Росія + Китай = кінець прозахідного світопорядку та Україна в позиції «ждуна»

Ілля Куса

експерт Українського інституту майбутнього

Спільна декларація Китаю та Росії, на мою думку, — дуже важливий документ.

Можна скільки завгодно кидати скептичні коментарі щодо подальшої реалізації амбіцій РФ та КНР, але те, що написано в їхній заяві, — це дуже важливий переломний момент у новому витку великодержавного суперництва.

По-перше, уперше дві країни публічно підписалися під взаємними претензіями до прозахідного світоустрою. Москва нагадала, що Тайвань — частина Китаю, а Пекін підтримав Путіна в його претензіях до розширення НАТО на схід.

По-друге, цією заявою обидві країни проголосили формування потенційно нового геополітичного блоку в межах умовної Великої Євразії, яка буде противагою умовному Заходу. Росія та Китай бачать себе в ядрі цього блоку. Інакше кажучи, сталося те, чого США побоювалися, — створюється ґрунт для суттєвого зближення РФ і КНР на загальній ідеологічній і політичній основі. Цьому сприяла і спроба адміністрації Байдена знову розділити світ на два блоки, тільки цього разу — на «демократію» та «автократію». Китай і РФ прийняли виклик, але запропонували свою схему поділу.

По-третє, китайсько-російська декларація проголошує кінець наявного прозахідного світопорядку, у якому домінантну роль відігравали євроатлантичні структури на чолі зі США. Пекін і Москва виносять на публічний міжнародний рівень те, що знали багато хто до цього, — ідею швидкого наступу нового багатополюсного світопорядку, у якому немає одноосібного домінування Заходу та Сполучених Штатів.

По-четверте, КНР і РФ майже кидають виклик усій системі в багатьох її проявах. Уже в перших двох розділах вони кидають виклик монополії Заходу на його сакральні та фундаментальні концепти, зокрема демократію або права людини, стверджуючи, що вони не мають бути приватизовані Заходом, а мають специфіку залежно від країни та її культури. А Захід не повинен диктувати критерії, за якими оцінюють інших щодо їх відповідності демократичним принципам.

По-п'яте, декларація чітко проводить межу між «блоковою політизацією», у якій звинувачується Захід, та «політикою спільноти єдиної долі людства», яку пропонують РФ і КНР у кооперації з рештою. Граючи на запиті на «нормальність», Пекін і Москва позиціонують себе як держави, які готові взяти на себе лідерство та будувати новий багатополюсний і «правильно глобалізований» світ на противагу тому, що вони вважають «вузьколобою агресивною розкольницькою політикою» США та їхніх союзників.

По-шосте, Китай очевидно продавив своє бачення регіональних альянсів та нової архітектури безпеки у Євразії, головними елементами яких має бути Шанхайська організація співробітництва (ШОС) і китайська ініціатива «Один пояс, один шлях». Росія тут, я так розумію, виступає як головний партнер у галузі безпеки та молодший союзник, про ОДКБ жодного слова. Натомість запрошують країни АСЕАН та Індію.

Якщо ще згадати новий газовий договір між РФ і КНР, стає зрозуміло, що обидві країни націлилися на зближення і в енергетичному секторі, що в них може вийти, оскільки обидві країни мають серйозний вплив на Центральну Азію.

На жаль, Україна в цих глобальних схемах грає лише роль того, хто «приймає» та «очікує».

Ми чекатимемо результату переговорів і протистояння великих держав і прийматимемо подачі, які прилітатимуть із різних сторін і завжди «несподівано», оскільки ці процеси ми не можемо контролювати.

Із нинішньою зовнішньою політикою ми, імовірніше за все, ставатимемо периферією цього протистояння, часто потрапляючи в перехресний вогонь великодержавного суперництва, яке почалося по лінії Китай — США. Останні три місяці нам це добре продемонстрували.

Єдина можливість для нас вийти з позиції «ждуна», який приймає, — це посилювати свою самостійність і свободу: зміцнювати армію та обороноздатність, відстоювати свої економічні інтереси, формувати регіональні ситуативні зв'язки, не втягуватися в чужі конфлікти та прагматично підходити до зовнішніх відносин, виходити зі своїх інтересів, а не з чужих «хотілок» і побажань.

Найгірше, що ми можемо зробити, — це продовжувати ігнорувати те, що відбувається, залишаючись у рекурсії неактуальних ідей 2014 — 2015 років, коли жила ще віра в біполярний світ, де є «Орда» проти нас і є єдиний «Альянс» за нас і більше нічого не мало значення.