Фото: Michal Jarmoluk/Pixabay
Чимало галасу наробило можливе ухвалення закону, за яким податкова матиме доступ до інформації щодо руху на банківських рахунках платників податків без рішення суду.
Дійсно, 15 вересня 2020 року було зареєстровано законопроєкт про внесення змін до Податкового кодексу та інших законів щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень — №4101.
Про що галас?
Серед іншого, проєктом передбачені зміни до п. 20.1.5. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу.
Пропонується надати контролюючому органу право отримувати безоплатно від установ Нацбанку, банків та інших фінансових установ інформацію, передбачену підпунктом «ґ» пункту 4 статті 62 закону «Про банки і банківську діяльність».
ЇЇ надаватимуть на вимогу такого контролюючого органу з питань виконання рішення суду щодо стягнення коштів платника податків, що має податковий борг, у рахунок погашення такого податкового боргу.
Яка це інформація?
Тим же законопроєктом передбачається доповнити пункт 4 статті 62 «Про банки та банківську діяльність» підпунктом «ґ».
Він визначає, що на письмову вимогу Державної податкової служби з питань виконання рішення суду щодо стягнення коштів платника податків, що має податковий борг, в рахунок погашення такого боргу банками надається інформація стосовно:
- стану рахунків боржника — руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу;
- залишку коштів на банківському рахунку;
- інформації щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
Таким чином, наразі податковий орган має право без рішення суду запитувати лише інформацію про наявність рахунків.
А у разі ухвалення закону в редакції законопроєкту 4101 коло інформації суттєво розшириться, але тільки щодо платників податків, які мають податковий борг, підтверджений рішенням суду.
Які підстави?
У пояснювальній записці до законопроєкту йдеться, що необхідність таких змін пов’язана з тим, що податкові органи, стягуючи податковий борг, не володіють інформацією про залишки та рух коштів на рахунках боржника.
Тому вони вимушені направляти інкасові доручення про примусове списання грошових коштів боржника в рахунок погашення податкового боргу чи не щодня.
І все одно більшість із них повертається без виконання внаслідок відсутності коштів на рахунку або закриття рахунку. Однак таке обґрунтування видається дещо недостатнім.
Дійсно, у випадку наявності рішення суду про стягнення податкового боргу з боржника-юридичної особи податковий орган направляє банкам інкасові доручення, які є підставою для примусового списання грошових коштів із рахунків боржника.
Тож доречним виглядає можливість податкового органу отримувати від банку інформацію щодо залишку коштів на рахунку боржника-юридичної особи.
Однак, яким чином у стягненні боргу допоможе інформація про рух коштів та операції на рахунках платника?
Ще складніше пояснити, чому законопроєкт передбачає можливість отримувати таку інформацію про рахунки всіх платників податків, зокрема і фізичних осіб, оскільки пункт 87.11 статті 87 Податкового кодексу пропонований законопроєкт залишає без змін.
Відповідно до зазначеної норми, стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Тож направлення інкасових доручень або будь-які інші дії в процедурі виконання таких рішень податковим органом не здійснюються. Навіщо ж тоді інформація?
Які ризики?
На жаль, цей законопроєкт не тільки передбачає надмірне розширення кола випадків розкриття банківської таємниці, але і залишає можливості для зловживань.
Так, наприклад, незважаючи на те, що отримання інформації можливе лише щодо платника податків, щодо якого виконується рішення суду про стягнення податкового боргу, підставою для надання інформації є тільки вимога контролюючого органу.
Тобто зміни не передбачають необхідності надання такого рішення суду разом із вимогою для ідентифікації банком як зберігачем банківської таємниці
(1) набрання таким рішенням законної сили,
(2) особи клієнта, зазначеного у такому рішенні суду.
Про гроші
Тим же законопроєктом пропонуються зміни до п. 95.5 ст. 95 Кодексу, який передбачає процедуру списання коштів з рахунків платника податків, який має податковий борг, що виник внаслідок самостійно задекларованих таким платником податкових зобов’язань.
Зараз такий борг може бути стягнутий з рахунків без рішення суду лише у випадку наявності одночасно трьох умов:
- Борг є більшим за 5 млн грн.
- Він не був сплачений протягом 90 днів із дня його виникнення.
- У держави відсутні зобов’язання щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов’язань.
Зміни передбачають скасування їх усіх. І якщо скасування першої умови ще можна пояснити певною дискримінацією різних платників податків, то скасування інших двох виглядає просто скандальним.
Фактично 90 днів скорочуються до 30: саме після спливу 30 днів від дня надіслання (вручення) податкової вимоги може бути ухвалене рішення про списання податкового боргу.
Цей строк видається замалим навіть для того, щоб виправити можливу помилку, внаслідок якої платник податків задекларував відповідну суму до сплати.
Скасування третьої умови взагалі виглядає абсурдним, оскільки помилково та/або надміру сплачені платником податку податкові зобов’язання також є джерелом погашення податкового боргу, і, очевидно, мають бути використані до процедури списання коштів з рахунку такого платника.
Сподіваємося, що в процедурі ухвалення закону всі ризики будуть враховані та як мінімум виключені з кола платників податків, щодо яких розкривається банківська таємниця, фізичних осіб, а також передбачено належну процедуру запиту такої інформації податковим органом.
Незважаючи на те, що розширення випадків втручання держави у банківську таємницю, пов’язане з виконанням податкового обов’язку, є загальносвітовою тенденцією останнього часу, Україна ще не настільки вийшла з готівкового обігу, щоб знову в нього не провалитися, як тільки зберігати кошти на рахунках стане більш ризиковано.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора