Маю визнати, на цей пост мене надихнула дискусія по телевізору з Дмитром Гнапом і одним ресторатором. Обидва пробили дно, дозволяючи собі дискредитувати вакцинацію. Один використовував дешеву демагогію на зразок «Поки Богатирьова не відповість за шмурдяки з вакцин у 2012 році, не можна змушувати людей вакцинуватися», що де-факто означає: нехай люди помирають під приводом того, що Богатирьова не сидить. А другий просто казав, що він і його друзі здорові, а тому його ресторан не підтримуватиме карантин. Бо смерті інших людей — то вже не його проблема. Це було важко витримати. Люди свідомо йдуть на телебачення та кажуть такі речі, які призводять до смертей інших людей. І роблять це або не від великого розуму (привіт, рестораторе), або намагаючись здобути політичний капітал (привіт, Дмитре Гнапе). Політичний капітал на смертях.
В Україні рекордна смертність. По сімсот людей на день. І це тільки офіційно. Надлишкова смертність становить більше тисячі людей на день. У лікарнях не вистачає кисню. Не витримують навантаження лікарі. Ми в трійці лідерів у світі за цим показником. І це на другий рік пандемії. Коли у світі повно вакцин. Коли давно можна було підготуватись до хвилі епідемії, навіть якщо ви любителі, а не майстри спорту в боротьбі з коронавірусом. І все це відбувається в той час, коли Європа вже вакцинувалася, коли там навантаження на лікарні мінімальне. Коли є тисячі наукових досліджень. Коли це вже не незнайома хвороба, а ворог, який добре відомий. І вірус «Дельта», який тепер вирує в Україні, дуже довго йшов до нас. Із літа.
Чому ж? Що не так з Україною? По-перше, треба відповісти на запитання: як можна було запобігти цій ситуації?
Єдина відповідь на будь яку епідемію — це вакцинація. Якщо це вірус і вакцина існує. Усе. Це єдиний спосіб побороти епідемію. Варіант «усі перехворіють» не працює, бо такої кількості хворих не витримає медична система. Є ще варіант «вічний локдаун», тобто карантин, але тут уже не витримає економіка. Отже, вакцинація — це просто єдиний вихід. І наука допомогла. У рекордні строки після небаченої концентрації фінансових ресурсів ми отримали цілий набір різних вакцин. І цивілізовані країни вакцинувалися.
Так, на початковому етапі був дефіцит вакцин для бідних країн. Зокрема, для України. Так, корупційні «мутки» українських чиновників затримували прибуття вакцин в Україну. Привіт міністру Степанову, який нині ходить по ефірах і виглядає як герой. Ще один герой на смертях.
Але вже з літа такої проблеми не було. Виробництво було налагоджено. Фабрики з виробництва вакцин працюють на повну. І вже з літа будь-який українець міг прийти та вакцинуватися. Але не приходили. Заважав високий рівень антивакцинаторських настроїв, який ніби повертає нас у середньовіччя. Цих людей ми бачили на мітингу перед парламентом. Але про це було відомо. І так чи інакше високий рівень антивакцинаторів був притаманний усьому світу. Проте в Україні з цією проблемою не боролися. Її пустили на самоплив. І отримали катастрофу.
Що повинна була зробити влада? По-перше, влада — це завжди лідерство. Це означає не дивитися на соціологію і не жахатися з приводу високих антивакцинаторських настроїв, боячись розлютити виборця. Це означає брати на себе відповідальність. І робити те, що має бути зроблено. Яскравий приклад лідерства — Макрон у Франції. Чи було багато антивакцинаторів у Франції? Так. І протестували вони більш агресивно, ніж їх українські брати по розуму. Чи були лікарі, які саботували вакцинацію? Так, бо лікар — це не обов’язково розумна людина. Але Макрон узяв на себе лідерство. Він запровадив жорсткі заходи, які змушували людей вакцинуватися. Він за один день звільнив сотні лікарів, які несли загрозу. І в результаті Франція вже живе нормальним життям. А в Макрона, до речі, високий рейтинг. Бо люди побачили, що він пройшов через кризу гідно. Що він узяв на себе відповідальність.
