Дуже добре, що розмова відбулася, а надто якщо згадати про безпекове тло її проведення. Факт скупчення російських військ уздовж кордонів України, викритий і опублікований західними розвідками, визначив Україну найпершою темою переговорів. І це виразний контраст, якщо порівняти з «женевським рандеву», де український файл був одним з-поміж багатьох інших. До другої зустрічі Байдена і Путіна за пів року ситуація змінилася. Пріоритети вишикувалися у своєму природному порядку. І саме тому Україні не слід почивати на лаврах світової уваги. Далеко не все під контролем.
Що не так?
Не лише північноатлантична інтеграція України стає елементом торгу між Вашингтоном і Москвою, але навіть питання співпраці України з НАТО. Добре, що американська сторона позначила відсутність будь-яких зобовʼязань Байдена перед Путіним на цю тему. Водночас погано, що, за словами Саллівана, Вашингтон «почув», що Росія бачить для себе «стратегічні загрози». Навряд чи це не про НАТО, адже сам Путін за результатами зустрічі з Байденом вказав, що «саме НАТО застосовує небезпечні спроби освоєння української території та нарощує військовий потенціал» поблизу російських кордонів.
Про Україну говорять усі навколо спершу між собою і лише потім – з Україною. Роль останнього в черзі – невигідна позиція. Це однозначно стратегічне недопрацювання Банкової, адже президент Байден телефонуватиме Зеленському лише після переговорів із союзниками: Парижем, Берліном, Римом і Лондоном. Якби нашу думку і справді хотіли почути та взяти до уваги за підсумками розмови з Путіним, то з європейськими союзниками Вашингтон говорив би після координації з Києвом. Поки що все навпаки.
Вашингтон і союзники й надалі утримуються від негайного запровадження «нестерпних» санкцій проти РФ за визнану ескалацію. Це поганий знак, який не додає впевненості у врегулюванні. Москва читає між рядками краще за будь-кого. І там точно помітили, що у своїй риториці Вашингтон далі позначає лінію зіткнення східним флангом Альянсу, а не Україною. Банковій варто не ховатися за дипломатичними формулами та етикетом і чітко називати речі своїми іменами. Кремль вже давно заслужив на санкції, і не в майбутньому.
Банкова продовжує із вдячністю спостерігати за дипломатичним процесом, а не впливати і задавати тон дискусії щодо України. Нині треба бути на сцені, а не в партері. Зустріч G7 у Ліверпулі, засідання Ради МЗС і саміт Євроради в Брюсселі не мали б відбуватися без залучення України. Хіба не так?
Як висновок: 9 грудня Байден набиратиме Зеленського, і помилкою було б обмежуватися компліментами. Вашингтон має почути від України чіткі рішучість, бачення і підходи до подальшої стратегії для стримування та протидії російській зухвалості. Київ має долучитися до процесу на перших ролях. Головним сигналом із Києва має бути неприпустимість поступок Росії щодо євроатлантичного майбутнього нашого держави. Це стане першим реальним кроком до повернення України в орбіту Москви. І це тест на міцність та державницьку позицію Зеленського. Цілком очевидно, що онлайн-бесіда Байден-Путін стала лише першим кроком до деескалації та стабільності й передбачуваності не додала. Партію поставлено на стратегічну паузу – час для сторін все усвідомити, оцінити опції та ціну, яка буде заплачена за потенційний вибір. Україна понад усе, а її майбутнє має вирішуватися за безпосередньої участі України за підтримки міжнародних партнерів.
Текст опубліковано за згодою автора.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
