Facebook Pixel
Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×

Путін на роздоріжжі: деескалація або остаточна девестернізація

Богдан Боднарук
політичний оглядач
Володимир Путін.  Фото: Михайло Метцель / ТАРС

Володимир Путін. Фото: Михайло Метцель / ТАРС

Після розмови з Байденом президенту країни-агресора фактично залишилося два варіанти дій на вибір. Над ними він зараз ретельно розмірковує.

«Лебедине озеро» в кремлівському інформаційному пулі

Незадовго до очної ставки між Байденом і Путіним у Кремлі оголосили, що не чекають на якісь проривні результати від двосторонніх перемовин. Це й не дивно з огляду на те, що напередодні обидві сторони обмінялися взаємними звинуваченнями в ультимативній формі. Ніхто не збирався поступатися під час діалогу. Принаймні, на перший погляд. Однак уже після перемовин стало зрозуміло, що поступитися таки доведеться. І стороною, яка змушена буде піти на ці небажані для себе поступки, точно будуть не США.

Саме тоді, коли американці провели брифінг за підсумками переговорів трохи більш як за годину після їхнього завершення, росіяни мовчали цілі три години. А коли врешті зважилися подати голос, то були підозріло лаконічними. На сайті Кремля з'явилося повідомлення, у якому йшлося лише про те, що факт переговорів відбувся. Ані слова більше.

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!

Дещо пізніше з'явилася інсайдерська інформація, за допомогою якої вдалося пролити світло на причини такого тривалого затишшя в Москві. Світові ЗМІ відрапортували про аргументи, висунуті Байденом у якості гри на випередження, щоб застерегти Путіна від агресивних дій проти України. Цими залізобетонними аргументами виявилися так звані «пекельні санкції». З-поміж них є й зокрема потенційне відключення РФ від міжнародної системи SWIFT, а також завдання удару по «Північному потоку — 2». Про це американська сторона раніше змогла домовитися зі своїми європейськими партнерами.

Отже, як можемо бачити, причин для зволікання в росіян було вдосталь. Путін тепер має сісти й поміркувати над подальшими своїми діями. У контексті таких розмірковувань у нього є два шляхи. Першим є деескалація, яка за своєю суттю має більше репутаційних ризиків на внутрішньополітичній арені. А другим – остаточна девестернізація, тобто безповоротний вибір на користь політики цілковитої ізоляції від Західного світу. Цей шлях означає суттєве погіршення соціально-економічних умов існування російського населення. Проте стрімке зубожіння та його причини населенню й верхівці суспільства прийняти набагато простіше, ніж згоду на компроміс, який іде всупереч неоімперським планам.

Підписуйтесь на нас в Google News!

Деескалація

Деескалація в очах Росії виглядає передовсім як цілий комплекс кроків назад. Насамперед – розблокування всіх наявних нині переговорних майданчиків. Адже без цього не відбудеться «повернення до дипломатії», про яке так багато говорили на Заході ще в переддень визначальної російсько-американської розмови на рівні глав двох держав. Піти на зменшення напруги аж ніяк не входить в інтереси російського президента. Інакше навіщо було раніше починати буквально «спалювати мости», які ведуть до бодай якоїсь, але надії на закінчення війни в мирний спосіб?

Явно не для майбутніх кроків назад у МЗС РФ оприлюднили дипломатичне листування з французькими та німецькими партнерами, вчинивши абсолютно антидипломатично.

Не озираючись на будь-які зусилля щодо примирення, влітку цього року були написані обидві опальні статті від Путіна, а згодом і від Мєдвєдєва. Росія всім своїм виглядом показує власне небажання визнавати Україну суб'єктною в контексті боротьби на дипломатичному фронті, бажаючи натомість говорити винятково зі США. Про європейський аспект проблеми вже взагалі не йдеться, бо в розумінні Путіна європейці не здатні проштовхнути вигідне йому прочитання тих таки Мінських угод.

Зрештою, навіщо взагалі зараз навіть припускати зменшення градусу напруги, коли самі мешканці Росії цілком підтримують інтервенцію в Україну «для захисту їхньої батьківщини від наступу НАТО». На таку думку наштовхує опитування росіян, яке провели російські журналісти на вулицях міст РФ кілька днів тому.

З огляду на далеко не найкращі президентські рейтинги, які, за різними оцінками, складають не більш як 30%, такі відповіді красномовно свідчать про те, що можлива військова агресія проти нашої держави піде тільки на користь пану Путіну. За таких обставин єдиним, що може утримати його від подібних фатальних дій, є бажання самого російського керманича залишатися з-поміж тих лідерів, з якими повсякчас прагнуть домовлятися. Уже тільки один цей факт дає підстави очікувати від Москви припинення курсу на підвищення ставок. Щоправда, тоді постає ще одне питання: а чи не марними були всі ті заходи, втілення в життя яких щоразу дедалі більше віддаляло Росію від західних держав і зближувало її з Китаєм та іншими менш розвинутими авторитарними державами сучасності?

Остаточна девестернізація

Російське керівництво завиграшки може дозволити собі існування під небаченим досі санкційним тиском, яким, без жодного сумніву, стануть «пекельні санкції», згадувані раніше. Населення вже змирилося з таким станом речей, усе правове поле Росії заздалегідь готове серйозно й надовго відмежуватися від міжнародного права.

Вторгнення в Україну стане лише приводом для реалізації, до прикладу, концепції суверенного інтернету, який як комплекс заходів уже давно існує принаймні на папері. Удари, яких буде завдано російській економіці в разі кроку назустріч війні, лише можуть спровокувати переорієнтацію експорту на азійські ринки. Відімкнення системи SWIFT прискорить офіційне входження Росії до клубу найжорсткіших диктатур на сучасній політичній мапі світу — до слова, деякі з них чудово собі живуть без міжнародних розрахунків. Першим на думку в цьому контексті спадає Іран.

Але головним тут є те, що РФ на добровільно-примусових умовах буде змушена значно тісніше інтегруватися з Китаєм. З одного боку, перші підготовчі роботи для цього вже ведуться. Окрім введення в дію механізму так званого «чебурнету» за китайським і, що цікаво, також і північнокорейським зразком, Росія активно співпрацює з Піднебесною в напрямку зміцнення економічних і військових зв’язків. Зокрема, два роки тому Пекін і Москва вже погодили поступову відмову від американської валюти у двосторонній торгівлі. Не говорячи вже про те, що на майбутній Олімпіаді в Китаї, яку бойкотує колективний Захід, російська сторона буде з-поміж нечисленних присутніх там делегацій.

Якщо Москва і справді піде на «стикування» з Пекіном через власні загарбницькі плани, це означатиме відродження біполярної міжнародної системи, повернутися до якої підсвідомо так прагне Путін. Отже, такий сценарій розвитку подій може бути для нього навіть привабливішим, ніж збереження хоча б ілюзії статус-кво, і який стане реальним, якщо відбудеться деескалація. Знаючи про те, що путінська Росія останніми роками поводить себе вкрай непередбачувано, нам залишається лише сподіватися, що бажання бути визнаним більшістю держав геополітичним гравцем підштовхне Володимира Путіна до дещо раціональніших рішень, які не вплинуть аж настільки згубно на долю світу загалом і Росії зокрема.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини