Facebook Pixel

Що робити з антивакцинаторами, або Хто винен у відсутності довіри до влади

Олеся Островська-Люта
генеральна директорка Мистецького арсеналу

У медіа популярним є твердження про те, що антивакцинаторські настрої — це похідна від поганої комунікації з боку уряду, по-перше, і браку довіри як соціального мастила в українському суспільстві, по-друге. Обидві тези видаються мені хибними, й от чому.

Слабка комунікація тільки тоді може стати джерелом проблеми, коли самі дії є розумними, послідовними та продуманими. Усі десятиліття моїх власних спостережень за будь-яким українським урядом кажуть про те, що це не так. Зазвичай уряди націлюються на швидкі, можна сказати, декоративні результати й відмовляються від тривалого зрощування. Так само часто політики й певні рішення є фрагментарними, зумовленими емоціями та враженнями від закордонних поїздок, а не розумінням суспільних процесів і потреб. До цього додаються вузли корупції то тут, то там, які саме й живляться з фрагментарності, нераціональності та простої дурості. Під урядовими політиками часто немає жодних ідей гарного суспільного устрою, що їх у класичному ліберальному порядку мали б просувати політичні партії. Тут більше ситуативні лідерські проєкти, помножені на випадкові рішення.

Якщо в такій ситуації уряд починає розумну, націлену на суспільне благо політику, то комунікація тут буде не більш як додатковим чинником. Основною проблемою буде те, що ця гарна політика штовхатиме перед собою всі поспішні, безглузді й недоброчесні дії, вчинені в минулому. Їх громадянин вловлює раніше й потужніше. Тому навіть блискуча комунікація буде тут не більш як тональним кремом на вкритій шрамами шкірі.

А тепер про довіру. Чи є підстави очікувати довіри до інституцій і урядових кроків із таким досвідом? Звісно, ні. Але українське суспільство та навіть держава й далі існують, а подекуди навіть процвітають. Як так? Гадаю, усе тому, що довіри в нашому суспільстві багато — вона буквально розлита під шкірою всього нашого спільного життя, і вона легко проявляється там, де інституції послідовно демонструють, що довіряти їм таки можна. Подумайте про Український культурний фонд зразка 2016 — 2020 рр. Це інституція, яку ставили під сумнів під час створення, однак вона миттєво продемонструвала високий рівень розуміння тривог культурної сцени, відповіла на них розумними політиками, які втілювала в такий спосіб, щоб допомагати, а не заважати, і — перепрошую — довіра до фонду була безпрецедентною. Або подумайте про українське військо. Це інституція, яка зросла від безсилля зразка 2013 року до національної гордості у 2021-му. Про що це? Про те, що тільки коли є підстави довіряти, ця магічна довіра множиться миттєво.

Це, мабуть, не повна, але відповідь на питання, що робити з антивакцинаторськими настроями. Створювати й послідовно впроваджувати такі політики, які спираються на аналіз, розуміння суспільних потреб і можливих рішень. Посилювати інституції: людьми, гідними умовами праці, повноваженнями, культурою поваги. Відмовлятися від швидких і красивих досягнень, якщо на кону довгі зміни. Постійно дослухатися до потреб громадян і реально на них реагувати, а не копіювати рішення інших країн — вони можуть у нас не працювати. Націлюватися на якість інституцій і політик, а не фактичне розв'язання проблем. І саме так зрощувати довіру: довго, послідовно, вперто й безупинно. Така собі сізіфова праця з хепіендом.

Це, звісно, не допоможе звести до мінімуму відмови від щеплення тут і зараз — аж ніяк. Але кажуть, що ця пандемія не остання.

Оригінал

Подякувати 🎉
The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора