Фото: особистий архів
Олексій Шевчук, адвокат
Олексій Шевчук — адвокат, який брався за найгучніші, неоднозначні й жорсткі кримінальні справи. Він захищав підприємців Геннадія Корбана, В'ячеслава Платона, Олега Бахматюка, а також нардепа Борислава Розенблата, генерал-полковника поліції Віктора Развадовського, мера Києва Віталія Кличка та ще з десяток персонажів, яких звикли вважати безумовно винними. Загалом ефективність його справ становить 92%.
The Page розпитало Шевчука про подробиці резонансних справ, відкритих проти українських бізнесменів і політиків, про те, як працюють українські суди, про його похід до Київради, про ковбасу Андрія Богдана та пісочниці Миколи Тищенка, чому Верещук не знає, де Пріорка, і про те, чому деяких клієнтів він захищає безоплатно.
- Ви — один із тих адвокатів, хто захищає клієнтів, які в суспільній свідомості мають імідж однозначно винних. Виходить, що для багатьох ви є уособленням зла, бо захищали людей, які, на думку більшості, є злом. Що змусило вас піти цим шляхом?
- Передусім ототожнювати адвоката і клієнта — це рудимент. На жаль, у нас не звикли до того, що адвокат — це людина, яка представляє закон, захищає права й має робити це якісно. Вони чи то давнім звичаєм, чи то через незнання вважають, що адвокат — це той, хто допомагає уникнути покарання. Це абсолютно не так. Адвокат — це той, хто допомагає дотримуватися норм закону. Великою мірою як суд, так і звинувачення дуже часто намагаються маніпулювати для досягнення потрібного їм результату. Щоб не допустити цієї маніпуляції, люди потребують адвоката. Це догма.
Сьогодні, коли більшість не знає, хто такий адвокат, у них виникає асоціація: це той, хто допоміг цьому негідникові. Але ми потихеньку розвіюємо цей міф. І взагалі ситуація в країні загалом змінюється, і всі розуміють, що йти до суду непідготовленим це якось неправильно. За радянських часів люди звикли до того, що держава їх захищає, а тут треба самим гребти. Коли ми 10 років тому заходили на ринок, не було жодної сильної команди, яка б вела складні, гучні, резонансні процеси. І ми були змушені показувати рівень і збирати команду. Це не говорить про те, що тоді в країні не було адвоката, готового взятися за складний політичний процес. Не було адвоката, який працював би з медійним публічним розголосом.
- В українських судах усе вирішується тільки завдяки корупції. Адвокат потрібен для того, щоб донести гроші до судді...
- Це неправда. Гроші беруть максимум десять відсотків суддів. А клеймо стоїть на всіх. Чому, наприклад, виник попит на нашу команду — медійних, гострих, політичних адвокатів? Бо нам вдалося зробити те, що не могли інші. Найчастіше складалося так, що клієнтів просто розводили на хабарі адвокати-нездари. Замовник нібито платив за якесь рішення суду, а це осідало в кишенях не надто чесних адвокатів. Судова система не є настільки корумпованою, як вважають.
Гроші беруть максимум десять відсотків суддів. А клеймо стоїть на всіх. Найчастіше складалося так, що клієнтів просто розводили на хабарі адвокати-нездари.
- Але часто буває таке, що рівень життя суддів не відповідає тому, скільки вони отримують офіційно.
- Найчастіше існують сім'ї, у яких є судді та адвокати. Наприклад, мама — суддя, син — адвокат. Гонорари сина-адвоката формують дохід усієї родини. А успішність адвоката-сина формується завдяки тому, що мама-суддя є для нього джерелом клієнтів.
- Що треба зробити з українськими судами?
- Дати їм спокій. Політики всіх мастей, усіх політичних забарвлень постійно хапаються за судову систему, проводячи чергову судову реформу. А насправді бажаючи підкорити собі судову владу й мати на неї певний вплив, хвилюючись за свою власну шкуру. Не чіпайте суддів. Якщо вважаєте, що там щось не до ладу, проведіть тестування, повторне оцінювання. За результатами тестування залиште тих, хто його пройшов, і приберіть тих, хто не пройшов. І дайте системі самій себе очищати й карати.
Повірте мені, що судді не зацікавлені в тому, щоб якийсь суд асоціювався з корупцією. Вони самі себе очистять. Ви хочете запитати, чи беруть в українських судах? Беруть. Як і в усіх інших державних органах. Чому? Бо сьогодні всім хочеться добре жити. А як жити добре, якщо не отримуєш належного доходу, ніхто не знає. Тому є індивідууми, які беруть, а потім не можуть пояснити, звідки в них будинки, яхти та інше. Я знаю про корупцію в судах. Але ті судді, які є моїми клієнтами, з якими працюю я, у такі історії не потрапляли.
- Давайте перейдемо до приватних справ. Перша справа — це захист вами Геннадія Корбана. Сам Корбан представляв її як політичну розбірку з Петром Порошенком.
- Це брудна замовна політична історія. Геннадій Корбан — дуже неординарна особистість, дуже гостра. І кожен його похід у владу одразу ж асоціюється з наїздом на нього влади. Перший наїзд на нього був тоді, коли він пішов з «УКРОПом». Зараз, коли він разом із Філатовим почав опонувати чинному гаранту, одразу ж виникла низка кримінальних справ у місті Дніпро з посадками. Колишній глава Офісу президента Андрій Богдан перетворився на негідника, зрадивши Корбана як товариша, зважившись нападати на нього. Усі справи щодо Корбана є політично мотивованими.
- Як ви взагалі потрапили до Корбана?
- Це була випадковість. Я тоді працював у системі безоплатної правової допомоги. І зовсім випадково потрапив у цю справу. Того вечора я був на чергуванні, і мене обрали. Я не знав тоді ані Андрія Смирнова, ані Андрія Богдана. З Богданом я познайомився біля входу до прокуратури, коли він тримав сітку з ковбасою.
- Чому з ковбасою?
- Річ у тім, що користі від Богдана як від адвоката тоді не було. Усе, що він робив, — привозив їжу Корбану, якого затримали. Ми приїхали працювати, а він привіз ковбасу, сир, нарізку. Ми з ним познайомилися, коли він тримав сітку з ковбасою. І зі Смирновим я познайомився тоді, коли біля воріт на Кловському узвозі, 36/1 я давав інтерв'ю після виходу з будівлі прокуратури про те, що там відбувається з Геннадієм. У Корбана тоді був передінфарктний стан. У нього підвищилася температура, йому не надавали ніякої медичної допомоги. Його просто тягали з кімнати до кімнати, доправили з Дніпра вертольотом...
Користі від Богдана як від адвоката тоді не було. Усе, що він робив, — привозив їжу Корбану, якого затримали.
- Багато хто зазначає, що той стан був вдаваний.
- У нього пульс був 200. Я тоді вперше побачив, як це буває, коли серце вискакує з грудей у прямому сенсі цього слова. Його намагалися вбити як звіра. Я тоді побачив, як працює репресивна машина. Сьогодні всі розбіглися. Я можу точно сказати, що для мене тоді це було знаковою справою, бо саме в ній я зайшов до великої політичної адвокатури. Це була злітна смуга.
- А що це за звинувачення — «створення злочинної групи»? Що мало на увазі слідство?
- Коли не знаєш, що інкримінувати, береш усіх друзів, називаєш злочинною групою й інкримінуєш. Там був такий прокурор — Сашко Галінченко. Це був такий боязкий пацан. Там були Скуба, Макєєв і цей Галінченко. І їм доручили тоді формувати цю справу на Корбана за будь-яку ціну. Він витягав його з машини, коли Геннадія везли на каталці робити коронарографію. Можу вам точно сказати, що всі перипетії, пов'язані зі здоров'ям Корбана в залі судових засідань, ніколи не були ніяким інсценуванням.
- Вас звинувачували в тому, що ви допомагаєте Геннадію Корбану отримати територію Протасового Яру під забудову. Це так?
- Ніколи не мав стосунку до Протасового Яру. Я — адвокат Геннадія Корбана. Його інтереси також обслуговує компанія, у якій я працюю. Я знаю, що ми представляємо якісь інтереси Корбана. Але я ніколи не займався питаннями будівництва в Протасовому Яру й ніколи не був пов'язаний із будь-якими активістами. Це чистої води маніпуляція.
- Ви зараз захищаєте підприємця Олега Бахматюка. Які в нього шанси довести свою невинність?
- У нього стовідсоткові шанси довести свою невинність і дати ще одну палку ковбаси Богдану. Тому що саме Богдан — це та людина, яка постійно потребує їжі. Він зазіхнув на активи Бахматюка. І саме так виникла ця справа. За розмірами Андрія Богдана видно, що йому й пиття, і їжі замало. Він уже пухне від їжі. Але йому захотілося ще більше активів. Богдан — це та людина, яка не вміє будувати. У нього є чудовий партнер — Андрій Вавриш. Він дійсно добре керує бізнесом. А Богдан нічого не вміє. Він уміє тільки хапати. Пам'ятаєте «Весілля в Малинівці»? Там була фраза «шо ти хапаєш». Ось це історія про Богдана. У якусь мить він вирішив, що може загнати всіх бізнесменів під себе й доїти їх. У нього склалося враження, що український бізнес — це вим'я, а кожен бізнесмен — це дійка, і він може доїти у своє відро.
- А наскільки він — незалежна особистість?
- Богдан — це абсолютно залежна особистість, яка постійно потребує патрона.
- І хто його патрон?
- Він зраджує своїм патронам. Тому про те, хто є його патроном сьогодні, я не знаю. Але те, що він розгубив усіх друзів і йому вже ніхто не подає руку, — це факт.
- У справі догхантера Олексія Святогора ви захищаєте потерпілих. Чому?
- Усе дуже просто. Усі мої партнери — завзяті собачники. Я безмежно люблю тварин. У мене один собака, у батьків другий. Моя двоюрідна сестра — заслужений кінолог України. У мого партнера теж цілий виводок собак. Я вже багато років є донатором притулку тварин у Макарівському районі «Бест френдс». І ці 500 котів, 300 собак, двоє коней, вовк, єнотоподібний собака виживають зокрема й завдяки мені. І коли до нас прийшли активісти й сказали, що в справі Святогора без адвокатів і попросили дати їм кого-небудь, ми, безперечно, взялися за цю справу.
Але, як у всіх добрих справах, є ті, хто піаряться на цій історії. У нас є люди, які постійно ходять на всі процеси. Є такий активіст Віталій Черняховський, який підтримує конярство, який проти міської влади, і він якимось чином ще опиняється в справі Святогора. Тобто він кимось найнятий. І є група людей, які підтримують, а є група людей, які не підтримують цього Черняховського. Ми представляємо групу людей, які не підтримують Черняховського. Наша команда категорично вважає, що Святогор має бути покараний.
Наша команда категорично вважає, що догхантер Олексій Святогор має бути покараний.
- Тоді навіщо ви наполягаєте на проведенні психіатричної експертизи Святогора?
- Якщо її не провести, то справа розвалиться. Адвокатам краще, ніж активістам, видно, як будувати захист у тому чи іншому випадку. Ми безоплатно представляємо інтереси потерпілих у цій справі. Наша команда зацікавлена в тому, щоб Святогор поніс належне покарання. Бо ніхто не має права ніколи нікого позбавляти життя, жодну живу істоту. Однак ми проти того, щоб у цій справі були маніпуляції та піар-складники від певних політичних кланів і активістів.
- Наскільки Святогор є небезпечним персонажем?
- Я знаю його давно. Як адвоката, як людину, яка вела бурхливу діяльність у соціальних мережах. У мене з ним ніколи не було жодних точок дотику. Він ніколи не дозволяв собі нападати на нашу команду в плані професійної діяльності. Ба більше, наскільки я знаю, він дуже шанобливо ставиться до моїх партнерів, які ведуть цю справу проти нього. Однак я вважаю, що він має понести покарання за ті дії, які вчиняв, вбиваючи тварин. Держава не надавала йому повноважень санітарної служби, не надавала повноважень із відстрілу тварин, їхньої стерилізації.
- Скільки у вас сьогодні виграних справ?
- Успішно завершених клієнтоорієнтованих процесів — 92% за останніми зрізами.
- Якщо судити за цими показниками, ви — успішний адвокат. Поясніть, навіщо в такому разі ви балотувалися до Київради?
- Мені мало адвокатури, мені вона перестала бути цікавою. Для мене зараз цікаво облагородити озеро або поставити лавки біля озера і зробити якусь красиву лаунж-зону. Якщо я побудував успішний юридичний бізнес, впевнений, що можу привнести свої знання й менеджерські навички в місто. Чесно скажу, що місту були б корисні мої професійні менеджерські якості та навички, які я зміг застосувати для побудови сильної команди адвокатів і захисту в таких справах. Ми вміємо тримати удар, вирулювати в складних процесах, будувати ефективні команди.
Адвокатури мені мало. Що може бути наступним? Я особисто сьогодні чекаю іспиту в січні на соліситора в Англії. Як на мене, це — пік адвокатської кар'єри. Дописую дисертацію, планую виходити навесні на захист. Що може бути піком кар'єри? Треба кудись рухатися далі. Мені 35 років. Я планую 5 років присвятити себе службі суспільству. А адвокатура має мене годувати. Київрада дає мені право не зупиняти адвокатську діяльність, а поєднувати.
- Хто вас запросив до «УДАРу» й навіщо?
- Усе просто. Я знаю Кличка, я його захищав, коли на нього нападав Андрій Богдан. Усі мої успіхи крутяться навколо того, що десь паскудить Богдан. Він десь паскудить, а я допомагаю людям вирулювати із цих ситуацій. Ми принесли план захисту Кличку. Володимир Бондаренко, радник мера, нас рекомендував. До нього потрапили наші пропозиції щодо захисту, оскільки він курував юридичний блок. Я запропонував вибудувати схему захисту й нападу. І так я познайомився з мером. Представляв його інтереси в судах, наша команда захищала місто від цих політичних нападок.
І коли почалися вибори, формувалася команда, Бондаренко мене запитав, чи не хотів би я себе спробувати в суспільно-політичній діяльності в місті. Я сказав: а чому ні? Там же ціла система відбору: потрібно було написати концепцію, якусь мотиваційну історію та презентувати її. Я все це написав, розписав, а потім презентував меру. І запитав, чи можна я буду в його команді. А потім мене запросили на з'їзд. Я прописував, що змінив би в місті, які програми привніс би, які структурні об'єкти бачив би. Мені вдалося переговорити з мером один раз особисто, коли було відкриття стадіону на Оболоні. І тоді він мене запитав: чи не боюся я тримати удар? Я не пішов би з Андрієм Пальчевським, ОПЗЖ і зі «Слугами». А з «УДАРом» пішов, бо там є достатня кількість зрозумілих мені людей. Це досить для того, щоб із командою йти до Київради.
Я знаю Кличка, я його захищав, коли на нього нападав Андрій Богдан. Усі мої успіхи крутяться навколо того, що десь паскудить Богдан.
- Ваша компанія взялася допомагати захищати сім'ю Тлявових у справі про їхню вбиту дитину в Переяславі-Хмельницькому. Ви також безоплатно захищали ще пару клієнтів. Навіщо?
- Усе дуже просто. Місія адвоката — захищати всіх. Не тільки ті справи, які приносять бюджет. Є можливість — захищаємо. Зазвичай це такі справи, коли ніхто не хоче допомагати людям. А ми сьогодні, заробивши достатню кількість грошей, можемо собі дозволити заходити в складні, гострі, гучні справи, навіть ті, які не є політичними, а потрібно десь комусь допомогти на безоплатній основі, і ведемо їх. Якщо місія адвоката — захищати, надавати правову допомогу, то ми цю місію виконуємо. У всіх цих справах ми, не замислюючись, запропонували свою допомогу. І нікого іншого не було. Зазвичай усе браві захисники кудись діваються, коли потрібно працювати безкоштовно. І ми поринули в історію із цими справами.
- Якою є ваша оцінка справи сім'ї Тлявових?
- Складна справа. Мені шкода цю сім'ю. З одного боку, потрібно було цю справу швидко направити до суду, щоб ці негідники понесли належне покарання. З іншого боку, криворукі співробітники ДБР не змогли до ладу сформувати доказову базу. З третього боку, поліцейські із самого початку покривали своїх і приховали купу доказів. Громадський резонанс зник. Є такий адвокат Чевгуз, який усіма силами намагається оббілити цих негідників і маніпулює тим, що він — орденоносець пенсійного віку, і з ним усі мають рахуватися.
Родичі хочуть швидше це все закінчити. Суддя шокований тим, як звинувачення сформувало доказову базу. Активісти, депутати бігають, піаряться, нібито привертаючи увагу до цієї справи, розповідаючи, що всі негідники, усе погано зробили, і тепер суд не знає, що робити, як покарати.
Можу сказати тільки одне: такі справи показують, що правоохоронна система в нас, на відміну від судової, вимагає повного перезавантаження. І не косметичного створення поліції, а повного перезавантаження. Гадаю, що врешті-решт буде обвинувальний вирок щодо цих негідників, які в п'яному вигляді стріляли по пляшках, а влучили в дитину. Але він буде не в тій кваліфікації, яку було направлено до суду. Бо багато доказів просто знищено спочатку негідниками-поліціянтами і криворукими співробітниками бюро розслідувань.
- Справа студентів Майдану — це теж благодійність?
- Я був першим адвокатом, який сказав публічно: припиніть мочити людей, нікого не чіпайте. Закликав суддів: припиніть виносити ці дурні рішення про арешт — це не відповідає дійсності. І я був одним із перших адвокатів, який без будь-яких запрошень приїхав і представив інтереси хлопців, студентів. Ми приїхали до прокуратури, коли студентів затримали на Майдані. На жаль, я дистанціювався від безлічі цих процесів, коли побачив, що на них просто спекулюють. Є люди, які до кінця віддані цій історії, які виступають за те, щоб ті, хто дійсно є винними в розстрілах, були покарані. А є ті, які переважно створюють інформаційний фон. Я дуже критично ставлюся до тих, хто сьогодні продовжує піаритися на цій справі.
Є люди, які до кінця віддані історії Майдану, які виступають за те, щоб ті, хто дійсно є винними в розстрілах, були покарані. А є ті, які переважно створюють інформаційний фон.
- У вас безліч громадських ініціатив, які ви підтримуєте і в яких берете участь, скажімо, «Перевір депутата», «Паспорт українською», dtp.kiev.ua. Навіщо вони вам?
- Є величезна кількість соціальних ініціатив, які мені просто цікаво запускати без будь-якої користі. Є частина мого життя — суспільно-соціальна, що не містить правового навантаження. Це такий соціальний складник. І ці проєкти мені були цікаві. Був проєкт «Паспорт українською». Були хлопці, які домагалися того, щоб наші паспорти були тільки українською мовою, ніяких російських сторінок. Я їх підтримав.
Потім була історія створення проєкту «Прокурор.gov», у якому можна було фільтрувати прокурорів за їхніми дисциплінарними порушеннями й рештою. Мені здалося це цікавим. Потім ми підтримували хлопців з dtp.kiev.ua, які моніторять ситуацію на дорогах. «Кнопка життя» — це проєкт, який ми хочемо запустити, б'ємося навколо нього.
Є багато пенсіонерів, які покинуті, соціально не захищені, у яких епілепсія, цукровий діабет, яким просто необхідно мати такий GPS-трекер, на якому вони можуть натиснути кнопочку, і в call-центрі одразу буде зрозуміло, що людині погано. Це соціальні історії, які я, як будь-який свідомий громадянин, якщо можу, маю підтримувати і впроваджувати.
Я певен: якби у вас була можливість пролобіювати щось соціально значуще, зробити класний будиночок-годівницю для білок у вашому парку, ви б це зробили. Якщо мені пливе цей проєкт до рук, є можливість зробити проєкт «Перевір депутата» з місцевим районним телебаченням, чому його не зробити?
- Як ви ставитеся до того, що кандидатка в мери Києва Ірина Верещук не змогла в інтерв'ю пояснити, де розташована Пріорка?
- Я ставлюся до цього вкрай негативно. Я вважаю, що людина, яка зібралася бути мером міста, має знати це місто. Особисто я знаю, де Пріорка, мене хрестили на Пріорці. Для мене це близька історія. Хоча я можу в чомусь трошки виправдати Верещук. Бо якби мене запитали, де ринок у Рава-Руській, я б не відповів. Можливо, вона ще не все вивчила й найближчим часом виправиться, розбереться й теж працюватиме на благо міста. До речі, Верещук — це не найгірший персонаж у нашому житті.
От якось мені Коля Тищенко телефонував після того, коли я сказав, що пісок треба засипати в пісочниці, а не навколо них — оце історія смішна. Я залишив низку несхвальних коментарів під його постами. Кажуть, він рвав і метав. Потім почав писати мені у Facebook, стукати. Я влаштував ціле опитування, чому мені телефонує Микола Тищенко. Зрештою він додзвонився й запитав: а чому ви вважаєте, що я не маю рації? Я відповів: бо пісок треба засипати всередину пісочниці, а не навколо неї, як зробили за вашою вимогою. І взагалі я вважаю, що людина, яка претендує на звання політичної еліти, має якісніше ставитися до свого іміджу, реклами і змісту постів у Facebook. Він був небагатослівний, чим підтвердив мою думку про його інтелектуальний рівень. До слова, це улюбленець Богдана. Вони схожі у своєму прагненні бути біля президента.
Мені додзвонився Тищенко й запитав: а чому ви вважаєте, що я не маю рації? Я відповів: бо пісок треба засипати всередину пісочниці, а не навколо неї, як зробили на вашу вимогу. Він був небагатослівним, чим підтвердив мою думку про його інтелектуальний рівень.
- Ви хрестилися на Пріорці. Я чув, що ви навчаєтеся в Православній богословській академії. Навіщо це вам?
- Я зараз навчаюся на третьому курсі Академії ПЦУ. У кожної людини життя ділиться на кілька етапів: професійний, сімейний і духовний. На якомусь етапі треба було розібратися й у духовному світі, зрозуміти і своє призначення, і значення деяких символів і процесів, які відбуваються. Академія мені в цьому допомагає і, сподіваюся, допоможе.
- Ви не потрапили до Київради. Що тепер? У вас було багато планів, чи можна їх реалізувати, не бувши депутатом?
- Так, у мене було багато планів і конкретних програм. Перший блок — це саме ті програми, які мають бути імплементовані в кожному районі. А другий блок — це інфраструктурні об'єкти, які мають бути створені. Потрібно повернути до життя програму правової освіти громадян. Мало хто знає, але в місті регулярно затверджується така програма. І вона має бути реалізована. Реалізується вона вкрай слабо. Мешканці не користуються цим благом, а тільки бігають до приймалень депутатів і запитують, як їм отримати субсидію.
Ця програма є, її потрібно повернути, імплементувати, відновити. Чим я можу допомогти? Мені здається, що в мене як адвоката не менше можливостей у своєму полі, ніж у депутата у своєму. Я не зникаю після виборів, бо не виграв. Я залишаюся на зв'язку із жителями. Якщо не влаштовує робота чинних депутатів, якщо вони бачать, що програми не реалізуються, проблемні питання району не розв'язуються — будь ласка, приходьте до мене, будемо законними способами домагатися реалізації своїх прав. Буду намагатися брати більше справ pro bono.
Мало хто знає й пам'ятає про те, що в нас є інститут громадських слухань, яким ніхто не користується. Його потрібно відновити, пілотно відкатати й застосувати. І показати, як завдяки інституту громадських слухань можна повністю змінити життя району. Хотілося, щоб мої програмні ідеї все ж було втілено в життя. Можливо, хтось із чинних депутатів візьметься за їхню імплементацію — я буду цьому радий.
Ініціатива, яку я давно хочу застосувати і спробував якось створити в Дарницькому районі (до слова, вона не пішла, адже не було політичної волі або охочих) — ініціатива екологічних патрулів. Мені здається, що зараз саме є великий запит на такого роду екологічні проєкти. Ми це побачили під час передвиборчої кампанії, коли взялися регулярно прибирати озера на Оболоні. Це свого роду екологічні дружини, коли житель замість того, щоб знімати гнівний ролик для Facebook, може виписати адміністративний протокол за екологічне правопорушення і принести користь.
Далі — питання боротьби з наркотрафіком: із закладками, телеграм-каналами, місцями розповсюдження наркотичних речовин. Тут потрібно взяти за руку керівництво району, поліції та запитати: хлопці, а ви в курсі, що ваші структурні підрозділи, які борються з наркотиками, насправді не борються, а надають їм дах?
І дуже важливою, як на мене, є «Кнопка життя». Тривожна кнопка плюс трекер ритму серця — коли хворим на серцеві захворювання будуть встановлені переносні холтери. Люди самі зможуть моніторити стан свого серця онлайн і потім передавати своєму сімейному лікарю. А також питання трекерів для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку, щоб батьки знали, де перебувають їхні діти.