транзит від «Газпрому» 2020 року
Що стосується зарплати міністрів, то за останніми цифрами найбільша була порядку 200 тис. грн (це були премії за 2 місяці, вони отримують не більше $3-4 тис. зарплати. — Ред.). I тут логіка дуже проста: якщо ми хочемо, аби у нас були якісні люди на цих позиціях… Зрозуміло, вони роблять політичну кар'єру, вони переслідують якісь свої довгострокові цілі. Але у них повинен бути такий рівень компенсації...
Дуже цікаво прописано в бундестазі — парламенті Німеччини. У них є така фраза: компенсація членів парламенту повинна забезпечувати їхню незалежність та бути такою, що відповідає статусу їхньої позиції. Якщо міністр заробляє 20 тисяч чи 10 тисяч гривень, це не нормально.
Раніше про заробітки держслужбовців не говорили — були такі правила гри. Це не можна назвати суспільною домовленістю чи суспільним договором.
Усі бачили, що політики крали, однак це було неофіційно і начебто це всіх влаштовувало. Зараз люди хочуть заробляти офіційно. Попередні політики, які звикли жити в інших умовах, це використовують, аби дискредитувати їх. Це зрозуміло.
Використовуються медіа. Новини про те, що десь хтось вкрав 100 мільйонів, на другий день вже немає ні у Facebook, ні на телеекранах — ніде. Новину ж про те, що Смілянський чи Вітренко отримують якусь компенсацію, мусолять по ринку рік-два.