А що в Україні? Упс, ніхто не вводив обмежень, поки півень не клюнув. Обмеження, які мали б стимулювати людей вакцинуватися ще в серпні-вересні. І навіть тепер, коли вирує епідемія, ці обмеження не дуже помітні. Держава знову самоусунулася. Немає відповідального лідерства. Ба більше, депутат від партії влади ходить по телеефірах і розповідає антивацинаторську муть. Людина від влади дискредитує вакцинацію. А люди дивляться телевізор і думають: «Він же з партії влади. Він же напевно щось знає». У результаті на совісті тільки цієї людини вже тисячі смертей. До того ж телевізор у нас дивляться люди за 60 років. Та сама зона ризику. І там депутат від влади розповідає про всесвітню змову. І депутат залишається членом фракції партії влади. Як це можливо? Який сигнал посилається суспільству?! Суспільству, яке не звикло довіряти.
Але політики — це не тільки влада. Скільки відомих публічних українських політиків публічно закликало до вакцинації? А скільки з них публічно робили вакцинацію? Це відповідальність політика. Рятувати життя людей під час кризи. В Україні не було приводу, з якого б на екрани не вийшла Юлія Володимирівна та не висловила б свою думку. Але вона жодного разу не закликала людей вакцинуватися. Вона робить звернення по телевізору, коли треба заробити бали, привітавши людей із якимось святом. Але не зробила звернення, що треба вакцинуватися. Ба більше, вона сама публічно каже, що не вакцинована. Що після цього мають подумати її вірні бабусі? Хто з них після цього піде вакцинуватися? І Тимошенко ж не одна така.
Так, є відповідальні політики. Які вакцинувалися. Які закликали. Але їх одиниці. На жаль.
Наступні в цьому колі — ЗМІ. Так, є ЗМІ, які розбивають лоба й агітують за вакцинацію. А є телеканали, які запрошують Надію Савченко. Божевільну Надію. І всі редактори, які кличуть її, чудово знають, що в неї з інтелектом. Але кличуть. Кличуть людину, яка спочатку планувала зробити теракт у центрі міста та вбити повно людей, а тепер вбиває людей, дискредитуючи вакцинацію та купуючи підробні ковід-сертифікати. І це телебачення. Яке дивляться ті самі люди за 60 років. Які в зоні найбільшого ризику. І так, може, Савченко дає якісь рейтинги, може, люди полюбляють дивитися на фріків, але це рейтинги на смертях.
Далі — наукове співтовариство. В Україні багато чудових учених. Але на публіку виходять дуже часто ті, хто дискредитують вакцинацію. Навіть просто сіючи сумніви, вони вже зривають вакцинацію. І, о сюрприз, у медицині це виявляються ті самі люди, які цькували Супрун. Диво дивне. І ці люди продовжують працювати. За дуже рідкісними випадками, їх не звільняють.
Далі йде бізнес. Дуже багато залежить від бізнесу, коли держава слабка. Саме бізнес може своїм авторитетом змушувати людей вакцинуватися. І є багато відповідального бізнесу. Взагалі-то бізнес в Україні більш відповідальний, ніж політики. Але трапляються такі ресторатори, які дискредитують вакцинацію та піарять на цьому свій заклад. І, на жаль, українці вже навчилися карати бізнес, який заграє з Росією, але не об’єднуються проти бізнесу, який підтримує вбивства українців в Україні.
І — суспільство. Не ті люди, які є антивакцинаторами. А ті, які підтримують дискредитацію вакцинації. Такі от Дмитри Гнапи. Які все чудово розуміють. Які розуміють, що вакцинація відповідає і законам, і Конституції. Які знають, що ЄСПЛ уже зробив висновки, як і колись Верховний Суд України, на користь вакцинації. Зокрема, обов’язкової вакцинації. Але, на жаль, підтримують антивакцинаторський хайп. Роблять собі піар на ньому.
І так, влада має зробити більше за всіх! І так, плакати на антивакцинаторському мітингу в Києві та Кишеневі подібні, як рідні брати, що дає можливість думати, що «батьки» цих «дітей» живуть у Москві. Це все правда. Але в нас криза. Криза виживання. І, як у 2014 році, дуже багато залежить від суспільства. Яке має об'єднатися. Навколо вакцинації! Бо це єдине, що може закінчити цю жахливу епідемію. Бо якщо не відбудеться вакцинація, то ця катастрофа повториться і весною. І потім знову, і знову, і знову. Суспільство має знайти вихід із цього кола безвідповідальності!
Текст опубліковано за згодою автора.
Читайте також
