Мені особисто вже другі переговори Путіна та Байдена й публікації в пресі, що супроводжували їх, заяви та рухи сторін говорять про таке.
1. Країни Європи та США готові до прагматичної, зваженої розмови з Росією. І навіть готові негласно вести діалог у категоріях «червоні лінії» та «зони інтересів», але не можуть нічого гарантувати з політико-ідеологічних причин.
2. Російське політичне керівництво задоволено активізацією діалогу із Заходом, навіть якщо він не приносить миттєвих результатів. Сам факт пункту №1 у сприйнятті Москви є прийнятним зрушенням із мертвої точки. До того ж у відносинах двох країн помітні зрушення, хоча й незначні – навіть санкції проти «Північного потоку — 2» та обмеження проти російського суверенного боргу не включили до оборонного бюджету США.
3. РФ має дві тактичні цілі в розмові зі США: схилити Вашингтон до спільного тиску на Україну щодо імплементації Мінських угод і домогтися від Байдена хоча б визнання або навіть прийняття «червоних ліній» Кремля, а саме — недопущення розширення НАТО на схід та включення до Альянсу України.
4. РФ переслідує і глобальну мету, яка є цілком раціональною: домогтися свого визнання як сильного рівноцінного гравця на світовій арені із закріпленою «зоною безпеки» \ «зоною інтересів» \ «сферою впливу» та можливостями «продавати» свої посередницькі, силові, миротворчі послуги країнам Заходу.
5. США та країни Європи залишаються на колишніх позиціях щодо України, визнаючи саме Мінські угоди як основу врегулювання конфлікту з РФ. І це суперечить позиції нашого Офісу президента останніх місяців, що може бути проблемою в найближчому майбутньому.
6. Порядок денний російського-американського діалогу набагато ширший, ніж у нас уявляють або хочуть представити. Мені здається, що крім України є ще кілька питань, яким США надають не менш важливого значення в переговорах із Путіним, а саме – ядерне нерозповсюдження (у контексті Ірану), протистояння з Китаєм (у контексті «стратегічної стабільності») та кіберзагрози.
7. У нас дуже слабка позиція щодо теми переговорів. Усе, що я спостерігав, — це або смішки щодо нездатності РФ щось створити, або повторення мантр 2014 про «єдиний західний фронт» і «ядерні санкції», або «зрада» в стилі «Путін нападе» і «усе пропало».
8. На жаль, у нас немає спроб відповісти на виклики, які ставить перед нами цей діалог, а саме: пошук альтернативи Мінську, трансформація функції РФ для Заходу, переорієнтація США на інші проблеми, деактуалізація нашої політики безпеки після 2014 року, заснованої на вірі в НАТО.
Текст опубліковано за згодою автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
